Рішення № 34445079, 22.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р.Справа № 922/3635/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд" (м.Запоріжжя) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (м.Харків) про стягнення 18630,14 гривень за участю представників:

позивача - Свєшнікової Н.О. (директор, наказ №7-к від 09 жовтня 2012 року)

відповідача - Стасєвої Т.М. (довіреність №б/н від 01 серпня 2013 року)

ВСТАНОВИВ:

28 серпня 2013 року Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 18630,14 гривень, у тому числі, 16950,00 гривень суми основної заборгованості, 1271,25 гривень суми нарахованої пені, 358,04 гривень суми 3% річних та 50,85 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №К3866, укладеного між сторонами 01 серпня 2012 року. Крім того, Позивач просив суд вжити заходи до забезпечення відповідного позову в межах суми позовних вимог у розмірі 18630,14 гривень шляхом накладення арешту на грошові кошти підприємства Відповідача, та стягнути з останнього 3441,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 серпня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 вересня 2013 року.

12 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№33231) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

18 вересня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх.№34287), в якому просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю прибути у призначене судове засідання, та не розглядати справу без його участі. Крім того, до відповідного клопотання додав платіжне доручення №7530 від 16 вересня 2013 року, як доказ сплати 16950,00 гривень основної заборгованості. Судом було досліджено наданий документ та долучено до матеріалів справи.

19 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№34471) додаткові документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 вересня 2013 року було відкладено розгляд справи на 22 жовтня 2013 року.

22 жовтня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№39164), в якій відмовився від заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, оскільки Відповідачем було повністю погашено суму основної заборгованості.

На підставі вищевказаної заяви, суд залишає без розгляду заяву Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 22 жовтня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 22 жовтня 2013 року проти позовних вимог не заперечував.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

01 серпня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд" (Позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (Відповідачем) було укладено договір поставки №К3866. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (Позивач) зобов'язався передати у власність покупця (Відповідача) товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Загальна сума договору є сума усіх поставок, які підтверджуються накладними та рахунками-фактурами (п.2.1 договору).

Відповідно до п.3.2 договору, оплата здійснюється прямим банківським переводом грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах оплати з відстрочкою платежу на протязі 10 банківських днів з моменту поставки товару.

Крім того, 22 листопада 2012 року, на виконання умов договору, сторонами було складено та підписано специфікацію №6 на суму 16950,00 гривень (а.с.31).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач поставив на адресу Відповідача товар на суму 16950,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною №72 від 22 листопада 2012 року на відповідну суму (а.с.32), та додатковими первинно-обліковими документами, а саме, наявними у матеріалах справи довіреністю №6156 на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.33) та рахунком на оплату №81 від 22 листопада 2012 року (а.с.34).

Відповідач, в свою чергу, у встановлений договором строк, за отриманий товар не розрахувався.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив вимогу №б/н (а.с.35) на адресу Відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, вчасно не розрахувавшись з Позивачем за отриманий товар, у зв'язку з чим, на момент подання позову до суду, у нього утворилась основна заборгованість перед Позивачем у розмірі 16950,00 гривень.

Під час розгляду справи, Відповідач погасив повністю суму основної заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням №7530 від 16 вересня 2013 року, та банківською випискою з особистого рахунку Позивача за 16 вересня 2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем на момент розгляду справи було повністю сплачено суму основної заборгованості у розмірі 16950,00 гривень за спірним договором, що підтверджується платіжним дорученням №7530 від 16 вересня 2013 року. До того ж, відповідний факт сплати та зарахування заборгованості підтверджує і сам Позивач, а тому суд вважає, що предмет спору в даній справі відсутній.

Враховуючи викладене, суд, роз'яснивши представникам сторін наслідки припинення провадження у справі, а саме, про недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, припиняє провадження у даній справі щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 16950,00 гривень, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що Відповідачем було порушено умови спірного договору щодо строків оплати товару, суд вважає, що у Позивача є правові підстави для нарахування штрафних санкцій.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 1271,25 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.7.3 спірного договору, за несвоєчасну оплату поставленого товару Відповідач повинен сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, з який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої Позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 50,85 гривень суми інфляційних втрат та 358,04 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року №01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Суд, перевіривши розрахунок та період нарахування заявлених Позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення Позивачем суму 3% річних, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з Відповідача 357,94 гривень, в решті стягуваної суми 3% річних у розмірі 0,10 гривень відмовити. У стягненні 50,85 гривень суми інфляційних втрат слід відмовити повністю.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та ст.ст.179, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.530, 546, 549, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, , та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (61038, м.Харків, вул. Маршала Батицького, 4, код ЄДРПОУ 30428944, р/р №26000002331809 в АТ "ОТП-банк" у м.Києві, МФО 300528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міталтрейд" (69005, м.Запоріжжя, вул.Перемоги, 93, кв.142, код ЄДРПОУ 38229412, р/р №26001392403700 в АТ "УкрСибБанк", МФО 351005) 1271,25 гривень пені, 357,94 гривень суми 3% річних та 1715,79 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 16950,00 гривень суми основної заборгованості провадження у справі №922/3635/13 припинити, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

В частині позову щодо стягнення 0,10 гривень суми 3% річних та 50,85 гривень суми інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 28 жовтня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

справа №922/3635/13