Ухвала суду № 34430306, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/800/33929/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - Южноукраїнська ОДПІ)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

у справі № 2а-2754/12/1470

за позовом приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" (далі - Підприємство)

до Южноукраїнської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення Южноукраїнської ОДПІ від 28.02.2012 № 0000112301 та № 0000102301. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що Підприємством дотримано законодавчі умови формування валових витрат та податкового кредиту за фактом придбання продуктів харчування у товариства з обмеженою відповідальністю «Байкал ЛТД» та у приватного підприємства «Нольга», тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Южноукраїнська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про наявність ознак анонімних структур у діяльності зазначених контрагентів, що виключає можливість виконання ними поставок в адресу позивача.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Южноукраїнської ОДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Южноукраїнською ОДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.12.2008 по 30.09.2011. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 14.02.2012 № 6/23-01/36230520 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.02.2012 № 0000112301, за яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 463 940 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 28.02.2012 № 0000102301 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 443 974 грн. (у тому числі 403 426 грн. за основним платежем та 40548 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування оспорюваних сум з податку на прибуток та з податку на додану вартість став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарів в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Байкал ЛТД» на підставі договору поставки від 04.01.2011 № 92 та з приватним підприємством «Нольга» за договором поставки від 01.07.2011 № 10/19.

При цьому податкова інспекція посилається на:

відсутність товарно-транспортних накладних, шляхових листів, якими має оформлюватися транспортування товару від постачальника до покупця, а також довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, наказів на відрядження, авансових звітів;

відсутність у цих контрагентів об'єктивної можливості виконати зобов'язання з поставки товару в силу відсутності основних фондів, транспортних засобів та необхідних трудових ресурсів;

незнаходження спірних постачальників за місцем реєстрації.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На час виникнення правовідносин, що були предметом даної податкової перевірки, порядок формування валових витрат визначався за правилами, наведеними у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, в силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, не спростовано.

Як вбачається з установлених судами обставин даної справи, договорами поставки від 04.01.2011 № 92 та від 01.07.2011 № 10/19, укладеними позивачем (покупець) та, відповідно, товариством з обмеженою відповідальністю «Байкал ЛТД» та приватним підприємством «Нольга» (постачальники), передбачено виконанням останніми поставок продукції позивачеві відповідно до поданих ним заявок. У матеріалах справи містяться заявки Підприємства, за якими він замовляв у вказаних контрагентів продукти харчування з метою використання у власній господарській діяльності у сфері громадського харчування. На підтвердження факту виконання зазначених поставок позивачем подано первинні документи - договори поставок, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, товарні звіти експедиторів тощо, які містять необхідну інформацію про зміст та обсяги спірних операцій.

Твердження податкової інспекції про відсутність у названих постачальників об'єктивних умов для виконання цих поставок спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Адже відповідно до умов договорів транспортування товару здійснюється автотранспортом покупця та за його рахунок; у процесі розгляду справи Підприємством подано договір оренди транспортного засобу від 20.06.2011, товарно-транспортні накладні, подорожні та маршрутні листи, накази та посвідчення про відрядження його працівників для отримання товарно-матеріальних цінностей.

Також у матеріалах справи наявні договори оренди, на підставі яких товариство з обмеженою відповідальністю «Байкал ЛТД» та приватне підприємство «Нольга» орендують нежитлові та складські приміщення для провадження господарської діяльності, трудовий договір від 16.05.2011, за яким приватне підприємство «Нольга» прийняло на роботу комірника ОСОБА_1

Наведені докази підтверджують факт провадження зазначеними суб'єктами господарювання реальної підприємницької діяльності.

Южноукраїнською ОДПІ не наведено доводів щодо недостовірності зазначених доказів, не подано фактичних даних на спростування цих обставин. А відтак суди цілком об'єктивно відхилили як неспроможні висновки податкової інспекції, покладені в основу прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням викладеного слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи про дотримання Підприємством необхідних умов для формування податкового кредиту та валових витрат за операціями з названими контрагентами та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Оскільки висновки попередніх судових інстанцій відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.07.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 у справі № 2а-2754/12/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько