Рішення № 34424311, 22.10.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа № 911/3278/13

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАРД",

04086, м. Київ, провул. Чаплигіна, 21

01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16-Б

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ТРАНСІМПЕКС ЛТД",

08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 31

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Мале приватне підприємство "НІКОН'C ПРАЙД ІНТЕРНЕШНЛ",

01015, м. Київ, вул. Цитадельна, 6/8

про стягнення 73 246,79 грн.

за участю представників:

позивача - Біляєва М.О. (довіреність від 03.09.2013, № 73);

відповідача - Гончаренко В.В. (довіреність від 24.09.2013, б/н);

третьої особи - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАРД" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ТРАНСІМПЕКС ЛТД" (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Мале приватне підприємство "НІКОН'C ПРАЙД ІНТЕРНЕШНЛ" (далі - третя особа) про стягнення 73 246,79 грн., з яких: 72 358,66 грн. - основний борг та 888,13 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг та товарів, що отримані за договором від 01.02.2011 № АК 3505.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.08.2013 порушено провадження, розгляд справи призначено на 05.09.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 18894 від 05.09.2013) відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити участі представника у судовому засіданні.

У судове засідання 05.09.2013 представники відповідача та третьої особи не з'явились, відповідач вимоги ухвали суду від 22.08.2013 не виконав, розгляд справи відкладено на 24.09.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 20226 від 24.09.2013) третьою особою подано клопотання про розгляд справи без присутності її представника.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 20236 від 24.09.2013) відповідачем подано клопотання про перенесення розгляду справи для надання часу на підписання сторонами мирової угоди.

У судове засідання 24.09.2013 представники відповідача та третьої особи не з'явились, відповідач вимоги ухвали суду від 22.08.2013 не виконав, розгляд справи відкладено на 10.10.2013.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 21406 від 10.10.2013) відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позов заперечений повністю, з підстав, що викладені у відзиві.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 21405 від 10.10.2013) відповідачем подано клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи.

У судове засідання 10.10.2013 представник третьої особи не з'явився, розгляд справи відкладено на 22.10.2013.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.10.2013 на підставі частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 2211 від 22.10.2013) позивачем подано пояснення, в якому зазначено про часткову сплату відповідачем основного боргу в розмірі 7 000,00 грн.

Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 22143 від 22.10.2013) позивачем подано клопотання про виправлення описки в поясненні (вх. № 2211 від 22.10.2013) стосовно суми часткової сплати відповідачем основного боргу, яка насправді дорівнює 4 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та не заперечується відповідачем.

У судовому засіданні 22.10.2013 у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи судом відмовлено, з огляду на його необґрунтованість.

У судове засідання 22.10.2013 представник третьої особи не з'явився, судом враховано клопотання (вх. № 20226 від 24.09.2013) про розгляд справи без присутності представника третьої особи.

У судовому засіданні 22.10.2013 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.10.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОКАРД" (далі - компанія) та Малим приватним підприємством "НІКОН'C ПРАЙД ІНТЕРНЕШНЛ" (далі - клієнт) укладено договір від 01.02.2011 № АК 3505 (далі - Договір), за умовами якого компанія від свого імені, за доручення та за рахунок клієнта зобов'язується придбати в торгівельних точках нафтопродукти, інші товари та послуги (далі-товар) для забезпечення автотранспортних засобів клієнта на території України та за межами митної території України (місце поставки знаходилось за межами митної території України), а клієнт - своєчасно сплачувати грошові кошти відповідно до виставлених рахунків. Клієнт зобов'язувався отримувати товари у торгівельних точках, що входять до сервісної мережі «Автокард» на території України та за межами митної території України у відповідності з умовами договору та додатків до нього. Товари, які придбані позивачем за дорученням та за рахунок третьої особи за межами митної території України, третя особа зобов'язувалась використовувати за межами митної території України (пункти 1.1., 1.2., 1.3., 3.1. Договору).

Згідно з пунктом 2.1. Договору, за отримані товари клієнт зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок компанії грошові кошти у розмірі та на умовах, які визначені сторонами в Додатку № 2 до Договору та пункті 1 Додаткової угоди № 1 до Договору.

