Постанова № 34446919, 23.10.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року 10:52 810/3834/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінега" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінега» (далі - позивач, товариство) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем зроблено помилкові висновки про те, що договори, укладені між позивачем та контрагентами, є нікчемними. Фактично позивач має належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи, складені позивачем і контрагентами. Висновки про нікчемність правочину ґрунтується лише на підставі актів перевірки контрагентів позивача. Позивач просив суд спірні податкові повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Відповідач позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити, надав до суду письмові заперечення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінега» є юридичною особою, що зареєстрована 18.12.2000 виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області.

На підставі наказу №193 від 12.02.2013 податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Сінега» в частині дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з: ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», ТОВ «PMA «МОНАМ1» за період з 01.08.2009 по 31.03.2010. За результатами складено Акт перевірки від 18.02.2013 №108/22-5/31033827, згідно з яким встановлено порушення: ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону взаємовідносини між ТОВ «Сінега» та підприємствами-постачальниками, а саме: ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» на загальну суму 192780 грн (в т.ч. ПДВ - 32130 грн), в т.ч.: за листопад 2009 р. на загальну суму 156780 грн (в т.ч. ПДВ - 26130 грн), за лютий 2010 р. на загальну суму 36000 грн (в т.ч. ПДВ - 6000 грн); TOB «РМА «МОНАМІ» на загальну суму 57237,50 грн (в т.ч. ПДВ - 9500 грн), в т.ч. за серпень 2009 р. на загальну суму 15062,50 грн (в т.ч. ПДВ - 2500 грн), за листопад 2009 р. на загальну суму 42175 грн (в т.ч. ПДВ - 7000 грн); п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств'', в результаті чого ТОВ «Сінега» занижено податок на прибуток на загальну суму 52096 грн, в т.ч. за 3 квартал 2009 р. в розмірі 3140 грн, за 2009 рік в розмірі 41456 грн, за 1 квартал 2010 р. - в розмірі 7500 грн; п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено суму податкового кредиту ТОВ «Сінега» в розмірі 41630 грн, що призвело до заниження суми ПДВ на загальну суму 41630 грн, в т.ч. за серпень 2009 р. - в сумі 2500 грн, за листопад 2009 р. - в сумі 33130 грн, за лютий 2010 р. - в сумі 6000 грн.

При проведенні перевірки використано акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 07.11.2012 №4098/22-222-35976635 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2009 по 31.10.2012. Згідно з цим актом у провадженні Головного слідчого управління ДПС України знаходиться кримінальна справа №69-149, порушена за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», за cт.28 ч.2, cт. 205 ч.2 КК України. Згідно з листом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за даними відповідних реєстрів інформація про реєстрацію за період з 01.01.2008 по 20.02.2012 права власності на ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» відсутня. Це свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності. ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс».

Крім того, податковим органом використано акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС №833/3-22-80-36375673 від 29.10.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Рекламно-маркетингове агентство «Монамі» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-покупцями з червня 2009 р. по грудень 2011 р. Згідно з цим актом порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва-створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме: ... ТОВ «РМА «Монамі» з метою прикриття незаконної діяльності, за попередньою змовою невстановленою групою осіб, скоєного повторно, за cт.28 ч.2, cт.205 ч.2 КК України. Враховуючи відсутність ОСОБА_1 на території України за весь час існування підприємства, а також не отримання дозволу на використання її праці, то документи бухгалтерської та податкової звітності від імені ТОВ «РМА «Монамі» складено всупереч вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не є підтвердженням вчинення господарських операцій. В ході проведення перевірки встановлено: неможливість фактичного здійснення ТОВ «РМА «Монамі» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Фактично згідно з податковою звітністю ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», ТОВ «РМА «Монамі» за результатами перевірки встановлено відсутність у них трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення передбачених видів діяльності.

