Постанова № 34444963, 28.10.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.10.2013р. справа №905/2361/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Манжур В.В., Москальової І.В.

Секретар: Прожерін О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Шульженко Д.Ю. по дов.;

від відповідача: Купенко М.С. по дов.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», м. Київ

на рішення господарського суду Донецької області від 23.09.2013р. (повний текст від 30.09.2013р.) у справі №905/2361/13 (головуючий суддя Демідова П.В., судді Риженко Т.М., Огородник Д.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд», м. Донецьк

до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», м. Київ

про визнання недійсним іпотечного договору №2 від 23.01.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу 23.01.2008р. за №261.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд», м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», м. Київ, про визнання недійсним іпотечного договору №2 від 23.01.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу 23.01.2008р. за №261.

Ухвалою від 26.04.2013р. господарський суд частково задовольнив заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та заборонив відповідачу і ВДВС Ворошиловського РУЮ вчиняти будь-які дії зі звернення стягнення на низку квартир у будинку №137-а по вул. Набережній у м. Донецьку, що належать на праві власності позивачу, а також заборонив вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією права власності та інших речових прав на вказані квартири.

29.07.2013р. на адресу господарського суду надійшла постанова Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Донецькій області про закінчення виконавчого провадження за вказаною ухвалою.

23.09.2013р. господарським судом Донецької області було прийнято рішення у справі №905/2361/13, яким повністю задоволено заявлені позовні вимоги. Висновок про задоволення позову господарський суд обґрунтував посилаючись на недостатню ідентифікацію предмету іпотеки на момент укладення іпотечного договору №2 від 23.01.2008р., що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст.18 п.3 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.203, 215 ЦК України.

Не погодившись з винесеним рішенням, відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсним іпотечного договору №2 від 23.01.2008р., а також не звернув уваги на наявні в матеріалах справи судові акти у справі №42/167б про банкрутство ПАТ «Трест «Донбасшляхбуд», під час розгляду кредиторських вимог банку у якій судом було перевірено відповідність спірного договору іпотеки вимогам законодавства.

Вищевикладене, на думку заявника, свідчить про порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення господарського суду Донецької області від 23.09.2013р. у справі №905/2361/13.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає викладені в ній доводи необґрунтованими, у зв'язку з чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2008р. між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ВАТ «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» (правонаступник - ПАТ «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд») було укладено кредитний договір №2, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 25 625 200,00грн. з процентною ставкою за користування 15% річних та строком остаточного повернення кредиту - 29.05.2009р. включно.

Додатковими угодами №№1-9 сторони вносили зміни до вказаного кредитного договору в частині збільшення процентної ставки за користування кредитом та корегування строків і умов його повернення.

Крім того, 23.01.2008р. на виконання зобов'язання, що випливає із вищевказаного кредитного договору, між сторонами було укладено іпотечний договір №2, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість що є об'єктом будівництва, а саме - 16 поверховий 58 квартирний житловий будинок по вул. Набережній у Ворошиловському районі м. Донецька, загальною площею 10 906,10кв.м., з якої житлова площа складає 7 812,20кв.м., площа офісних приміщень та паркінгу - 2 027,60кв.м. Після завершення будівництва вищезазначеного житлового будинку - збудований житловий будинок залишається бути предметом іпотеки на умовах цього договору.

Згідно п.1.5 іпотечного договору, узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 39 654 600,00грн.

Пунктом 9.3 договору встановлено, що він набуває чинності з моменту нотаріального посвідчення та діє до повного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором.

До вказаного договору сторонами також вносились зміни шляхом укладення у 2008-2009 роках відповідних договорів №№1-4.

Разом з цим, посилаючись на відсутність у зазначеному договорі істотної умови у відповідності до ч.2 ст.18 Закону України «Про іпотеку» - опису майнових прав, достатнього для їх ідентифікації, а також неможливість передання в іпотеку майнових прав на нерухомість що є об'єктом будівництва, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Як вже зазначалось вище, господарський суд Донецької області заявлені позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, судова колегія дійшла висновку про наступне.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування недійсності іпотечного договору №2 від 23.01.2008р. позивач посилається на недостатність опису предмету іпотеки для його ідентифікації та на неможливість передання в іпотеку майнових прав на нерухомість, що є об'єктом будівництва.

Так, правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України «Про іпотеку», за яким законодавство України про іпотеку базується на Конституції України та складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону й інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити, зокрема, таку істотну умову як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.

Як зазначалось вище, у спірному договорі в якості предмету іпотеки визначено майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва, а саме: 16-поверховий 58-квартирний житловий будинок по вулиці Набережна у Ворошиловському районі в місті Донецьку.

За змістом наявних в матеріалах справи документів та приписів абз.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», об'єктом будівництва згідно дозвільної документації, договору генерального поряду є 16-поверховий житловий будинок в Ворошиловському районі м.Донецька. Тобто, як вірно зазначено місцевим господарським судом, фактично сторони встановили, що предметом іпотеки є майнові права на зазначений вище будинок, завершений будівництвом, але якого на час укладання угоди не існувало. За матеріалами справи, відсутність на час укладання договору завершеного будівництвом об'єкту сторонами не спростовується, а також підтверджується дозволом на виконання будівельних робіт від 6.11.2007р., договором генерального підряду на капітальне будівництво №12-03/12 від 03.12.2007р., актом вводу об'єкту в експлуатацію від 04.10.2010р.

