Постанова № 34454947, 07.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2013 р. Справа № 804/9323/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Пополітові І.М., за участю представників: позивача - Данилова К.Є., відповідача - Нікулиці Л.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвіста»

до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвіста» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0002042210 від 01.07.2013 року.

Під час судового розгляду справи замінено відповідача на його правонаступника - Лівобережну обєднану державну податкову інспекцію м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що посадовими особами Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Лігран» за період з 01.11.2011 року по 31.08.2012 року та ТОВ «Шоковіта» за період 01.09.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 2316/221/37070576 від 14.06.2013 року, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Зазначене податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно було прийняте всупереч нормам діючого законодавства. Крім того, позивач зазначає, що висновки, зазначені у акті перевірки є суб'єктивною думкою податкового органу і не ґрунтуються на вимогах закону. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на надані суду письмові заперечення, у яких зазначено, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від ТОВ «Лігран» на загальну суму ПДВ 4154993 грн., то ТОВ «Шоковіта» на суму 672100 грн., в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 4827093 грн. За наслідками встановлених порушень Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби складено акт перевірки та винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення. Відповідач вважає податкове повідомлення - рішення правомірними, та таким, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим відповідач вважає, що підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши доводи сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Статтею 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі якщо, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу № 234 від 20.02.2013 року, виданого Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інвіста» щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Лігран» за період з 01.11.2011 року по 31.08.2012 року та ТОВ «Шоковіта» за період 01.09.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 2316/221/37070576 від 14.06.2013 року.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем порушено вимоги :

-п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.7, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме, завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від ТОВ «Лігран» на загальну суму ПДВ4154993 грн., у тому числі у липні 2012 року на суму 1764774 грн., у серпні 2012 року на суму 656380 грн., у вересні 2012 року на суму 50006 грн., у жовтні 2012 року на суму 881963 грн., у листопаді на суму 801870 грн. та від ТОВ «Шоковіта» у грудні 2012 року на суму 672100 грн., в результаті чого занижено сум податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 4827093 грн.

Позивач не погодившись з висновками, викладеними у акті перевірки № 2316/221/37070576 від 14.06.2013 року подав заперечення № 1783 від 19.06.2013 року. Листом за № 17771/10/22-1 Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби зазначила, що висновки, викладені в акті перевірки є правомірними та такими, що не суперечать діючому законодавству.

01.07.2013 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення:

- № 0002042210, яким збільшено суму грошового зобов'язання на 7240640 грн., з яких, за основним платежем - 4827093 грн., за штрафними санкціями - 2413547 грн.

Суд вважає вищевказане податкове повідомлення - рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвіста» зареєстроване рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради 19.04.2010 року та перебуває на податковому обліку в Лівобережній міжрайонній державній податковій інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби як платник податків.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвіста» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігран» укладено договір № 2510/1 від 25.10.2011 року, за яким ТОВ «Лігран» зобов'язане забезпечити постачання товару згідно накладних на склад ТОВ «Інвіста» за свій рахунок.

Виконання вищевказаного договору підтверджується накладними:

-№ 1 від 01.11.2011 року на суму 419760 грн., № 2 від 01.11.2011 року на суму 185133 грн. 35 коп., № 3 від 01.11.2011 року на суму 534240 грн., № 5 від 01.11.2011 року на суму 235624 грн. 26 коп., № 6 від 01.11.2011 року на суму 13472 грн. 62 коп., № 39 від 01.12.2011 року на суму 419760 грн., № 40 від 01.12.2011 року на суму 253784 грн. 69 коп., № 41 від 01.12.2011 року на суму 534240 грн., № 42 від 01.12.2011 року на суму 322998 грн. 70 коп., № 43 від 01.12.2011 року на суму 300033 грн. 59 коп., № 2187 від 31.03.2012 року на суму 3075648 грн. 59 коп., № 2468 від 31.01.2012 року на суму 5630927 грн. 76 коп., № 1559 від 30.04.2012 року від 5291778 грн. 08 коп., № 1592 від 31.08.2012 року на суму 4811219 грн. 56 коп., № 607 від 20.12.2011 року на суму 201699 грн. 83 коп., № 2313 від 30.01.2012 року на суму 628000 грн., № 1484 від 20.04.2012 року на суму 609000 грн., № 1315 від 23.02.2012 року на суму 233636 грн. 21 коп., № 2182 від 31.03.2012 року на суму 20000 грн., № 1373 від 31.05.2012 року на суму 1209000 грн., № 1374 від 31.05.2012 року на суму 7467886 грн., № 1566 від 27.06. 2012 року на суму 8249669 грн. 04 коп., № 1863 від 31.07.2012 року на суму 8939572 грн. 63 коп.;

товарно - транспортними накладними:

