Постанова № 34437019, 10.10.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2013 р. (15:00) Справа №801/6878/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим, м. Сімферополь, у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромснаб"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005842203 від 19.06.13р. та №0005852203 від 19.06.13р.

Сторони явку представників не забезпечили.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромснаб" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005842203 від 19.06.13р. та №0005852203 від 19.06.13р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки Акту перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, є хибними та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку позивача. На думку позивача, твердження податкового органу, щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «АТ Груп», ТОВ «Альянс - Сістемс» є необґрунтованим, оскільки зміст вказаних правочинів відповідає положенням ст. 203 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач вказує, що враховуючи правомірність віднесення до складу витрат сум, які становлять собівартість послуг, отриманих від ТОВ «АТ Груп» та ТОВ «Альянс Сістемс» та реалізованих позивачем в подальшому у складі товару та послуг, висновки відповідача стосовно заниження позивачем податку на прибуток на суму 13 521 грн. є неправомірними, що в повній мірі стосується й зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АРК від 17.09.2013р. замінено первісного відповідача - Державну податкову інспекцію в м. Сімферополі АР Крим на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів АР Крим.

Позивач у судове засідання, що відбулося 10.10.2013р., явку свого представника не забезпечив, надіславши на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. У наведеному клопотанні позивач повідомив суду, що наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив, письмові заперечення не надав, клопотання про розгляд справи за його відсутності суду не надав, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про отримання повістки представником відповідача 24.09.2013р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, надані позивачем, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 17.05.2013р. по 22.02.2013р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромснаб" з питань достовірності декларування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «АТ Груп» у грудні 2011р. та ТОВ «Альянс - Сістемс» у жовтні 2012р., про що складено акт №3265/22-3/30395605 від 29.05.2013р. (далі - Акт) (а.с.13-30).

Згідно з висновками Акту, перевіркою ТОВ «Агронромєнаб» встановлено порушення діючого законодавства, а саме:

- п. 14.1,185 ст., 14, п. 185.1 ст. 185, 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-У1, в результаті чого зменшено від'ємне значення ПДВ (ряд. 19 декларації з ПДВ) у грудні 2011 року , у сумі 5092 грн., у жовтні 2012 року у сумі 7300грн.;

- п.п.14.1.185 п.14.1 ст. 14, пп.138.1.1 п.138.1, п. 138.2, п.138.8 ст.1.38, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України № 2755-У1 від 02.12.2010 із змінами і доповненнями, в результаті чого, донараховано податку на прибуток за 4 кв. 2011р. у сумі 5856 грн. за 4 кв. 2012 року у сумі 7665 грн.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки відповідачем 19.06.2013 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0005852203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 15 437 грн., втому числі за основним платежем у розмірі 13521 грн., за штрафними санкціями - у розмірі 1916 грн. та № 0005842203, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 12 392грн., зокрема за жовтень 2012 р. на суму 7 300 грн. та за грудень 2011 р. на суму 5092 грн. (а.с.10-11).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що у Акті перевірки, на підставі поданих позивачем документів, податковим органом описано господарські операції, які було проведено позивачем з ТОВ «АТ Груп» у грудні 2011 р. та ТОВ «Альянс-Сістемс» у жовтні 2012 р., а також зроблено висновки про те, що зазначені операції було проведено без реальної господарської мети (економічно-обґрунтованої господарської мети вчинення правочину) з ціллю ухилення від сплати податків шляхом отримання податкової вигоди.

На підставі вищенаведених висновків Актом перевірки визнано юридично дефектними первинні документи, видані ТОВ «ТА Груп» та ТОВ «Альянс -Сістемс», на підстав яких частково було сформовано податковий кредит за грудень 2011 р. та жовтень 2012 р., а також витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Висновки про те, що господарські операції проведені позивачем з ТОВ «АТ Груп» та ТОВ «Альянс-Сістемс» без реальної господарської мети, обґрунтовані в Акті перевірки тим, що за даними Акту перевірки № 46/22-8/37687664 складеному ДПІ у Солом'янському районі м. Києва встановлено неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ Альянс Сістемс» щодо господарських відносин з його контрагентами -ТОВ «Астролябія 2000», ТОВ «ДНС ТРАСТ» у зв'язку з відсутністю ТОВ «Альянс Системс» за місцезнаходженням. Крім того, за Актом перевірки № 484/23-02/36198498 від 28.02.2012 р., на який в Акті посилається відповідач, встановлено, що у зв'язку з тим, що за даними ДПІ товариство не знаходиться за місцем реєстрації, подані ним декларації не визнано в якості податкової звітності.

