Постанова № 34425165, 04.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2013 р. Справа № 804/11691/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретаріТроценко О.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Новіков М.А. Щербина О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Павлограджитлосервіс» Павлоградської міської ради про стягнення 25125 грн. 17 коп., -

ВСТАНОВИВ:

04.09.2013р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Комунального підприємства «Павлограджитлосервіс» Павлоградської міської ради та просить стягнути з останнього на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 25120 грн. 15 коп. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5 грн. 02 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у відповідності до вимог ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем не було створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів у відповідності до поданого звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма 10-ПІ), у зв'язку з чим відповідач повинен був самостійно до 15.04.2013р. сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 25120,15 грн. У встановлений законодавством строк відповідач вказані адміністративно-господарські санкції не сплатив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість на зазначену суму. При цьому, позивач вказує на те, що за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у відповідності до п.3.7 Порядку нарахування пені та її сплати, який затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007р. № 223 позивач розрахував пеню, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки НБУ на дату подання позовної заяви, яка становить 5 грн. 02 коп.

Представник позивача позовні вимоги у судовому засіданні підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує, у письмових запереченнях на позов просить відмовити в позові у повному обсязі посилаючись на те, що відповідно до ст. 177 Господарського кодексу України створювати робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю слід лише за рішенням місцевих рад, а не відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», останній в частині механізму створення робочих місць суперечить ст.177 Господарського кодексу України, обов'язок по пошуку інвалідів для працевлаштування покладено на Міністерство праці України складовою якого і є Фонд соціального захисту інвалідів, місцеві ради, а також громадські організації інвалідів, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця у зв'язку з чим відповідач вважає, що підприємство не несе відповідальність за не працевлаштування інвалідів, оскільки такий обов'язок покладається на органи працевлаштування відповідно до ст. 18 вказаного Закону.

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи та підтверджено наданими документами, відповідачем було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ, відповідно до даних якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 263 особи, з них середньооблікова чисельність інвалідів штатних працівників на підприємстві 10 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, складає 11 осіб (а.с.5).

Згідно наданого позивачем розрахунку, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у відповідача складала 263 осіб, середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві склала 10 осіб, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, повинна була становити - 11 осіб. (а.с.6).

Тобто, відповідачем у 2012 році не виконано 4% нормативу щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця, виходячи з того, що на підприємстві працювало 10 інвалідів, а тому відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції до 15.04.2013р. у розмірі 25120,15 грн.(а.с.6).

Відповідач вищевказані адміністративно-господарські санкції у встановлений законодавством строк не сплатив.

Згідно п. 3.7 Порядку нарахування пені та її сплати, який затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007р. № 223, позивачем було нараховано пеню виходячи з 120 відсотків річної облікової ставки НБУ на дату подання позовної заяви, яка згідно наданого розрахунку становить 5 грн. 02 коп. за період з 16.04.2013р. по 16.04.2013р. - тобто за 1 день (а.с.6).

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частиною першою статті 20 вказаного вище Закону, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гаранти, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда (п. 14 Положення).

Згідно з ч.3 ст. 18 вказаного вище Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз наведених вище норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємство відповідача покладено обов'язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону, а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. На підставі чого він має нести відповідальність та платити штрафні санкції.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій, слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, відповідач у 2012р. не створив 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів відповідно до 4% нормативу, не надавав зазначеним органам інформацію щодо наявності вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН у кількості 1 робочого місця, створеного відповідачем для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим не виконав у повному обсязі обов'язку щомісячно інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Також відповідачем не було надано і доказів створення 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача у 2012 році, що унеможливило у подальшому направлення центром зайнятості на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Суд критично відноситься до тверджень відповідача про те, що підприємство відповідача не несе відповідальність за не працевлаштування інвалідів, оскільки чинним законодавством на відповідача покладено відповідальність за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не відповідальність за не працевлаштування інвалідів.

Не надано суду і наказу про створення 1 робочого місця для інвалідів на підприємстві у 2012р. та положення про робоче місце інваліда.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно до ст. 86 цього Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з того, що відповідачем не доведено у ході судового розгляду справи виконання ним у повному обсязі свого обов'язку щодо створення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця у 2012 році, а тому суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 25120,15 грн.

Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 05 грн. 02 коп., суд виходить із того, що у відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В той же час, ч.4 ст. 20 вказаного вище Закону визначено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Виходячи з наведених вище норм суд приходить до висновку, що моментом сплати адміністративно-господарської санкції є саме 15.04.2013р. в даному випадку, а оскільки відповідачем у зазначений строк не були сплачені вказані адміністративно-господарські санкції, тому позивачем правомірно нараховано пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, тобто станом на 15.04.2013р.

Також, слід зазначити, що при вирішенні даного спору, судом враховувалася правова позиція Вищого адміністративного Суду України, викладена у його постановах від 16.06.2011р. № К-7002/10, від 18.08.2011р. № К-40269/10, від 19.01.2012р. №К/9991/58719/11, від 07.06.2012р. № К-42798/10.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12,71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Павлограджитлосервіс» Павлоградської міської ради про стягнення 25125 грн. 17 коп. - задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства «Павлограджитлосервіс» Павлоградської міської ради (51400 Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Шевченко,63, р/р №2600904220104 АКБ «Правекс-банк», МФО 321983, код ЄДРПОУ 37085472) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49101, м.Дніпропетровськ, вул. Чкалова, 11, р/р № 31214230700032, МФО 805012, ЄДРПОУ 37936856 банк УДКСУ у Дніпропетровській області) - адміністративно-господарські санкції за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та пеню в загальній сумі 25125 грн. 17 коп. (двадцять п'ять тисяч сто двадцять п'ять грн. 17 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 09.10.2013р.

Суддя С.О. Конєва