Згідно з Актом перевірки позивачем під час перевірки не надано підтвердження на отримання товару (довіреності, книга реєстрації довіреностей тощо). У своїх поясненнях ТОВ «Сінега» не зазначено умов транспортування товарів за результатами укладеного усного правочину, що є істотною умовою договору поставки. На запит Броварської ОДПІ ТОВ «Сінега» не надано документи та письмові пояснення щодо транспортування товару та документи, які підтверджують факти транспортування. Також до перевірки не надано жодних підтверджуючих документів стосовно способу транспортування товару та сертифікатів якості. Умовами договору не встановлено порядок транспортування товарів та до перевірки не надано документи, що засвідчують перевезення товарів. Складських документів, договорів зберігання товару тощо для перевірки не надано. Інші документи, що стосуються взаємовідносин між ТОВ «Сінега» та ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», до перевірки не надано.

По господарських операціях з ТОВ «РМА «Монамі» позивачем не надано до перевірки договір між ТОВ «Сінега» та ТОВ «РМА «Монамі», не надано підтвердження на отримання товару (довіреності, книга реєстрації довіреностей тощо). У своїх поясненнях ТОВ «Сінега» не зазначено умов транспортування товарів (рекламні кольорові листівки) за результатами укладеного усного правочину, що є істотною умовою договору поставки. На запит Броварської ОДПІ товариством не надано документи та письмові пояснення, які підтверджують факт надання рекламних послуг ТОВ «РМА «Монамі», а саме: звіт щодо розміщення реклами в кольорових листівках, зміст кольорової листівки, тощо; наявність необхідних ліцензій (дозволів тощо). Інші документи, що стосуються взаємовідносин між ТОВ «Сінега» та ТОВ «РМА «Монамі», до перевірки не надано.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Сінега» здійснювало безтоварні операції з придбання товарів (робіт, послуг) від ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», ТОВ «РМА «Монамі», які в дійсності не реалізовувалися вказаними підприємствами, а лише полягали в документальному їх оформленні (шляхом складання договорів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних та інших документів), з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів. Правочини, укладені між ТОВ «Сінега» та ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», ТОВ «РМА «Монамі» не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 18.03.2013 №0000602203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 11250 грн, в тому числі за основним платежем 7500 грн та за штрафними санкціями 3750 грн, та №0000592203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9000 грн, в тому числі за основним платежем 6000 грн та за штрафними санкціями 3000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та з пояснень представника відповідача визначення грошового зобов'язання здійснювалося податковим органом саме за операціями з ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс».

Судом встановлено, що між ТОВ «Сінега» (покупець) та ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу №72 від 26.11.2009, за умовами якого останній зобов'язується поставити продукцію постачальника по ціні, кількості та асортименту, вказаному в накладній, яка є невід'ємною частиною договору. Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що терміни поставки, кількість, асортимент та види продукції узгоджуються сторонами окремо на підставі каталогу постачальника та заявки покупця на умовах усного узгодження, або шляхом обміну листами, телеграмами, факсами, тощо. Пункт 1.3 цього договору передбачає, що постачальник забезпечує проведення консультацій по відбору оптимальних варіантів продукції та технології її монтажу, а також проводить передпродажну підготовку наданої продукції. Пунктом 2.1 цього договору визначено, що вартість реалізованої постачальником продукції визначається на підставі рахунка постачальника з урахуванням побажань сторін шляхом складання при необхідності протоколів про договірні ціни.

Факт надання послуг оформлювався двома актами здачі-приймання робіт (надання послуг) (від 27.11.2009 та від 25.02.2010), однією видатковою накладною (№261104 від 26.11.2009), трьома рахунками-фактурами (№18/02 від 18.02.2010, №26/11-9 від 26.11.2009, №26/11-10 від 26.11.2009), однією заявкою від 11.11.2009, двома податковими накладними (№261104 від 26.11.2009, №180201 від 18.02.2010) та однією прибутковою накладною (№СІ-0000065 від 26.11.2009). Розрахунки позивача з ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» згідно з укладеним договором проводились у безготівковій формі, що підтверджується виписками банку з рахунків позивача.

Судом досліджено наданий позивачем рекламний каталог крісел та меблевої продукції.