Перевіряючи висновки податкового органу судом встановлено, що 31.08.2011 р. між позивачем та ТОВ «АТ Груп» було укладено договір №52-АТ/Ж/11 на транспортно-експедиційне обслуговування (а.с.31-34).

Додатком № 1 до Договору встановлено, що винагорода ТОВ «АТ Груп» за транспортно-експедиційне обслуговування, яка входить до комплексної ставки складає 12 грн. за 1 метричну тонну вантажу. Згідно до п. 3.1. Договору комплексна ставка узгоджується сторонами в Додаткових угодах до договору окремо для кожної станції та включає в себе винагороду виконавця, залізничний тариф, ЗПУ, станційні збори, оформлення карантинних, ветеринарних сертифікатів та ін. (а.с.35)

Додатковою угодою № 9 до вищенаведеного договору сторонами було узгоджено надання послуг з відправлення 195 тон борошна зі станції Урожайна придніпровської залізниці до станції Бровари Південно-західної залізниці за комплексною ставкою - 195,83 грн. за 1тонну (а.с.36).

Виконання умов вищенаведеного договору ТОВ «АТ Груп» підтверджується накладними № 584 від 30.11.2011р., № 588 від 01.11.2011 р, № 593 від 02.12.2011 р. з зазначенням номерів вагонів, якими було здійснено відправку (а.с.39-43); податковими накладними №201 від 01.12.2011 р. на суму 15 275 грн., у т.ч. ПДВ 2 545,83 грн., № 202 від 02.12.2011 р. на суму 15 275 грн., у т.ч. ПДВ 2 545,83 грн. (а.с.48-50). Крім того, по факту виконання транспортно-експедиційних послуг за цим договором сторонами було складено Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.44-46).

Оплата вартості послуг ТОВ «АТ Груп» підтверджується банківською випискою та не заперечується відповідачем у Акті перевірки (а.с.55).

Судом також встановлено, що 09.10.2012 р. між позивачем та ТОВ «Альянс Сістемс», було укладено договір про надання послуг № 7, згідно якому ТОВ «Альянс Сістемс» зобов'язалося з використанням власної техніки провести оброблення ґрунту (дискування) (а.с.82-83).

Факт виконання ТОВ «Альянс Сістемс» робіт з дискування підтверджується Актами приймання виконаних робіт, складеними представниками сторін 12.10.2012р. 16.10.2012р. (а.с.85,86). Також, 12.10.2012р. сторонами на підставі комісійних актів обстеження було складено Акт надання послуг №340, яким підтверджено, що ТОВ «Альянс Сістемс» було надано послуги з дискування ґрунту площею 174 га на загальну суму 17 400 грн. (а.с.91). 17.10.2012р. сторонами на підставі комісійних актів обстеження було складено Акт надання послуг №358, яким підтверджено, що ТОВ «Альянс Сістемс» було надано послуги з дискування ґрунту площею 115 га на загальну суму 11 500 грн. (а.с.92).

Крім того, на підставі договору про надання послуг №8 від 18.10.2012р., ТОВ «Альянс Сістемс» прийняло на себе зобов'язання провести культивацію ґрунту. Зазначені послуги було надано ТОВ «Альянс Сістемс» у повному обсязі, що підтверджується Актом № 359, складеним представниками сторін 18.10.2012 р. на підставі комісійних актів обстеження, яким підтверджено, що ТОВ «Альянс Сістемс» було надано послуги з культивації ґрунту площею 149 га на загальну суму 14 900 грн. (а.с.84,93-96).

Судом встановлено, що позивачем усі надані послуги було оплачено у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.105), та не заперечується відповідачем.

По факту передачі виконаних послуг ТОВ «Альянс Сістемс» було виписано та видано позивачу податкові накладні:№ 20 від 12.10.2012 р. на суму 17 400 грн. у т.ч. ПДВ 2 900 грн., №30 від 17.10.2012 р. на суму 11500 грн. у т.ч. ПДВ 1 916,67 грн. № 31 від 18.10.2012 р. на суму 14 900 грн. у т.ч. ПДВ 2 483,33 грн. (а.с.97-99).

Матеріалами справи підтверджено, що послуги придбані у вищенаведених контрагентів, було використано позивачем у його господарській діяльності (а.с. 70-81).

При цьому суд звертає увагу на те, що Акт перевірки не містить опис дослідження первинних документів позивача, які підтверджують подальше використання придбаних, у зазначених в Акті контрагентів, послуг у господарській діяльності позивача. Також Акт перевірки не містить опис дослідження факту не використання надалі цих послуг позивачем, з посиланням на досліджені (або відсутні) бухгалтерські документи позивача.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду первинні документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що факти відсутності у первинних документах позивача будь-якого з обов'язкових реквізитів перевіркою також не встановлено і в Акті перевірки не наведено.

