Постанова № 34447163, 18.10.2013, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2013 року Справа № 812/7890/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Солоніченко О.В.,

при секретарі судового засідання: Калашнікові Д.О.,

за участю сторін

представника позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 01.10.2013),

представника відповідача: Пузиніної О.В. (довіреність від 10.09.2013 № юк/407)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Луганського обласного військового комісаріату, яким просив визнати протиправними дії посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату щодо відмови у наданні статусу «ветерана військової служби» та видачі відповідного посвідчення, зобов'язати посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату розглянути питання щодо визнання «ветераном військової служби».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до 03 серпня 2013 року він проходив військову службу на посаді заступника військового комісара - начальника мобілізованого відділення Жовтнево-Станично-Луганського ОРВК міста Луганська. На підставі Директиви Міністра Оборони України № Д-322/1/3-дск від 19 лютого 2013 року займана посада була скорочена, у зв'язку з чим, наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України № 370 від 29 травня 2013 року позивач був звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до п.п. «г» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Наказом ТВП Жовтнево-Станично-Луганського ОРВК міста Луганська № 67 від 12 липня 2013 року, позивач з 03 серпня 2013 року був виключений із списків особового складу частини, з календарною вислугою років у Збройних Силах України - 24 роки.

Посилаючись на положення Закону України «Про державні гарантії со ціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з ре формуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та Наказу Міністра оборони України № 774 від 29.12.2006 «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» (із змінами внесеними Наказом Міністра оборони Украї ни №611 від 11.12.2008), позивач вказує на те, що відповідно до п.5 ст.5 Закону України «Про статус вете ранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», він відноситься до кола громадян України, які визнаються ветеранами військової служби.

08 серпня 2013 року позивач звертався до Луганського обласного військового комісаріату з заявою про встановлення йому статусу ветерана військової служби» відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» та видачу відповідного посвідчення, в чому йому було відмовлено. Проте Луганським ОВК було відмовлено у наданні позивачу статусу «ветерана військової служби».

Внаслідок незаконних дій службових осіб Луганського обласного військового комісаріату, позивач вважає, що порушене його право на отримання статусу ветерана військової служби, яке передбачене ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з доводів, викладених в письмових запереченнях, в яких серед іншого зазначив, що ОСОБА_3 дійсно прослужив у Збройних Силах України 23 роки 09 місяців (на час видання наказу начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України) у календарному обчисленні. Проте, у зв'язку з тим, що позивач звільнений у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, він не підпадає під дію вимог Закону України від 24 березня 1998 року N203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Представник відповідача вважає, що Луганським обласним військовим комісаріатом правомірно було відмовлено ОСОБА_3 в наданні статусу ветерана військової служби правомірно. Тому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із загальноправових принципів дії норми у часі, оцінка спірних правовідносин здійснюється згідно законодавчих норм, які існували станом на час виникнення спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 01.08.1989 по 13.07.2013 ОСОБА_3 проходив військову службу в збройних силах.

01 грудня 2013 року ОСОБА_3 прийнятий на посаду заступника військового комісара - начальника мобілізованого відділення Жовтнево-Станично-Луганського ОРВК міста Луганська.

12 липня 2013 року Наказом ТВО Військового комісара Жовтнево-Станично-Луганського ОРВК м.Луганська № 67 ОСОБА_3 виключено зі списків Жовтнево-Станично-Луганського об'єднаного районного військового комісаріату міста Луганська з 03 серпня 2013 року, з календарною вислугою років у Збройних Силах України станом на 3 серпня 2013 року - 24 роки.

08 серпня 2013 року позивач звернувся до Луганського обласного військового комісаріату з заявою про надання йому статусу «ветерана військової служби».

14 серпня 2013 року Луганським обласним військовим комісаріатом відмовлено позивачу у встановленні статусу ветерана військової служби, та роз'яснено, що положення ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» не розповсюджуються на позивача, оскільки він звільнений з військової служби відповідно до п.«г» (у зв'язку із скороченням штатів) ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», що не є підставою для видачі посвідчення «Ветеран військової служби».

Вирішуючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно ч.6 ст.26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби:

а) у зв'язку із закінченням строку контракту;

б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби;

в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

г) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі;

д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України;

е) через службову невідповідність;

є) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади;

ж) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

з) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);

и) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

і) у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

ї) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.

Закон України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 №1763-IV встановлює правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.

Відповідно до п.12 ст.1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 №1763-IV особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку з їх реформуванням, статус ветерана військової служби надається у разі вислуги 20 років і більше у календарному обчисленні або 25 та більше років у пільговому обчисленні.

Статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві встановлює Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР.

Згідно п.5 ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР, ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Згідно положень пункту 1 Наказу Міністра оборони України №774 від 29.12.2006 «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» (із змінами внесеними Наказом Міністра оборони України №611 від 11.12.2008), з 1 січня 2007 року військовослужбовцями, звільненими з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, вважаються військовослужбовці, які звільнені з військових частин, що розформовуються, а також у разі скорочення посад на підставі відповідних директив Міністра оборони України про проведення організаційних заходів. Звільнення цих військовослужбовців проводиться за підстав, що визначені підпунктом г) пунктів 6 та 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) (а.с. 12-15, 22).

З системного аналізу вищенаведених норм законів та Наказу Міністра оборони України №774 від 29.12.2006 «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» (із змінами внесеними Наказом Міністра оборони України №611 від 11.12.2008) вбачається, що звільнення за п.«г» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) і є звільненням з військової служби у зв'язку з реформу ванням Збройних Сил України.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 бездоганно прослужив на військовій службі 24 роки у календарному обчисленні і звільнений з військової служби за п.«г» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), тобто у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Отже, з урахуванням п.5 ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», позивач відноситься до кола громадян України, які визнаються ветеранами військової служби.

Суд не приймає посилань відповідача на те, що Наказ № 774 від 29.12.2006 «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» прирівнює скорочення штатів до заходів з реформування Збройних Сил лише на період 2007 - 2011 років і тому не застосовується до позивача, виходячи з наступного.

Зі змісту цього наказу не вбачається обмеження будь - яким строком право скорочення штатів до реформування Збройних Сил України. Наказ не скасовано, він є чинним та підлягає виконанню.

З огляду на зазначене, суд не приймає до уваги посилання відповідача, щодо відсутності законних підстав щодо надання позивачу статусу «ветерану військової служби».

Згідно ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність дій щодо відмови ОСОБА_3 у наданні статусу «ветерана військової служби» та у видачі посвідчення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем необґрунтовано відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні заяви про видачу довідки про грошове забезпечення. Відтак, дії Луганського обласного військового комісаріату щодо відмови у наданні ОСОБА_3 статусу «ветерана військової служби» є протиправними, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом перегляду питання щодо визнання позивача «ветераном військової служби».

Позивачем при поданні адміністративного позову сплачений судовий збір в сумі 34,41 грн.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 17, 71, 94, 158, 159, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату щодо відмови ОСОБА_3 у наданні статусу «ветерана військової служби» та видачі відповідного посвідчення.

Зобов'язати Луганський обласний військовий комісаріат розглянути питання щодо визнання «ветераном військової служби» ОСОБА_3.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 34,41 грн. (тридцять чотири грн. 41 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанову в повному обсязі складено 23 жовтня 2013 року.

Суддя О.В. Солоніченко