Відповідно до пункту 1. Додаткової угоди № 1 від 01.02.2011 до Договору сплата клієнтом послуг згідно пунктів 1.4., 2.7. Договору, пункту 1.3. Додатка № 2 до Договору, а також Додатка № 3 до Договору виконується виключно по факту отримання таких послуг на підставі виставлених позивачем рахунків (пункт 1. Додатку № 2) або акту виконаних робіт та звірки взаєморозрахунків (пункт 2.6. Договору) або звіту комісіонера (пункт 4.2. Договору) не пізніше трьох робочих днів з дати виставлення відповідного документа.

Згідно з пунктом 2.6. Договору сторони щомісячно проводять прийом-передачу товарів, а також звірку взаєморозрахунків з підписанням відповідного акту. При відсутності упродовж 5 робочих днів з моменту отримання акту письмової заяви клієнта з вказівками на причини неможливості підписання акту, товари по договору вважаються прийнятими відповідачем у повному обсязі та без зауважень.

Згідно актів прийому-передачі карток «Роснефть»: від 01.02.2011, від 12.09.2011, від 27.01.2012, від 24.02.2012, від 17.05.2012, від 28.01.2013 та акту прийому-передачі карток «AUTOCARD Smart» від 17.05.2012 позивач передав, а третя особа отримала у своє використання картки у кількості 35 штук.

Вищезазначені Акти прийому-передачі карток підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені відбитками їх печаток без зауважень.

30.06.2013 позивачем та третьою особою підписано та скріплено відбитками їх печаток акт прийому-передачі товарів та послуг і звірки розрахунків за нафтопродукти та послуги за Договором за період з 28.02.2011-30.06.2013, згідно якого станом на 01.07.2013 сума заборгованості третьої особи перед позивачем становила 88 358,66 грн.

Позивачем в рахунок погашення заборгованості третьої особи зараховано суму грошового покриття в розмірі 16 000,00 грн., що перерахована третьою особою на виконання пункту 2.1. Договору відповідно до платіжних доручень від 03.07.2013 № 2580, від 03.07.2013 № 2579, від 11.07.2013 № 2603.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Внаслідок укладення договору, між сторонами згідно зі статтею 11 Цивільного Кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з статтею 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за доручення другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору, додатків до нього та додаткової угоди позивачем виконано взяті на себе зобов'язання належним чином, третьою особою порушено умови Договору зі своєчасної та повної оплати товару та послуг.

Між позивачем (далі - кредитор), третьою особою (далі - боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ТРАНСІМПЕКС ЛТД" (далі - поручитель) укладено договір поручительства від 08.07.2013 (далі - Договір поруки), відповідно до якого, поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку боржником щодо виконання грошового зобов'язання за Договором в повному обсязі, а саме: виплати, належні кредитору на підставі Договору (в т.ч. пеня, штраф та інші збитки).

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України договір поруки - це договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до пункту 3. Договору поруки, у разі порушення боржником обов'язку за Основним Договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором, притому, як повністю, так и в частині боргу.

Волевиявлення боржника під час укладання договору поруки не є істотною умовою договору поруки, оскільки згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає безпосередньо на права та обов'язки боржника, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюється, не припиняється, не змінюється.

Згідно положень статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

29.07.2013 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу (у матеріалах справи наявні докази її направлення) про виконання поручителем зобов'язань за Договором поруки, у зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання за Договором третьою особою.

Як стверджує позивач, на момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач не оплатив вартість наданих послуг та товарів на суму 72 358,66 грн.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі статті 32 Господарського процесуального кодексу України, при з'ясуванні обставин справи, судом враховано письмові пояснення позивача про відсутність між сторонами інших правовідносин, крім тих, що виникли на підставі Договору, стягнення заборгованості за яким є предметом позову в даній справі, що не заперечене відповідачем.

Відповідач заперечив доводи позивача та звернувся до господарського суду з клопотанням про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, посилаючись на те, що позивач не надав суду обґрунтованого розрахунку основної заборгованості та не підтвердив суму заборгованості, у зв'язку з чим, щоб не виникло підозр щодо завищення чи заниження суми заборгованості та з метою подальшого уникнення будь-яких сумнівів, доцільно призначити експертизу.

Позивач заперечив проти задоволення вказаного клопотання, посилаючись на те, що матеріали справи містять всі без винятку первинні документи, які повністю підтверджують розмір заборгованості відповідача та дозволяють суду прийняти законне й обґрунтоване рішення за результатами встановлення всіх обставин справи. Висновок експертизи є одним з доказів, який не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи та вказане клопотання, залишив клопотання відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи без задоволення з наступних підстав.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору та потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судові експертизи" від 25.02.1996 судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Суд звертає увагу на те, що, в першу чергу, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договорами, актами, довідками, рахунками тощо.

