Постанова № 34425344, 23.10.2013, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2013 року Справа № 812/8402/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Островської О.П.,

при секретарі: Тельдековій Н.В.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Маркова І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції про скасування постанови про арешт коштів боржника від 21.08.2013 року ВП №38036941,-

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції про скасування постанови про арешт коштів боржника від 21.08.2013 року ВП №38036941.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.08.2013 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) отримала в звичайному листі постанову про арешт коштів боржника №38036941 СПД ВДВС м. Рубіжне.

Позивач вважає, що постанова ВП №38036941 від 21.08.2013 року СПД ВДВС м. Рубіжне є незаконною та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що ці рішення винесені приватною особою - суб'єктом господарської діяльності на підставі Вимоги про сплату недоїмки №Ф-624 від 07.06.2011 року, юридичної особи з назвою «управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжне Луганської області», яка не є виконавчим документом і не підлягає виконанню згідно із ЗУ «Про виконавче провадження».

На підставі викладеного позивач просить суд скасувати постанову про арешт коштів боржника від 21.08.2013 року ВП №38036941.

У судовому засіданні позивач підтримала позов, надала пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові та просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, надав суду письмові заперечення на позов у яких просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с.37-39).

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рубіжне Луганської області, на підставі статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу сформована вимога про сплату боргу від 07.06.2011 року №Ф-624, щодо сплати суми недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1174,14 грн., що виникла станом на 01.06.2011 року (а.с.77).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі Закон - № 606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно частини 1 статті 6 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно частини 2 статті 17 Закону № 606 відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 №1261, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, організовує роботу з ведення персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та автоматизованого оброблення інформації у системі Пенсійного фонду України, проводить збирання, акумулювання та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Згідно статті 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

01.01.2011 року набрав чинності Закон України від 08.07.2010р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким запроваджено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі, з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, та визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суми внесків, нарахованих на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року. Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Згідно з частиною 3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058 (далі -Закон № 1058) (в редакції, що діяла на момент внесення вимоги про сплату боргу), територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У відповідності до частини 2 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Частиною 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування вимога Пенсійного фонду складається за формою встановленої у Додатку № 5 до вказаної інструкції.

Вищевикладене спростовує доводи позивача викладені у адміністративному позові, що вимога №Ф-624 від 07.06.2011 року не є виконавчим документом та не підлягає виконанню у порядку ЗУ «Про виконавче провадження».

У відповідності до частини 1 статті 18 Закону № 606 у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до статті 19 Закону № 606 державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; в інших передбачених законом випадках.

Згідно ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно із частинами 1, 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно ч. 5 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного дня стягувачу та боржникові.

Згідно ч. 1 статті 31 вказаного Закону Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

20 травня 2013 року за вх. №2178/3-25/136/6 на адресу відповідача надійшла заява управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області про примусове виконання вимоги у якій заявник просив повторно прийняти до виконання вимогу про сплату боргу від 07.06.2011 року №Ф-624 та накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 (а.с.76).

На підставі вказаної вимоги Пенсійного фонду та письмової заяви про примусове її виконання, відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №38036941 щодо примусового виконання вимоги №Ф-624 виданої 07.06.2011 року ПФУ м. Рубіжне про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПФУ м. Рубіжне боргу у сумі 1174,14 грн. (а.с.75). Згідно п. 2 вказаної постанови відповідача божнику (позивачу) було надано строк для самостійного виконання до 26 травня 2013 року.

20.05.2013 року державним виконавцем направлено сторонам виконавчого провадження копії відповідної постанови для відома та виконання.

Позивач отримав вказану постанову, що не заперечувалось позивачем в судовому засіданні.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги Пенсійного фонду, яка є виконавчим документам. Також, судом встановлено, що прийнята відповідачем постанова про відкриття виконавчого провадження була надіслана боржнику (позивачу). Зазначена постанова була отримана боржником (позивачем), а тому боржник (позивач) вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження.