-№ 1 від 01.11.2011 року; № 2 від 01.11.2011 року, № 3 від 01.11.2011 року, № 5 від 01.11.2011 року, № 6 від 01.11.2011 року, № 39 від 01.12.2011 року, № 40 від 01.12.2011 року, № 41 від 01.12.2011 року, № 42 від 01.12.2011 року, № 43 від 01.12.2011 року, № 2181/1 від 01.03.2012 року, № 2181/2 від 05.03.2012 року, № 2181/3 від 12.03.2012 року, № 2181/4 від 15.03.2012 року, № 2468/1 від 03.01.2012 року, № 2468/2 від 06.01.2012 року, № 2468/3 від 11.01.2012 року, 2468/4 від 31.01.2012 року, № 1559/1 від 02.04.2012 року, № 1559/2 від 05.04.2012 року, № 1559/3 від 10.04.2012 року, № 1559/4 від 16.04.2012 року, № 1559/5 від 20.04.2012 року, № 1592/1 від 01.08.2012 року, № 1592/2 від 03.08.2012 року, № 1592/3 від 06.08.2012 року, № 1592/4 від 08.08.2012 року, № 607 від 20.12.2011 року, № 569 від 30.01.2012 року, № 1484 від 20.04.2012 року, № 1315 від 23.02.2012 року, № 2182 від 31.03.2012 року, № 1373 від 31.05.2012 року, № 1374/1 від 01.05.2012 року, № 1374/2 від 04.05.2012 року, № 1374/3 від 07.05.2012 року, № 1374/4 від 10.05.2012 року, № 1374/5 від 14.05.2013 року, № 1566/1 від 01.06.2012 року, № 1566/2 від 04.06.2012 року, № 1566/3 від 06.06.2012 року, № 1566/4 від 08.06.2012 року, № 1566/5 від 11.06.2012 року, № 1863/3 від 06.07.2012 року, № 1863/4 від 09.07.2012 року, № 1863/5 від 11.07.2012 року, № 1863/6 від 13.07.2012 року.

Крім того, 20.08.2012 року між ТОВ «Інвіста» та ТОВ «Шоковіта» було укладено договір № 56, згідно якого ТОВ «Шоковіта» зобов'язано забезпечити постачання товару згідно накладних на склад ТОВ «Інвіста» за свій рахунок.

Виконання вищевказаного договору підтверджується виписаними накладними:

-№ 1929 від 30.09.2012 року на суму 4032600 грн., № 1722 від 31.10.2012 року на суму 8150386 грн. 07 коп., № 1811 від 30.11.2012 року на суму 2907160 грн., № 1946 від 31.12.2012 року на суму 2553584 грн.

Отримані послуги підтверджуються накладними:

-№ 1929/1 від 03.09.2012 року, № 1929/2 від 05.09.2012 року, № 1929/3 від 07.09.2012 року, № 1929/4 від 10.09.2012 року, № 1722/1 від 01.10.2012 року, № 1722/2 від 02.10.2012 року, № 1722/3 від 05.10.2012 року, № 1722/4 від 08.10.2012 року, № 1811/1 від 02.11.2012 року, № 1811/2 від 05.11.2012 року, № 1811/3 від 07.11.2012 року, № 1811/4 від 09.11.2012 року, № 1946/1 від 03.12.2012 року, № 1946/2 від 05.12.2012 року, № 1946/3 від 07.12.2012 року, № 1946/4 від 10.12.2012 року.

Транспортування товару підтверджується товарно - транспортними накладними:

-№ 1929/1 від 03.09.2012 року, № 1929/2 від 05.09.2012 року, № 1929/3 від 07.09.2012 року, № 1929/4 від 10.09.2012 року, № 1722/1 від 01.10.2012 року, № 1722/2 від 02.10.2012 року, № 1722/3 від 05.10.2012 року, № 1722/4 від 08.10.2012 року, № 1811/1 від 02.11.2012 року, № 1811/2 від 05.11.2012 року, № 1811/3 від 07.11.2012 року, № 1811/4 від 09.11.2012 року, № 1946/1 від 03.12.2012 року, № 1946/2 від 05.12.2012 року, № 1946/3 від 07.12.2012 року, № 1946/4 від 10.12.2012 року.

При проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвіста» враховано висновки, викладені у актах перевірок:

-акт перевірки № 7250/224/34656476 від 21.12.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Лігран», якою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємства - покупцям у 2011 - 2012 році;

-акт перевірки № 7206/224/33421689 від 21.12.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Шоковіта», якою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємства - покупцям у 2011 - 2012 році

Враховуючи висновки вищевказаних актів перевірок податковий орган вважає, що правочини, між ТОВ «Інвіста» ТОВ «Лігран» та ТОВ «Шоковіта» не спричинили реального настання правових наслідків.

Таким чином, суд доходить висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення ТОВ «Інвіста» витрат з виконання вищевказаних договорів до податкового кредиту лише на підставі актів перевірок підприємств контрагентів, які жодним чином не є доказом та проігнорували факт наявності первинної документації, що підтверджує податковий кредит.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявні копії постанов Дніпропетровського окружного адміністративного суду:

- від 30.04.2013 року по справі № 804/1724/13-а, якою визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо формування в акті перевірки від 21.12.2012 року № 7250/224/34656476 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Лігран» висновків про відсутність у ТОВ «Лігран» об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям у 2011 - 2012 році;

- від 14.05.2013 року № 804/1271/13-а, якими визнані протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська щодо коригування показників податкової звітності ТОВ «Шоковіта» на підставі акту від 21.12.2012 року № 7206/224/33421689.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Посилання відповідача на ту обставину, що правочини контрагентів позивача в ланцюгах постачання мають ознаки нікчемності, суд не приймає до уваги, як належний доказ нереальності правочинів укладених між позивачем та його постачальниками, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Згідно змісту листа ВАСУ від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит.

При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Порушення постачальником товару правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може відповідати за операції по ланцюгу та нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів.

Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст.135 ПК України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит та валові витрати про вказаних вище господарських операцій.

Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.

З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку - належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

У відповідності з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова особа чи службова особа).

Як підтверджується матеріалами справи, судові витрати позивача складають 2294 грн.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність присудження з Державного бюджету України позивачу документально підтверджених судових витрат в сумі 2294 грн.

Керуючись ст.ст. 71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвіста» - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0002042210 від 01.07.2013 року.

Судові витрати в розмірі 2294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвіста» з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 11.10.2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили станом на 11.10.2013 року СуддяМ.В. Дєєв М.В.Дєєв