Рішення № 34444529, 21.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/763/13 21.10.13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м.Запоріжжя, ЄДРПОУ 31731398

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг», м.Київ, ЄДРПОУ 33942232

про визнання недійсним договору та стягнення 1 928 933,48 грн.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Босий В.П.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Юхимчук В.Є. - по дов.

від відповідача: Фелді О.В. - по дов.

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні 07.10.2013р. оголошувалась перерва до 21.10.2013р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м.Запоріжжя звернулось до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг», м.Київ про стягнення 672 775,01 грн. та визнання недійсним пункту 1.1 договору в частині визначення ціни предмета лізингу шляхом перерахунку до курсу долара США, визнання недійсними п.п.7.2.1, 7.2.2, 7.2.2.2 п.7.2 розділу 7 договору, п.п.7.4, 7.6, 7.8 договору, визнання недійсними додатків №2 Графік лізингових платежів від 25.06.2010р., від 16.07.2010р. та від 10.07.2012р. до договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р.

04.03.2013р. позивачем було подано до суду заяву б/н від 01.03.2013р. про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог, за змістом якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» було заявлено позов про:

- визнання недійсним договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» 1 928 933,48 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність змісту договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. вимогам діючого законодавства, що свідчить про наявність підстав для визнання вказаного правочину недійсним. Зокрема, позивач зазначає, що умовами вказаного правочину встановлено вид лізингового платежу, який не передбачений законом. Крім того, у спірному договорі лізингові платежі було неправомірно визначено в іноземній валюті, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки ціна договору, яку повинен сплатити позивач, змінюється всупереч вимогам ст.632 Цивільного кодексу України та залежить від коливання курсу долару США по відношенню до гривні України. Також Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» зазначено, що при укладенні спірного договору позивач діяв під впливом помилки, оскільки не передбачив у договорі права на відстрочку платежу та звільнення від відповідальності у разі настання форс-мажорних обставин.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема ст.22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

При цьому, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Зі змісту розглядуваної заяви, яку подано до суду 04.03.2013р., вбачається, що позивачем було змінено предмет заявленого позову. Одночасно, підстави позову Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» змінено не було, проте зазначено додаткове нормативно-правове обґрунтування своїх вимог.

Виходячи з того, що заява б/н від 01.03.2013р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» про визнання недійсним договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», та стягнення 1 928 933,48 грн.

Відповідач у відзивах б/н від 04.02.2013р. та б/н від 29.03.2013р., а також в поясненнях б/н від 02.10.2013р. проти задоволення позову заперечив та зазначив, що включення до переліку лізингових платежів комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу, не суперечить ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» та принципу свободи договору. Також, за твердженнями відповідача, положення чинного законодавства не містять заборони на вираження грошового зобов'язання у договорі в іноземній валюті, а спірний правочин не є таким, що був вчинений під впливом помилки.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.10.2013р.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч.1 ст.806 вказаного Кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст.292 Господарського кодексу України передбачено, що лізингом є господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу (ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №1810L10/00.

Згідно з п.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, зокрема, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно із п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За змістом ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено судом, сторонами у п.1.1 укладеного договору було погоджено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених в договорі фінансового лізингу, зокрема, у додатку №1 до договору фінансового лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

За змістом специфікації, що викладена у додатку №1 до договору фінансового лізингу, предметом лізингу є роторний комбайн MF9795 FORTIA в кількості 1 одиниці.

Згідно зі спеціальними умовами договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. ціна предмету лізингу становить еквівалент 340 000 доларів США, у тому числі, податок на додану вартість, яка розрахована із гривні за офіційним курсом обміну валют Національного банку України на день укладення цього договору, що на день укладення цього договору становить 2 689 196 грн.

Додатковою угодою №1 від 16.07.2010р. до договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. сторони дійшли згоди змінити ціну предмету лізингу та встановити її у розмірі еквівалента 340 322,58 доларів США, що становить 2 691 100 грн.

За приписами п.2.1 договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, що зазначена у додатку №2 до договору фінансового лізингу, якщо інше не передбачено умовами договору фінансового лізингу. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати договір фінансового лізингу до закінчення строку лізингу.

У п.7.1 договору від 25.06.2010р. сторони погодили, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку №2 до договору фінансового лізингу, який є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 вказаної угоди перший лізинговий платіж сплачується за курсом першого лізингового платежу та складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу; авансу ціни предмета лізингу.

За змістом п.п.7.2.2 п.7.2 укладеного між сторонами правочину (в редакції додаткової угоди №1 від 16.07.2010р.) періодичні лізингові платежі сплачуються за курсом платежу (курсом продажу валюти - безготівковий курс продажу долара США/євро, встановлений на офіційному сайті Акціонерного комерційного банку «Укрсоцбанк», за який покупці можуть придбати долар США/євро, який діє на банківський день, що передує даті платежу, яка визначена в додатку №2 до договору фінансового лізингу).