Разом з цим, за нормами ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка була чинною на час укладення оспорюваного іпотечного договору, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Поняття «нерухомість, будівництво якої не завершено» є тотожним за змістом поняттю «об'єкт незавершеного будівництва». Проте правове регулювання передачі майнових права на об'єкт незавершеного будівництва найшло своє відображення пізніше в Законі України «Про іпотеку» у зв'язку з прийняттям Закону України від 25.12.2008р. «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Зазначена обставина була вірно встановлена судом першої інстанції.

Водночас, за змістом ст. 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час укладання договору іпотеки) предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також могли бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

З наведеного вбачається, що поняття «іпотека майнових прав на нерухомість, що є об'єктом будівництва» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав на об'єкт, якого на час укладання договору не існує, в Законі України «Про іпотеку» відсутні. Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права на нерухомість, яка буде створена в майбутньому за результатами проведення комплексу будівельних робіт та введення в експлуатацію, як предмет іпотеки. Аналогічні положення закріплені в ст.331 ЦК України.

За приписами ст. 5 та ч.2 ст.16 Закону України «Про іпотеку», на момент вчинення оспорюваного правочину передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва повинна була здійснюватися шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, або самого об'єкту незавершеного будівництва, або нерухомого майна, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із доводами позивача відносно неможливості передання в іпотеку майнових прав на нерухомість, що є об'єктом будівництва, на час укладання спірного іпотечного договору.

Крім того, судова колегія вважає обґрунтованими твердження позовної заяви про недостатність опису предмету іпотеки для його ідентифікації, що є підставою для визнання недійсним договору у відповідності до ст. 18 п.3 Закону України «Про іпотеку».

Так, майнові права, у відповідності до ст. 177, 178 ЦК України, віднесені до об'єктів цивільних прав, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, тобто вони оборотозданті.

Контекстний аналіз положень гл. 12, 13 розділу 3, розділу 1 книги третьої ЦК України свідчить про те, що право власності, будучи правом майновим, не є обороноздатним об'єктом, його не можна продати, подарувати, тощо. Предметом купівлі-продажу є річ, а не право власності на неї. В свою чергу, у відповідності до ст. 317 ЦК України складовими права власності є право володіння, користування та розпорядження, які в свою чергу окремо можуть виступати об'єктом майнових прав. До того ж, майнові права, у відповідності до ст. 395 ЦК України, можуть виступати як речові права на чуже майно. Таким чином, як вірно зазначено місцевим господарським судом, поняття «майнове право» має широкий спектр значень, що зобов'язує учасників цивільних правовідносин чітко визначати конкретні права (крім права власності), щодо яких встановлюються права та обов'язки. Проте зі змісту спірного договору не вбачається, які саме майнові права на об'єкт є предметом договору.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає, що зміст спірного договору щодо предмету іпотеки на момент укладання суперечив ст. ст.1, 5, 16, ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 178, 311 Цивільного кодексу України, позивач належним і допустимими доказами довів наявність правових підстав для визнання його недійсним, тому апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову у повному обсязі.

Відносно посилань заявника апеляційної скарги на неприйняття до уваги матеріалів справи №42/167б про банкрутство підприємства позивача, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідність чи невідповідність спірного договору умовам чинного законодавства не була окремим предметом розгляду у справі №42/167б, тому підстави для застосування в даному випадку висновків суду у справі про банкрутство відсутні.

Щодо тверджень про невмотивоване залишення без задоволення клопотання відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до суду першої інстанції із заявою про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності з посиланням на те, що про укладення оспорюваного правочину позивач в особі керівника, яким наразі виступає розпорядник майна ПАТ «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд», дізнався лише після передання йому відповідних повноважень згідно з ухвалою господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. по справі №42/167Б. При цьому, саме неналежне виконання головою правління ПАТ «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» посадових обов'язків, в тому числі - щодо надання арбітражному керуючому можливості ознайомитись з документами фінансової звітності та господарської діяльності підприємства, встановлено ухвалою господарського суду Донецької області від 19.09.2012р. по справі №42/167Б в якості підстави для його відсторонення від керівництва підприємством боржника та згідно зі ст.35 ГПК України не потребує доведення знову під час розгляду справи №905/2361/13.

З огляду на вищевикладені обставини, суд першої інстанції зробив вірний висновок про поважність пропуску Публічним акціонерним товариством «Трест по будівництву та реконструкції автомобільних шляхів «Донбасшляхбуд» строків позовної давності з оскарження дійсності іпотечного договору №2 від 23.01.2008р., у зв'язку з чим не застосував їх під час вирішення спору №905/2361/13, відхиливши клопотання відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та приписами чинного законодавства, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідно до ст. 43 ГПК України рішення господарського суду Донецької області від 23.09.2013р. у справі №905/2361/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у відповідності до ст.49 ГПК України підлягають віднесенню на заявника.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 23.09.2013р. (повний текст від 30.09.2013р.) у справі №905/2361/13 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», м. Київ, на рішення господарського суду Донецької області від 23.09.2013р. (повний текст від 30.09.2013р.) у справі №905/2361/13 - залишити без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: В.В. Манжур

І.В. Москальова

Надруковано примірників - 6

1-у справу

1-позивачу

2-відповідачу

1-господарському суду

1-ДАГС