Рішення № 34450077, 24.10.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2013 р. Справа № 911/3745/13

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛИЦ",

40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 30/3FONT>

до Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП",

08800, Київська обл., м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1

про стягнення 18 836,54 грн.

за участю представників:

позивача – lass="fs234">не з’явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином;

відповідача – не з’явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛИЦ" (далі – позивач) до Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" (далі – відповідач) про стягнення 18 836,54 грн., з яких: 18 500,00 грн. – основний борг, 188,54 грн. – 3% річних та 148,00 грн. – інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов’язань зі здійснення розрахунку за товар, що поставлений позивачем.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.09.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.10.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 21145 від 07.10.2013) позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку зі сплатою відповідачем основного боргу та заявлено остаточні позовні вимоги у розмірі 372,54 грн., з яких: 188,54 грн. – 3% річних та 148,00 грн. – інфляційних втрат.

NT >Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяву підписано уповноваженою на це особою, зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом.

Підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні, з урахуванням пункту 6. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 №01-8/482 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”.

У зв’язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову – 372,54 грн., з яких: 188,54 грн. – 3% річних та 148,00 грн. – інфляційних втрат, виходячи з якої і буде вирішуватися спір.

У судовому засіданні 17.10.2013 судом, у зв’язку з недостатністю доказів, які б підтверджували сплату відповідачем основного боргу та неявкою представника відповідача у судове засідання, відкладено розгляд справи на 24.10.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 21654 від 15.10.2013 та вх. № 22046 від 22.10.2013) позивачем подано документи на вимогу ухвали суду від 30.09.2013 та клопотання про розгляд справи без участі його представника.

У судове засідання 24.10.2013 представники сторін не з’явились, проте судом враховано позицію позивача, що викладено в документах, що подані ним до матеріалів справи; відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, представника у судове засідання вдруге не направив, хоча належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Нез'явлення у судове засідання представника відповідача та неподання відповідачем письмового відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.10.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛИЦ" (далі - позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Зернопродукт МХП" (далі – відповідач, покупець) укладено договір поставки товарів від 13.05.2013 № 130501 (далі – Договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупця МТ 100 – 4 VM Компресор (далі – товар), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар на умовах Договору (пункт 1.1. Договору).

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягають поставці за Договором, його часткове співвідношення, визначаються у видатковій накладні, які є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.2. Договору).

Згідно з пунктом 3.2. Договору, оплата за товар здійснюється шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару протягом 7 робочих днів з моменту отримання товару.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014, але, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами зобов’язань за ним (пункт 6.4. Договору).

На виконання умов Договору, позивач за видатковою накладною від 13.05.2013 № 113, що підписана у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, поставив відповідачу товар на суму 18 500,00 грн., а відповідач, за довіреністю від 13.05.2013 № 5, що підписана керівником відповідача та скріплена відбитком його печатки, вказаний товар отримав. Крім того, видаткова накладна скріплена відбитками печаток обох сторін, що оцінюється судом як підтвердження юридичною особою – відповідачем факту вчинення господарської операції з отримання товару. До матеріалів справи долучені копії зазначеної накладної та довіреності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов’язок доказування покладається на сторони.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем грошове зобов’язання перед позивачем на день подання позовної заяви не виконано, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, досліджені судом, суд дійшов висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 18 500,00 грн. з оплати вартості спірного товару.

До порушення провадження у справі, відповідач, 05.09.2013, договірні зобов’язання з оплати отриманого товару виконав повністю в розмірі 18 500,00 грн., що підтверджується банківською довідкою від 07.10.2013 № 229-02, залученою до матеріалів справи, у зв’язку з чим, позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог,

Зменшення розміру позовних вимог прийнято судом, а, відтак, ціну позову становить 372,54 грн., з яких: 188,54 грн. – 3% річних та 148,00 грн. – інфляційних втрат.

У зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення інфляційні втрати в розмірі 148,00 грн. та 3% річних в розмірі 188,54 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою всебічного, повного та об’єктивного розгляду обставин справи, судом здійснено перерахунок 3% річних, що заявлені до стягнення, з урахуванням дотримання меж позовних вимог та встановлено, що позивачем невірно вказано період прострочення, враховуючи сплату відповідачем основного боргу до порушення провадження у справі, а правильним періодом має бути: з 23.05.2013 по 05.09.2013 на суму 18 500,00 грн., відтак, позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 27,36 грн. нарахована надмірно і в цій частині задоволенню не підлягає.

Стосовно інфляційних втрат, що заявлені до стягнення, судом враховане наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за період з 01.06.2013 по 31.08.2013 та встановлено, що у зв’язку з тим, що за вказаний період мали місце періоди дефляції, які не враховані позивачем, розрахунок позивача невірний, а позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 148,00 грн. не підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі аналізу вищезазначених норм чинного законодавства, дослідження матеріалів та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 161,18 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 27,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 148,00 грн. задоволенню не підлягають.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1 720,50 грн., відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" (08800, Київська обл., м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32547211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛИЦ" (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 30/3, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32778751) 161 (сто шістдесят одна) грн. 18 коп. 3% річних та 824 (вісімсот двадцять чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 29.10.2013.

Суддя С.О. Саванчук