У даному випадку, до матеріалів справи залучено акти прийому-передачі карток «Роснефть»: від 01.02.2011, від 12.09.2011, від 27.01.2012, від 24.02.2012, від 17.05.2012, від 28.01.2013 та акт прийому-передачі карток «AUTOCARD Smart» від 17.05.2012, що підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені їх печатками без зауважень.

Також, між сторонами кожен місяць підписувались та скріплювались відбитками їх печаток акти прийому-передачі товарів та послуг і звірки розрахунків за нафтопродукти та послуги за Договором за період з 28.02.2011-30.06.2013, згідно останнього, станом на 01.07.2013, сума заборгованості третьої особи перед позивачем становила 88 358,66 грн.

У вказаних доказах, що досліджені судом, сторонами чітко визначено кількість переданих карток третій особі та суму заборгованості відповідача за Договором та Договором поруки, крім того, згідно умов Договору, саме двостороннє погодження зазначених документів фіксує факт виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором та з моментом їх підписання пов'язано визначення строку оплати товарів та послуг.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто, у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, про що, зокрема, зазначено у пункті 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи".

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами надані первинні документи, які підтверджують факти здійснення відповідних господарських операцій, а також банківські виписки про рух коштів на рахунку позивача. Причому, вказані докази не є суперечливими та не оспорюються відповідачем.

Також, відповідачем при заявлені клопотання про проведення судової бухгалтерської експертизи не надано документального і нормативного обґрунтування та доказів, які підтверджували б потребу у спеціальних знаннях. А тому, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача. Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи та зупинення провадження у справі.

Разом з тим, відповідач у клопотанні про призначення судово-бухгалтерської експертизи заявив про необхідність порушення перед експертом питання стосовно того, чи мав право генеральний директор позивача Борзило О.Ю. укладати Договір і чи є він чинним, відповідно до установчих документів, які заходяться в матеріалах судової справи?

Cуд, дослідивши вказане запитання відповідача, звертає увагу на наступне.

Судово-бухгалтерська експертиза - це дослідження фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, яке в межах чинного законодавства здійснюється особою, котра володіє спеціальними знаннями в галузі бухгалтерського обліку (експертом-бухгалтером), з метою подання висновку стосовно кола питань, поставлених, зокрема, судом.

Економічний зміст судово-бухгалтерської експертизи полягає у реалізації системи знань у галузі бухгалтерського обліку, фінансів, аудиту, ревізії, економічного аналізу тощо. Перелічені особливості, пов'язані із застосуванням спеціальних знань, виокремлюють судово-бухгалтерську експертизу в самостійний вид судових експертиз.

Об'єктами судово-бухгалтерської експертизи є: 1. Облікові бухгалтерські документи: а) первинні, які фіксують господарські операції, що розглядаються в справі (вимоги, банківські доручення, касові ордери, наряди, транспортні документи, платіжні відомості, квитанції тощо); б) зведені (згруповані відомості, особові рахунки, накопичу-вальні таблиці та ін.). 2. Облікові регістри, в яких відображені господарські операції (книги, журнали-ордери, оборотні відомості, картки обліку тощо). 3. Комп'ютерна інформація. 4. Документи бухгалтерської звітності (звіти касирів, авансові звіти, товарні звіти матеріально відповідальних осіб та ін.). 5. Форми фінансової звітності підприємства. 6. Матеріали інвентаризацій (інвентарні описи, звіряльні відомості, протоколи рішень інвентаризаційних комісій, пояснення матеріально відповідальних осіб). 7. Акти проведених ревізій. 8. Інші офіційні документи (накази про прийняття на роботу і звільнення, трудові договори і контракти, договори про матеріальну відповідальність, листування з банками, різні довідки тощо). 9. Неофіційні документи, що мають значення для судово-бухгалтерської експертизи.

Враховуючи викладене, вищевказане запитання відповідача до експерта не є об'єктом дослідження судово-бухгалтерської експертизи.