На підтвердження наявності у позивача складських приміщень для зберігання отриманої продукції позивачем надано договір оренди №124/2009 від 01.10.2009, укладеного між позивачем (орендар) та ВАТ Укрндіпроектстальконструкція ім. В.М.Шимановського (орендодавець), предметом якого є нежитлове приміщення для виробничих потреб площею 680 м2 за адресою: м. Бровари, вул. Лісова, 4, Броварська експериментально-виробнича база. На підтвердження внутрішнього переміщення товару по складу позивачем надано п'ять накладних на внутрішнє переміщення №СІ-0000052 від 26.11.2009, №СІ-00112 від 26.11.2009, №СІ-0000122 від 27.02.2010, №СІ-0000256 від 27.12.2010, №СІ-0000123 від 01.03.2010. Крім того, позивачем для підтвердження реальності господарських операцій надано попередню калькуляцію вартості виробництва продукції №СІ-0000270 від 26.11.2009.

Щодо подальшої реалізації крісел третім особам позивачем надано наступні документи: договір поставки №30041 від 16.11.2009 та договір №1902 від 19.11.2009, укладені між позивачем (постачальник) та Черкаським медичним коледжем (замовник); додаток до договору поставки №30041 від 16.11.2009; дві видаткові накладні (№СІ-0000125 від 26.11.2009, №СІ-0000131 від 28.12.2011); довіреність; три податкові накладні (№132 від 25.11.2009, №130 від 20.11.2009, №117 від 17.12.2010); акт №СІ-0000005 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.11.2009. Розрахунки з позивачем проводились у безготівковій формі, що підтверджується виписками банку з рахунків позивача.

Дослідженням судом документів, оформлених між позивачем та ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», встановлено, що в актах здачі-приймання робіт від 27.11.2009 та від 25.02.2010 не зазначено необхідних відомостей стосовно суті наданої послуги (як вказано - «послуги по зборки крісел»), оскільки в цих актах відсутнє зазначення кількості крісел, які було зібрано, назву моделі цих крісел, а також періоду часу, упродовж якого виконувалися ці послуги, та місце виконання цих робіт (послуг).

Дослідженням видаткової накладної №261104 від 26.11.2009, виданої ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», встановлено, що згідно з цією накладною позивачем отримано від вказаного контрагента тканину меблеву - 400 шт., а також комплектуючі до крісел - 160 шт. Суд зазначає, що в накладній відсутнє належне зазначення кількості, якості, кольору, артикулу тканини (вказано - 400 шт), а також відсутнє зазначення переліку складових елементів, які входять до складу комплектуючих до крісел та відсутнє зазначення моделі крісел.

Аналогічні недоліки при зазначенні цих же параметрів у бухгалтерських документах допущено і при складанні рахунків-фактур №26/11-9 і №26/11-10 від 26.11.2009, №18/02 від 18.02.2010, податкових накладних №261104 від 26.11.2009 і №180201 від 18.02.2010.

При дослідженні судом рекламних каталогів з виготовлення меблевої продукції встановлено, що в ньому є різні види меблів, крісел, які складені з різних комплектуючих елементів.

На вимогу суду позивачем не надано ніяких інших доказів, окрім вищеназваних документів, які досліджено судом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності надання товарів та послуг по тих господарських операціях, за результатами здійснення яких податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту, судом досліджено факт передачі та отримання послуг, товарів від ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» на підставі укладеного договору до покупця, яким є позивач та від покупця до третіх осіб.

Наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.95 р. № 488/346 затверджено типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля та їх обов'язкове застосування форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Перевезення вантажів регламентується Законом України "Про автотранспорт" та Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту від 14.10.97 року № 363. Відповідно до вимог цих законодавчо-нормативних чинників для виконання послуги укладається у письмовій формі договір автоперевезення (для одного або кількох перевезень).

Відповідно до Правил перевезень вантажів підставою для проведення розрахунків за виконані послуги є належним чином оформлені подорожні листи разом з товарно-транспортними накладними, а у випадку використання автомобіля, робота якого оплачується, виходячи з часу його роботи у замовника, тільки подорожні листи.

Перевезення вантажів супроводжується складанням товарно-транспортних накладних, квитанцій тощо, котрі оформляються відправником вантажу. Підприємство автоперевізник виписує подорожній лист.