При цьому, перший періодичний лізинговий платіж складається з комісії лізингодавця, яка розраховується з дати передачі до останнього числа лізингового періоду, в якому відбулась передача предмета лізингу. Другий і наступні періодичні лізингові платежі складаються з: відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку лізингових платежів, помножених на курс, що становить 7,905 гривень за 1 долар; комісії лізингодавця, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, яка не може бути меншою за 1 гривню.

Як вбачається зі змісту графіку лізингових платежів, що викладені в додатку №2 до спірного договору у первісній редакції, позивач зобов'язався виплатити 30.06.2010р. відповідачу авансовий платіж в сумі 85 000 доларів США та комісію за організацію в розмірі 3 825 доларів США, а надалі щомісячно з 25.07.2010р. по 25.07.2013р. сплачувати лізинговий платіж в розмірі 8 504,31 доларів США (в останній місяць - 8 504,14 доларів США).

Таким чином, за висновками суду, сторонами у договорі №1810L10/00 від 25.06.2010р. було узгоджено усі істотні умови договору фінансового лізингу.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Частинами 1, 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Згідно з п.13.8 спірного правочину цей договір набуває чинності на дату його підписання належним чином сторонами та зберігає силу до повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Як свідчать матеріали справи, договір фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. було підписано з боку лізингодавця генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» Рябчинським О.І., а боку лізингоодержувача - генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» Бережецьким О.В.

За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору від 25.06.2010р. недійсним, господарським судом було встановлено, що спірний договір було вчинено 25.06.2010р. з моменту його підписання представниками сторін.

На виконання укладеного договору фінансового лізингу Товариством з обмеженою відповідальністю «АМАКО Україна» (продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (лізингоодержувач) було укладено договір купівлі-продажу №1810L10/00-LD/PC від 25.06.2010р., за умовами якого продавець зобов'язався продати, а лізингодавець зобов'язався купити для подальшої передачі лізингоодержувачу роторний комбайн MF9795 FORTIA в кількості 1 одиниці.

16.07.2010р. лізингодавцем було прийнято у власність предмет лізингу та передано його у фінансовий лізинг лізингоодержувачу , про що складено акт приймання-передачі б/н від 16.07.2010р.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність змісту договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. вимогам діючого законодавства, а також вчинення вказаного правочину під впливом помилки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором (ч.1 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За приписами ч.2 ст.16 зазначеного Закону України лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Тобто, зазначена норма закону визначає у загальному вигляді можливий склад лізингових платежів і не встановлює вичерпного переліку складових, які можуть включати в себе вказані платежі. За висновками суду, законодавство не містить імперативного припису щодо заборони сторонам договору фінансового лізингу визначати інші платежі окрім тих, які передбачені ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», так само як і визначати винагороду лізингодавця у договорі, розподіливши її на складові частини та розмістивши їх у різних пунктах договору.

За таких обставин, доводи позивача про неправомірне включення до умов договору непередбаченого законом виду лізингового платежу, а саме комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу, є безпідставними з огляду на викладені вище висновки суду та встановлений ст.6 Цивільного кодексу України принцип свободи договору.

Одночасно, з приводу доводів позивача щодо неправомірного визначення у спірному договорі суми лізингових платежів в іноземній валюті господарський суд зазначає наступне:

За приписами ч.2 ст.189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Згідно зі ст.190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Статтею 192 Цивільного кодексу України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

З аналізу розрахунку вартості лізингових платежів за спірним договором вбачається, що вони залежать від курсових коливань долару до гривні на кожну дату оплати, що визначена у графіку, виходячи з безготівкового курсу продажу долара США, який діє на банківський день, що передує даті платежу, яка визначена в додатку №2 до договору фінансового лізингу від 25.06.2010р.

Згідно з ч.2 ст.632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За змістом ч.3 ст.632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит Лізинг» було придбано роторний комбайн MF9795 FORTIA за договором купівлі-продажу №1810L10/00-LD/PC від 25.06.2010р., що укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «АМАКО Україна». При цьому, розрахунки за вказаним договором при придбанні предмету лізингу були здійснені у національній валюті України - гривні, що підтверджується копіями банківських виписок від 08.07.2010р. та від 09.07.2010р.

Тобто, для лізингодавця ціна предмету лізингу не змінювалась після його придбання за договором купівлі-продажу, що виключає зміну ціни предмету лізингу для лізингоодержувача впродовж всього періоду дії договору фінансового лізингу.

При цьому, ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», яка є спеціальною нормою у даних правовідносинах, не передбачає можливості отримання винагороди лізингодавця в залежності від курсу валютної конвертації, підстави для проведення якої відсутні, проте встановлює, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно.

Таким чином, порядок визначення лізингових платежів, що встановлені розділами 7 та 9 спірного договору фінансового лізингу, безпідставно призводить до зростання незмінної у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартості предметів лізингу, та запроваджується винагорода, яка перебуває в залежності від зростання валютних курсів, а не від передання майна в лізинг.