Внаслідок чого, суд приходить до висновку, що відповідач на законних підставах прийняв до свого провадження вимогу Пенсійного фонду та правомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.

Частиною 1 статті 27 Закону №606 встановлено, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону №606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

На підставі та у зв'язку з невиконанням позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №38036941 від 20.05.2013 року відповідачем було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору від 27.05.2013 року та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 27.05.2013 року (а.с.72,74).

Крім того, з метою повного та своєчасного виконання вимоги №Ф-624 від 07.06.2011 року, керуючись статтями 5, 11, 90 Закону №606 відповідачем 03.06.2013 року за вих. №7123 було направлено запити до управління Держземагенства у м. Сєвєродонецьку, ВРЕР м. Рубіжне при УДАІ УМВС України в Луганській області та до УПФУ у м. Рубіжне (а.с. 68, 69, 70,71).

Як вбачається з п.5 ч.3 ст.11 Закону № 606 державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини статті 52 вказаного Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Згідно ч. 4 вказаної статті на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Відповідно до частини 2 статті 57 Закону № 606 арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно отриманої відповіді від ДПС України про номери рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах відповідачем було встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстровані розрахункові рахунки на які відповідачем було накладено арешт постановою про арешт грошових коштів боржника від 21 серпня 2013 року (а.с.8, 40).

Судом було встановлено, що позивач був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження ВП № 38036941, а тому був усвідомлений про вказаний у постанові строк для самостійного її виконання до 26 травня 2013 року. Але позивачем не було надано до державної виконавчої служби документального підтвердження добровільного виконання рішення, а тому відповідачем правомірно було розпочато заходи примусового виконання рішень та як наслідок прийнято постанову про накладення арешт на кошти позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 21.08.2013 накладено арешт на кошти, що маються на визначених розрахункових рахунках та які належать ОСОБА_1 у межах суми стягнення 1344,32 грн.

Враховуючи, що державний виконавець в силу вимог ст. 11, 25 Закону № 606-ХІV наділений правом накладати арешт на майно боржника в межах суми боргу, отже оскаржувану постанову прийнято в межах наданих повноважень відповідно до вимог Закону № 606-ХІV.

Доводи позивача про те, що оскаржувана постанова видана СПД ВДВС Рубіжанського міського управління юстиції є незаконною у зв'язку з тим, що винесена приватною юридичною особою, яка не є органом виконавчої влади, зокрема органом Державної виконавчої служби на увагу не заслуговують, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач зареєстрований у якості юридичної особи 05.04.2007 року виконавчим комітетом Рубіжанської міської ради на підтвердження чого видане свідоцтво серії А00 №186328 (а.с.63).

Відповідач утворений на підставі Наказу Міністерства Юстиції України від 26.01.2007 року №22/5 (а.с.47).

Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 Положення «Про Відділ державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції» затвердженого наказом Рубіжанського міського управління юстиції від 04.04.2007 року №19-3 (а.с.48) основним завданням Відділу є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою (а.с.49-51).

Суд також не приймає до уваги доводи позивача про те, що вимога від 07.06.2011 №Ф-624 складена не утвореною та у зв'язку з цим неправоздатною і недієздатною приватною особою суб'єктом господарської діяльності, яка не має жодного відношення до органів державної влади з огляду на наступне.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по Луганській області значиться юридична особа - управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області, ідентифікаційний код 21792459, яке створене на підставі наказу Луганського обласного управління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року №-8-2, про що зазначено у листі Головного управління статистики у Луганській області №13-48/1612 від 17.10.2013 року наданого на адресу суду 23.10.2013 року (а.с.58).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Луганського окружного адміністративного суду, Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції доведено правомірність оскаржуваної постанови у відповідності до вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки рішення ухвалено не на користь позивача.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 23 жовтня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 28 жовтня 2013 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції про скасування постанови про арешт коштів боржника від 21.08.2013 року ВП №38036941 - відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 28 жовтня 2013 року.

Суддя О.П. Островська