Товарно-транспортна накладна (ТТН) оформляється окремо на кожну поїздку автомобіля і для кожного вантажоодержувача. п. 2.4 Інструкції, котрий передбачає складання товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців» визначено що до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто отримання і реалізація товарів, робіт, послуг повинні підтверджуватися відповідними накладними на видачу матеріальних цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, актами та іншими документами, які передбачаються договорами та складаються у ході їх виконання, тощо. Відсутність зазначених документів свідчить про те, що вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкові накладні, які використав позивач для формування податкового кредиту, містять усі дані стосовно змісту операції з поставки товару, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Рішення про донарахування зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснених господарських операцій та відсутності необхідних первинних бухгалтерських документів.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом досліджено такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженням наданих відповідачем документів підтверджено відсутність у контрагента позивача кваліфікованого персоналу, основних фондів та можливості виконання ним укладених із позивачем договорів.

Судом установлено, що позивачем надано тільки вищевказані податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та видаткову накладну. При цьому позивачем на вимогу суду у ході судового розгляду справи не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших вищевказаних первинних документів, зокрема, доказів на підтвердження здійснення поставки товарів до позивача, їх транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, довіреностей на осіб, які здійснювали доставку товару та їх поставку, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій, а відомості, які зазначено в наявних актах здачі-прийняття робіт та видатковій накладній, не дають можливості в повній мірі встановити суть цих господарських операцій. На підтвердження якості отриманого товару позивачем не надано жодного сертифікату якості товару. Відсутній і каталог постачальника ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», згідно з яким позивач на підставі договору повинен був узгоджувати кількість, асортимент та види продукції.

При цьому суд бере до уваги, що згідно з наявними у справі рекламними матеріалами, наданими позивачем, ним реалізується великий асортимент крісел, які мають різні комплектуючі елементи (відрізняються спинки, ніжки, бильця, сидіння, кріплення, тощо), тому відсутність зазначення моделі та інших вимог до комплектуючих елементів до крісел фактично унеможливлює їх видачу. Відсутність зазначення артикула, кольору тканини, а також зазначення одиниці вимірювання тканини в «шт.», а не в погонних метрах чи в квадратних метрах також фактично унеможливлює її видачу за такою видатковою накладною. Отже, вказана видаткова накладна №261104 від 26.11.2009 не дозволяє встановити суть господарської операції, на підтвердження якої її було складено, а наявні у справі вищезазначені акти про надання послуг не дозволяють встановити суть господарської операції, на підтвердження якої їх було складено.

При цьому суд зазначає, що наявна у справі заявка від 11.11.2009, в якій вказано « 802-тканина меблева», одиниця - "м", та «комплектуючі до крісел АS», не є документом бухгалтерського обліку та не містить інших необхідних відомостей щодо суті вищевказаних господарських операцій, а наявні у справі прибуткова накладна №СI-0000065 від 26.11.2009 і накладна на внутрішнє переміщення не є підтвердженням надходження вказаного товару саме від зазначеного у них контрагента. Відтак, ця заявка та прибуткова накладна в силу приписів ст. 70 КАС України не є належними доказами і не беруться судом до уваги.

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача на наявність кримінальної справи №69-149, порушеної за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) - ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» - за cт.28 ч.2, cт. 205 ч.2 КК України, оскільки сам факт наявності та розслідування цієї кримінальної справи не є доказом нереальності вчинених товариством господарських операцій, а доказів винесення у цій кримінальній справі судового рішення, яке б набрало законної сили, до суду не надано.

Суд вважає, що установленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

При цьому суд бере до уваги, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (відображення отримання послуг без їх фактичного надання тощо).

Суд ураховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Аналогічну правову позицію наведено в листах Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 742/11/13-11 та від 01.11.11 №1936/11/13-11.

Як встановлено судом, факт передачі товару (робіт, послуг) від контрагента позивача - ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» до позивача дійсно не підтверджується документально.

Суд визнає, що позивачем ні податковому органу, ні на вимогу суду не надано інші первинні документи, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій з ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», а надані докази: податкові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та видаткова накладна є недостатніми для підтвердження цього факту. Суд враховує при цьому, що при оформленні господарської операції в лютому 2010 р. (послуги по зборці крісел) було складено лише рахунок-фактуру, акту надання послуг та податкову накладну, інші документи взагалі не складалися.

Суд зазначає, що у разі ненадходження витребуваних судом додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

З огляду на це, суд вважає підтвердженим висновок відповідача про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами, які є належними і достатніми доказами.

Таким чином, визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 26 жовтня 2013 р.