Приймаючи до уваги характер допущених порушень чинного законодавства при укладенні спірного договору фінансового лізингу, а саме при визначенні розміру лізингових платежів, що є істотною умовою договору у розумінні ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.ч.2, 3 ст.180 Господарського кодексу України, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним в цілому договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р., оскільки його зміст не відповідає положенням закону.

Такі висновки суду підтверджуються позицією Вищого господарського суду України, що викладена в постанові від 07.08.2013р. по справі №17/5014/2610/2012, від 07.08.2013р. по справі №23/5014/2609/2012, від 07.08.2012р. по справі №29/5014/2621/2012.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Проте, за висновками суду, посилання відповідача на постанову від 16.05.2011р. Верховного Суду України у справі №32/242-32/243-32/244-32/245 є необґрунтованим, приймаючи до уваги, що у вказаній постанові Верховним Судом України було відмовлено у задоволенні заяви Генерального прокурора України про перегляд постанови від 22.12.2010р. Вищого господарського суду України у справі №32/242-32/243-32/244-32/245, оскільки надані заявником судові рішення не містили неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самим норм матеріального права у подібних правовідносинах.

При цьому, Верховним Судом України не було зроблено жодних висновків, які б спростовували викладені вище висновки суду про недійсність договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р., а лише наведені посилання на висновки Вищого господарського суду України, які були зроблені у попередніх судових справах з різними обставинами.

Разом з цим, господарським судом не приймаються до уваги посилання позивача на вчинення спірного правочину під впливом помилки, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п.3.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

За змістом пояснень позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» помилилось щодо визначення прав та обов'язків сторін, а саме помилково не передбачило у договорі права на відстрочку платежу та звільнення від відповідальності у разі настання форс-мажорних обставин.

Проте, за висновками суду, вказані обставини не свідчать про укладення позивачем договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. під впливом помилки в розумінні ст.229 Цивільного кодексу України.

З фактичних обставин справи та відносин, які склались між сторонами вбачається, що позивач при укладенні спірного договору не помилився та правильно сприйняв природу цього правочину, його предмет та інші істотні умови, проте на момент розгляду справи не погоджується зі змістом підписаної угоди.

Наразі, відповідно до п.1 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» з огляду на вимоги ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, господарський суд не приймає до уваги посилання позивача на положення ст.229 Цивільного кодексу України, з огляду на наявність інших нормативно обґрунтованих підстав для визнання спірного договору недійсним як такого, що суперечить ч.1 ст.203 вказаного Кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 ст.236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Приймаючи до уваги викладені вище висновки суду про наявність підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р., обґрунтованими також є вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Як було встановлено судом, на виконання спірного правочину відповідачем було передано позивачу у фінансовий лізинг роторний комбайн MF9795 FORTIA.

Позивачем, в свою чергу, було сплачено відповідачу в якості лізингових платежів 1 928 933,48 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а також письмовими поясненнями б/н від 20.08.2013р. відповідача.

Матеріали справи свідчать, що 26.10.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» предмет лізингу - роторний комбайн MF9795 FORTIA, про що сторонами було складено та підписано акт б/н від 26.10.2012р. приймання-передачі.

Проте, доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів в сумі 1 928 933,48 грн., які були сплачені на виконання недійсного правочину, матеріали справи не містять.

За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» грошові кошті в сумі 1 928 933,48 грн.

Таким чином, виходячи з викладеного вище, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» про визнання недійсним договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» і Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», та стягнення 1 928 933,48 грн., є правомірним та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, що викладене у відзиві б/н від 04.02.2013р., залишено судом без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За висновками суду, вказане клопотання відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з того, що між сторонами спір існує та залишились неврегульовані питання, які підлягають вирішенню судом. Як свідчать матеріали справи, відповідач згідно зі своєю правовою позицією позовних вимог не підтримує та заперечує проти визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 39 725,67 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь на позивача.

Крім того, судовий збір в сумі 26,83 грн. належить повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у зв'язку із внесенням збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест», м.Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», м.Київ про визнання недійсним договору фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» і Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», та стягнення 1 928 933,48 грн. - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №1810L10/00 від 25.06.2010р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (04070, м.Київ, Подільський район, вул.Петра Сагайдачного, буд.22/1, ЄДРПОУ 33942232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (69005, м.Запоріжжя, Орджонікідзевський район, вул.Гагаріна, буд.3, кв.12, ЄДРПОУ 31731398) грошові кошти в сумі 1 928 933,48 грн., а також судовий збір в розмірі 39 725,67 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Газ Інвест» (69005, м.Запоріжжя, Орджонікідзевський район, вул.Гагаріна, буд.3, кв.12, ЄДРПОУ 31731398) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 26,83 грн., сплачений на підставі квитанції №PN548 від 26.02.2013р.

У судовому засіданні 21.10.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 28.10.2013р.

Головуючий суддя О. Любченко

Суддя В.П. Босий

Суддя А.Б. Пригунова