Крім того, судом враховано, що заперечення відповідача про обмеження прав Генерального директора позивача Борзило О.Ю. на укладання Договору, з посиланням на статтю 12.4. Статуту позивача, затвердженого протоколом від 27.06.2012, спростовується наявним у матеріалах справи протоколом загальних зборів учасників позивача від 31.01.2011, згідно якого вищим органом товариства, на підставі пункту «м» статті 10.14. Статуту позивача, уповноважено Генерального директора позивача на підписання угод на суму, що не перевищує 7 000 000,00 грн.

До того ж, відповідно до пункту 1 статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З огляду на фактичні обставини справи, що встановлені судом, позивач виконав зобов'язання за Договором, що свідчить про схвалення правочину позивачем, отже, у суду відсутні підстави для встановлення правомочностей директора позивача на підписання Договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 10.04.2012 у справі № 2/261.

Відповідно до частини 1 статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Зважаючи на вищевикладене, судом враховано, що згідно з частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань, зважаючи на що, неприпустимо ставити перед судовим експертом правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, питання про встановлення на підставі наявних у матеріалах справи документів наявності повноважень представника на підписання Договору та, на підставі цього, питання щодо чинності самого Договору.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач, 04.09.2013 та 18.10.2013, тобто, після порушення провадження у справі ухвалою господарського суду Київської області від 21.08.2013, здійснив оплату основного боргу за Договором на суму 4 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (оригінали у матеріалах справи).

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем під час розгляду справи сплачена сума боргу в розмірі 4 000,00 грн., то провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку, обставини, які зазначені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 68 358,66 грн. нормативно та документально доведені, а тому, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач на підставі пункту 5.2. Договору заявляє до стягнення з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення, яка за розрахунком позивача складає 888,13 грн.

Посилання відповідача на те, що згідно з положеннями Договору не зрозуміло який саме звітний період сторони домовились застосувати в пункті 5.2. Договору для з'ясування моменту виникнення заборгованості та нарахування штрафних санкцій, є необґрунтованим, з огляду на те, що сторонами у пункті 1. Додаткової угоди № 1 від 01.02.2011 до Договору передбачено, що сплата клієнтом послуг згідно пунктів 1.4., 2.7. Договору, пункту 1.3. Додатка № 2 до Договору, а також Додатка № 3 до Договору виконується виключно по факту отримання таких послуг на підставі виставлених позивачем рахунків (пункт 1. Додатку № 2) або акту виконаних робіт та звірки взаєморозрахунків (пункт 2.6. Договору) або звіту комісіонера (пункт 4.2. Договору) не пізніше трьох робочих днів з дати виставлення відповідного документа.

З урахуванням встановленого судом факту підписання сторонами актів прийому-передачі товарів та послуг і звірки розрахунків за нафтопродукти та послуги від 30.06.2013, заборгованість третьої особи за отримані товари та послуги виникла з 04.07.2013.

Також є безпідставним посилання відповідача щодо необхідності застосування статті 33.3. Податкового кодексу України для визначення звітного періоду відповідно з яким встановлюється момент виникнення заборгованості та нарахування штрафних санкцій, з огляду на те, що в пункті 5.2. Договору зазначено, що звітним періодом вважається місяць, впродовж якого у третьої особи виникла заборгованість, та, у даному випадку, мають застосовуватись норми господарського законодавства, а не податкового.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови Договору та обставини справи, судом перевірено правильність розрахунку пені, що наданий позивачем, у розмірі 888,13 грн. та встановлено, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню повністю у заявленому розмірі.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, досліджені судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 68 358,66 грн. основної заборгованості та пені у розмірі 888,13 грн. є доведеним та обґрунтованими, а, відтак, підлягають задоволенню.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1 720,50 грн., відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України та зважаючи на правову позицію пленуму Вищого господарського суду України, що викладена в абзаці 1 підпункту 4.7. пункту 4. постанови "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 покладається на відповідача, оскільки суд дійшов висновку, що спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ТРАНСІМПЕКС ЛТД" (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 31, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38047443) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАРД" (04086, м. Київ, провул. Чаплигіна, 21, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37405808) 68 358 (шістдесят вісім тисяч триста п'ятдесят вісім) грн. 66 коп. основної заборгованості, 888 (вісімсот вісімдесят вісім) грн. 13 коп. пені та 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 4 000,00 грн. основного боргу припинити.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 28.10.2013.

Суддя С.О. Саванчук