Ухвала суду № 34468697, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/28317/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний завод "Віпос" (далі - Товариство)

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.08.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011

у справі № 2-а-5751/09/2170

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2009 року Товариство звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.08.2008 № 0004092301/0, від 14.11.2008 № 0004092301/1, від 12.01.2009 № 0004092301/2, а також рішення про результати розгляду скарг платника, прийняті податковими органами у процедурі адміністративного оскарження.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.08.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011, у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було занижено базу оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість внаслідок продажу товарів пов'язаній особі із порушенням правил застосування звичайних цін, а також внаслідок зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму витрат, не пов'язаних з господарською діяльністю платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 1.20 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, пункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та судовій практиці з розгляду даної категорії спорів, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що податковим органом не доведено рівня звичайних цін, що склалися на відповідному ринку товарів, а також посилається на правомірність включення до складу валових витрат Товариства витрат на оплату агентських послуг.

ДПІ у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Товариства виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.02.2006 по 31.03.2008. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 12.08.2008 № 2351/23-5/34074667 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.08.2008 № 0004092301/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 107854,50 грн. (у тому числі 82965 грн. за основним платежем та 24889,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став, зокрема, виявлений ДПІ факт продажу позивачем товару (автомобілів марки Audi A6) пов'язаній особі (закритому акціонерному товариству «Автомобільна група «ВІПОС», яке є одним із засновників Товариства з часткою у статутному фонді 50%) за ціною нижчою, ніж звичайна, наслідком чого стало, зокрема, заниження валового доходу Товариства у перевіреному періоді за 246 420,55 грн. При цьому висновок про рівень звичайних цін був сформований податковим органом виходячи з виробничої собівартості готової продукції.

Також мотивом для визначення позивачем оспорюваної суми податку на прибуток слугував висновок ДПІ про незаконне відображення Товариством у складі валових витрат вартості агентських послуг, наданих приватним підприємцем ОСОБА_1 в рамках виконання агентського договору від 29.01.2007. При цьому ДПІ послалася на те, що зазначені послуги не мали економічного значення для Товариства та не були пов'язані з господарською діяльністю позивача.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.2 цієї ж статті Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Відповідно до підпункту 1.20.51 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» цієї статті якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Згідно з пунктом 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.06.2001 № 303, оцінка активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін здійснюється, зокрема, такими методами: порівнюваної неконтрольованої ціни; ціни перепродажу; «витрати плюс»; балансової вартості.

При цьому пунктами 7-10 вказаного Положення передбачено, що за методом порівнюваної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності. За методом ціни перепродажу застосовується ціна готової продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням відповідної націнки. За методом «витрати плюс» застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки. За методом балансової вартості оцінка активів або зобов'язань здійснюється за балансовою вартістю, що визначається згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

У розглядуваному випадку (як зафіксовано в акт перевірки) єдиним покупцем продукції Товариства є його засновник - закрите акціонерне товариство «Автомобільна група «ВІПОС», що обумовлює правильність використання податковим органом методу «витрати плюс» при визначенні рівня звичайної ціни на продукцію позивача.

А відтак з огляду на установлений судами факт продажу позивачем продукції пов'язаній особі за ціною нижчою, ніж собівартість готової продукції, слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи по розглядуваному епізоду щодо штучного заниження позивачем бази оподаткування податку на прибуток за фактом порушення правил застосування звичайних цін.

Правильним є і висновок попередніх судових інстанцій відносно невідповідності витрат позивача на оплату агентських послуг критеріям валових витрат, наведеним у пункті 5.1, підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до яких належить документальна підтвердженість реальності витрат та їх спрямованість на отримання прибутку.

Так, судами встановлено, що Товариством (принципал) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (комерційний агент) було укладено агентський договір від 29.01.2007, предметом якого було виконання агентом послуг з пошуку оптимального банку для надання банківського кредиту принципалу, а також зі сприяння в укладенні відповідних договорів.

В результаті виконання зазначених послуг агент запропонував позивачеві укласти кредитну угоду на суму 2 000 000 дол. США з відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»; згідно з актом здачі-прийняття виконаних робіт вартість зазначених агентських послуг склала 352 000 грн.

Втім у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту укладення позивачем відповідної кредитної угоди за сприянням приватного підприємця ОСОБА_1 Позивачем не подано будь-якого документообігу, що підтверджує безпосередню участь названого контрагента у спілкуванні із зазначеним банком. Фактично на час укладення агентського договору позивач вже перебував на розрахунково-касовому обслуговуванні у відкритому акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль», що свідчить про наявність безпосередніх фінансово-господарських зв'язків Товариства з цією банківською установою. Позивачем не наведено доводів відносно необхідності залучення приватного підприємця ОСОБА_1 для пошуку цього банку та з ним укладення кредитного договору.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали законним донарахування позивачеві оспорюваної суми податку на прибуток та правомірно відмовили у позові.

Доводи Товариства, викладені у касаційній скарзі, не спростовують наведених висновків попередніх судових інстанцій, а спрямовані на переоцінку обставин справи, що не віднесено процесуальним законодавством до компетенції суду касаційної інстанції.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільний завод "Віпос" відхилити.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.08.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 у справі № 2-а-5751/09/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько