Рішення № 34424395, 21.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2013 р.Справа № 922/3549/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Трофименко С.В.

розглянувши справу

за позовом Міністерства оборони України м. Київ до ПАТ АКБ "Реал-банк" м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Фадлес", м. Київ про стягнення 207 241,35грн. за участю представників сторін:

позивача - Пономаренко В.І., дов. № 220/768/д від 29.11.12р.;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача суму банківської гарантії в розмірі 207 241,35грн. за гарантійним листом № 13-09/2811 від 13.09.12р.

Представник позивача позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фадлес" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, далі за текстом третя особа) не виконало зобов'язання за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби № 286/3/12/86 від 29.10.12р. щодо своєчасного постачання продукції, а Публічне акціонерне товариство "Реал Банк" (відповідач) не виконало зобов'язання за банківською гарантією № 13-09/2811 від 13.09.12р., за умовами якого відповідач зобов'язався безумовно та безвідклично виплатити позивачу (бенефіціару) суму, що визначена гарантією у випадку невиконання третьою особою (принципалом) у повному обсязі договору стосовно асортименту, якості, кількості та строків, в порушення умов гарантії, якою встановлено, що він зобов'язаний виплатити позивачу грошові кошти в межах суми у розмірі 207 241,35грн. протягом 10 банківських днів з моменту одержання письмової вимоги позивача із повідомленням про невиконання третьою особою своїх зобов'язань за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби № 286/3/12/86 від 29.10.12р.

Представники відповідача та третьої особи у призначене судове засідання не з`явилися, витребуваних судом документів не надали, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача та третьої особи про час та місце розгляду справи, проте вони не скористалися своїм правом, передбаченим ст. 22 ГПК України, оскільки в судові засідання не з`являлися, витребувані судом докази не подавали, не повідомили суд про причини своєї неявки, тому суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

29.10.12р. між Міністерством оборони України (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фадлес" (третя особа) було укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) № 286/3/12/86 (далі договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався у 2012 році поставити позивачу товар, визначений у специфікаціях, а позивач забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору.

Додатковою угодою № 2 від 05.12.12р. до вищезазначеного договору сторони внесли зміни, погодили кількість, якість, строки, асортимент товару, що підлягає постачанню, а саме третя особа взяла на себе зобов'язання поставити позивачу фуфайки (тип 1) (з короткими рукавами) з бавовняного трикотажного кулірного полотна оливкового кольору у кількості 89 400шт. на загальну суму 2 954 670,00грн. до 06.11.12р. та у кількості 15 109шт. на загальну суму 499 352,45грн. до 25.12.12р.

Відповідно до п.5.1 договору товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010р. згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів, встановлених діючими стандартами. Поставка товару здійснюється транспортом та за рахунок постачальника (третьої особи) (п.5.2 договору).

Відповідно до п. 6.2.4 договору передбачено, що у разі порушення постачальником порядку поставки товару, його кількості та якості, термінів та строків, які визначені у специфікації, та/або у рознарядці, при зміні постачальником в односторонньому порядку умов договору чи відмови від виконання договору, замовник в односторонньому порядку, має право:

- відмовитися від прийняття подальшого виконання зобов'язань постачальником за договором;

- відмовитися від встановлення на майбутнє господарських відносин з постачальником;

- достроково розірвати договір, повідомивши про це постачальника у строк п'яти робочих днів з дня настання таких підстав.

За умовами п. 6.3.1. постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та договором (п. 7.1. договору).

Згідно з п. 11.1. договору постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 5% від суми договору (банківська гарантія від 13.09.12р. № 13-09/2811 видана ПАТ "Реал Банк" (відповідач) на суму 207 241,35грн.

Відповідно до умов банківської гарантії виконання зобов'язань за договором відповідач безвідклично та безумовно гарантує Міністерству оборони України сплату будь-якої суми в межах загальної суми в розмірі 207 241,35грн., яку позивач буде вимагати у відповідача при невиконанні зобов'язань третьою особою за договором, укладеним між нею та позивачем.

Будь-яка сума, яку Міністерство оборони України буде вимагати від відповідача за гарантією в межах гарантованої суми, буде виплачена гарантом за першою письмовою вимогою позивача протягом 10 банківських днів після отримання гарантом такої вимоги у випадку невиконання третьою особою перед позивачем своїх зобов'язань, передбачених договором.

Зазначена вимога за цією гарантією має бути викладена у письмовій формі, підписана уповноваженими особами та містити посилання на невиконання третьою особою своїх зобов'язань за договором.

Суть спору полягає в тому, що, на думку позивача, всупереч умов договору третя особа не виконала взяті на себе зобов'язання у встановлені строки, що є невиконанням договору належним чином та є підставою для стягнення з відповідача суми гарантії в розмірі 207 241,35грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Умови договору про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) № 286/3/12/86 свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до актів приймального контролю якості № 14 від 02.11.12р. та № 16 від 05.11.12р. прострочення поставки товару у кількості 2400шт. на загальну суму 101 088,00грн. становить 9 днів.

Сам факт наявності прострочення поставки товару сторонами у справі не оспорюється.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зобов'язання, забезпечене гарантією, стягнення коштів за якою є предметом позову у даній справі, виконане боржником, однак з прострочкою поставки у 9 діб.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Пунктами 1-4 ст.563 Цивільного кодексу України встановлюється, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Як зазначає позивач, ним на адресу відповідача було направлено вимогу від 03.01.13р. № 286/8/12 про перерахування Міністерству оборони України суми банківської гарантії, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що докази направлення цієї вимоги на адресу відповідача в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами, що ним було пред'явлено банку письмову вимогу про сплату грошової суми за гарантією, а тому, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Окрім того, цивільне та господарське законодавство, а саме ст. 610 ЦК України та ст. 218 ГК України виділяє наступні форми правопорушень у сфері господарювання: невиконання зобов'язання повністю та виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, суд зазначає, що у вимозі Міністерства оборони України № 286/8/12 від 03.01.13р. міститься посилання на те, що постачальник свої зобов'язання за договором виконав несвоєчасно (неналежне виконання), однак не наведено посилання на те, що постачальник не виконав свої зобов'язання взагалі (невиконання).