Що стосується посилання відповідача у Акті перевірки про незнаходження контрагентів позивача за фактичним місцезнаходженням, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

На момент укладення з позивачем вищенаведених договорів, виписки податкових накладних ТОВ «ТА Груп» та ТОВ «Альянс -Сістемс» були зареєстровані у якості юридичних осіб та в якості платників податку на додану вартість. Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що ТОВ «ТА Груп» та ТОВ «Альянс -Сістемс» на момент укладення договору були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим не були наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Відповідно до п. 184.1. ст. 184.1. Податкового кодексу України, реєстрація особи, як платника ПДВ діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Згідно до реєстру анульованих свідоцтв платника ПДВ, розміщеного на офіційному веб-порталі Міністерства доходів та зборів, свідоцтво платника ПДВ, видане ТОВ «Альянс Системс» було анульовано лише 01.03.2013 р., а свідоцтво платника ПДВ, видане ТОВ «АТ Груп» було анульовано 16.02.2012 р., за ініціативою податкового органу, тобто вже після проведення операцій між зазначеними контрагентами та позивачем.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що вищенаведені контрагенти позивача мали право на виписку зазначених у Акті податкових накладних, в силу Закону №996-XV та Положення №88 є первинними документами. Докази того, що вказані накладні не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на акти про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, Акт про неможливість проведення зустрічної перевірки, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Посилання в Акті перевірки, як на підставу донарахування податкових зобов'язань на те, що Актом іншого податкового органу було встановлено відсутність контрагента позивача за місцем його знаходження, та не подання ними декларацій не може бути належним доказом порушення позивачем правил оподаткування, у зв'язку з тим, що зазначений акт, складений за результатами перевірки контрагента позивача та є доказом виключно в частині порядку ведення податкового обліку тим, суб'єктом господарювання, якого перевіряли. При цьому, як неодноразово було зазначено Вищім Адміністративним судом, порушення податкового законодавства контрагентом позивача не може бути підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань та/ або штрафних санкцій.

Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про юридичну дефектність первинних документів виданих контрагентами позивача, з огляду на таке.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Судом з'ясовано, що угоди укладені між позивачем та вищенаведеними контрагентами виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на надання послуг і отримання за це коштів.

Таким чином, зміст правочинів з цими контрагентами не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, угоди укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні угод із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Постановою Вищого адміністративного суду від 03.04.2013р. № К/9991/38114/12, визначено, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність, або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необгрунтованої додаткової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Проте, будь-які докази в Акті перевірки не викладені.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Що стосується висновків податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 13521,00грн., та завищення від'ємного значення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 12392,00грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 138.1.1 ст. 138 ПКУ, передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.4 ст. 138 ПКУ, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ТА Груп», ТОВ «Альянс -Сістемс» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 Податкового Кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Як вже зазначалося, на момент укладення з позивачем договору і виписки податкових накладних ТОВ «ТА Груп» та ТОВ «Альянс -Сістемс» були зареєстровані у якості платника податку на додану вартість.

Частиною 2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, обов'язкові реквізити, що зазначаються у податковій накладній.

Перевіряючи податкові накладні, виписані ТОВ «ТА Груп» та ТОВ «Альянс -Сістемс» судом встановлено, що вони відповідають вимогам зазначеної норми.

Наведені в податкових накладних дані повністю відповідають даним, що зазначені в інших первинних документах, що підтверджують факт надання послуг. Відповідачем також не надано доказів та доводів щодо підписання первинних та податкових документів не уповноваженими особами.

Відповідачем також не було надано суду ніяких доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що згідно пп. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та\або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Враховуючи дотримання норм чинного законодавства під час оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів позивачем та його контрагентами, суд вважає необґрунтованим та безпідставним визначення податковим органом позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду доказів не отримання позивачем послуг від ТОВ «ТА Груп» та ТОВ «Альянс -Сістемс», не проведення платежів з ними (в тому числі оплату ПДВ), не використання цих послуг в господарській діяльності платника податків. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, відповідно до задоволених позовних вимог.

Під час судового засідання, яке відбулось 10.10.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 15.10.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС, прийняті відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромснаб" 19.06.2013 р.:

- № 0005852203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 15 437 грн., втому числі за основним платежем у розмірі 13521 грн., за штрафними санкціями - у розмірі 1916 грн.;

- № 0005842203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 12 392грн., зокрема за жовтень 2012 р. на суму 7 300 грн. та за грудень 2011 р. на суму 5092 грн.

3. Стягнути судовий збір в розмірі 278,30грн. (двісті сімдесят вісім гривен тридцять копійок) із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів АР Крим на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромснаб".

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.