Відповідно до умов банківської гарантії № 13-09/2811 Міністерство оборони України має право вимагати від відповідача за гарантією, в межах гарантованої суми виплати коштів в розмірі 207 241,35грн., а відповідач зобов'язаний такі кошти сплатити лише у випадку невиконання третьою особою перед позивачем своїх зобов'язань, передбачених договором у такому випадку: невиконання всіх умов договору у повному обсязі. При цьому судом встановлено, що характер порушень зобов'язань ТОВ "Фадлес" перед позивачем свідчить не про невиконання, а про їх неналежне виконання, що виключає настання зобов'язань за банківською гарантією № 13-09/2811 для відповідача у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 12.03.13р. у справі № 5011-53/9330-2012 за позовом Військової прокуратури Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про стягнення суми банківської гарантії.

До того ж суд зазначає, що на момент звернення позивача з позовом до суду його права, порушені простроченням виконання основного зобов'язання, були повністю відновлені шляхом сплати боржником (ТОВ «Фадлес») на користь позивача штрафних санкцій за прострочення поставки товару, що підтверджується ухвалою господарського суду м. Києва від 13.06.13р. по справі № 910/8329/13 за позовом Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фадлес", відповідно до якої провадження у справі було припинено на підставі п.1.1 ст.80 ГПК України, у зв'язку з тим, що ТОВ "Фадлес" під час розгляду зазначеної справи повністю сплатив пеню в розмірі 8 031,15грн. за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) № 286/3/12/86 від 29.10.12р.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у позивача на момент звернення його з позовом до суду не було суб'єктивного права на таке звернення, оскільки його права, порушені неналежним виконанням основного зобов'язання, були повністю відновлені з боку боржника за основним зобов'язанням, виконання якого забезпечене гарантією.

Посилання позивача на те, що сам факт порушення основного зобов'язання є підставою для виплати по гарантії коштів суд вважає помилковим, виходячи з наступного.

За своєю правовою природою гарантія, як один з видів забезпечення зобов'язання, покликана виконувати спеціальну функцію забезпечення захисту майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов'язання боржником.

Забезпечувальне зобов'язання має акцесорний (додатковий) характер щодо основного (забезпеченого) зобов'язання. Акцесорність означає, що забезпечувальне зобов'язання не може існувати само по собі, без зв'язку з основним зобов'язанням. Воно виникає виключно для забезпечення певного зобов'язання та існує, доки існує це зобов'язання. Єдиним винятком з цього правила є гарантія.

Так, відповідно до ст. 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Однак, зазначену статтю не можна трактувати буквально, оскільки дане виключення не спростовує правову природу гарантії, існування якої направлене саме на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Гарантія визначена законодавцем незалежним зобов'язанням саме для того, щоб визнати обставини, які стосуються основного зобов'язання, незначущими для правовідношення між гарантом та бенефіціаром (кредитором за основним зобов'язанням). Властивість незалежності гарантії - виключно правова властивість і сама по собі є достатнім обґрунтуванням права бенефіціара отримати платіж незалежно від того, чи відповідає принципал (боржник за основним зобов'язанням) за порушення основного зобов'язання.

Зазначений принцип незалежності гарантії від основного зобов'язання робить її одним із надійніших способів забезпечення його виконання. Гарантія підпадає під самостійне правове регулювання, яке абсолютно не залежить від впливу основного зобов'язання.

При цьому, під незалежністю гарантії від основного зобов'язання слід розуміти наступне. Будь-які зміни основного зобов'язання, наприклад, у зв'язку із збільшенням чи зменшенням розміру процентів за кредитним договором, не є підставою припинення гарантії, як це має місце при поруці. Заміна боржника в основному зобов'язанні (принципала) також не впливає на чинність гарантії. Припинення основного зобов'язання внаслідок непереробної сили також не буде підставою для припинення гарантії.

Однак, у разі припинення основного зобов'язання шляхом його виконання не можна трактувати закон буквально та використовувати принцип незалежності гарантії, оскільки це суперечить правовій природі гарантії, мета існування якої саме і полягає у забезпеченні виконання основного зобов'язання.

Таким чином, у разі повного виконання боржником основного зобов'язання, в тому числі сплати штрафних санкцій за неналежне виконання цього зобов'язання, у кредитора не має правових підстав вимагати сплати грошової суми за гарантією, оскільки гарантія виконує іншу, забезпечувальну функцію, а не є штрафною санкцією за неналежне виконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого нею.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що принцип незалежності гарантії підлягає обмежувальному тлумаченню. Гарантія існує доки зобов'язання не буде виконане. Цей висновок випливає із правової природи гарантії як виду забезпечення основного зобов'язання.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що задоволення позову призведе до отримання позивачем (кредитором за основним зобов'язанням) подвійного виконання зобов'язання, що є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 207 241,35грн. задоволенню не підлягають.

Що стосується порядку розподілу господарських витрат між сторонами суд керується ст.49 ГПК України, відповідно до якої при відмові в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

За таких обставин та керуючись ст.ст.525, 526, 530, 546, 560, 562, 563, 610, 612, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 28.10.2013 р.

Суддя Лавренюк Т.А.