Рішення № 34424094, 23.10.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.10.2013 Справа № 5006/7/97/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Р.М. Колесника, суддів Говоруна О.В., Харакоза К.С.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: Військового прокурора Луганського гарнізону, м. Луганськ в інтересах держави в особі

позивача 1: Міністерства оборони України, м. Київ,

позивача 2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська

до відповідача: приватного підприємця ОСОБА_1, м.Артемівськ

про зобов'язання відповідача відшкодувати грошима позивачу вартість отриманого за договором охорони військового містечка №38 від 03.08.2004р. майна згідно описів №1 та №2 до акта прийому-передачі військового містечка №38

Представники сторін:

Прокурор: не з'явився

Від позивача1: не з'явився

Від позивача2: Дудко Я.Є.

Від відповідача: ОСОБА_3

Військовий прокурор Луганського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м.Луганська звернувся до господарського суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача відшкодувати грошима позивачу вартість отриманого за договором охорони військового містечка №38 від 03.08.2004р. майна згідно описів №1 та №2 до акта прийому-передачі військового містечка №38.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на визнання постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.02.2008р. по справі №40/263пд недійсним договору на охорону військового містечка №38 від 03.08.2004р., укладеного між відповідачем та командиром військової частини А0621 та на неможливість повернення переданого за цим договором майна в натурі у зв'язку із його знищенням, внаслідок чого просить зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу 2 вартість отриманого за договором охорони військового містечка №38 від 03.08.2004р. майна згідно описів №1 та №2 до акта прийому-передачі військового містечка №38 у розмірі 144250,00 гривень.

Представник позивача 1 письмових пояснень по суті справи не надав, проте в судових засіданнях підтримав позовні вимоги.

Представником позивача 2 були надані письмові пояснення, в яких він просив задовольнити позов з тих же підстав, що і визначені прокурором, та наголошував на тому, що відповідачем з метою незаконного заволодіння чужим майном, а саме майном військового містечка №38, було найнято громадян, які за його розпорядженням здійснювали як охорону цього майна, так і роботи з його демонтажу.

Відповідачем були надані заперечення, в яких він проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що ним ніякі демонтажні роботи не проводились, з моменту визнання договору охорони від 03.08.2004р. недійсним матеріальної відповідальності за майно не ніс, та зазначав, що з постанови Артемівського РВ УМВС України в Донецькій області від 24.07.2006р. про відмову у порушенні кримінальної справи йому стало відомо про наявність 9 затверджених актів списання майна у військовому містечку №38 та про укладання 01.12.2009р. позивачем 2 та ПП «Руст» договору №92 на демонтаж будівель та споруд цього військового містечка.

Ухвалою від 18.12.2012р. провадження у справі було зупинено у зв'язку із направленням до прокуратури Донецької області повідомлення для перевірки викладених у ньому обставин разом з матеріалами справи.

24.05.2013р. справа №5006/7/97/2012 була повернута до господарського суду Донецької області разом із постановою про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, у зв'язку з чим ухвалою від 23.07.2013р. провадження у справі було поновлено.

В судовому засіданні 07.10.2013р. було оглянуто справу №24/77пн та залучено до матеріалів розглядуваної справи копію договору № 86 на відповідальне збереження об'єктів в/м №38 від 15.01.2009 р., укладеного з ТОВ «РУСТ», та акт прийому-передачі до нього.

Прокурор та представники позивачів в судових засіданнях підтримали вимоги, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розпорядженням від 26.07.2012р. для розгляду цієї справи утворено судову колегію, склад якої змінювався. За результатами автоматичного розподілу справ, розглядувану справу передано для розгляду головуючому судді Колеснику Р.М. Склад суду відповідно до розпоряджень керівництва суду змінювався, та остаточний розгляд справи здійснювався у складі головуючого судді Колесника Р.М., суддів Говоруна О.В., Харакоза К.С.

Строк розгляду справи на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України продовжувався. Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті прокурор та представники сторін були ознайомлені з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши прокурора та представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ

03.08.2004р. відповідачем (стороною 1) та командиром військової частини А0621 в особі підполковника Загребельного Сергія Леонідовича (стороною 2) укладено договір на охорону військового містечка №38, відповідно до розділу 1 якого у зв'язку із тривалим оформленням документів на реалізацію військового містечка №38, а також з метою запобігання розкраданню військового містечка №38, розташованого за адресою: Донецька область, Артемівський район, Красносільська рада, сторона 1 забезпечує охорону цього містечка власними силами та за власний рахунок, та має пріоритетне право при реалізації військового містечка.

Договір вступає в силу 03.08.2004р. та діє до підписання договору купівлі-продажу об'єкта (п. 3.1 договору).

Сторона 2 передає, а сторона 1 приймає військове містечко №38 за актом приймання-передачі (додаток №1 (п. 4.1 договору).

Факт передачі майна підтверджується актом прийому-передачі казармено-житлового фонду, комунальних споруд та обладнання, території військового містечка №38 при розформуванні військової частини А0621 на відповідальне зберігання відповідачу від 03.08.2004р.

Відповідно до цього акту відповідачу передано казармено-житловий фонд згідно опису №1, який додано до акту, комунальні споруди, обладнання та об'єкти благоустрою згідно опису №2, який додано до акту, земельну ділянку площею 64,64 га, яку займає військове містечко №38 з будівлями та спорудами.

З описів №1 та №2 до акту прийому-передачі від 03.08.2004р. вбачається, що за актом передано №1 - технічна споруда, №2 - ВАП, №3 - пункт управління, №4 - свинарник, №5 - пункт боєпостачання, №№ 6,7,8 - навіси, №9 - ТП, б/н - житловий будинок, технічний стан яких визначений як задовільний з необхідністю проведення ремонту.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.02.2008р. по справі №40/263пд визнано недійсним договір на охорону військового містечка №38 від 03.08.2004р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.07.2010 року у справі №24/77пн за позовом військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська, до приватного підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача відновити становище, яке існувало до порушення - повернути Квартирно-експлуатаційному відділу м. Луганська отримане за договором охорони військового містечка № 38 від 03.08.2004р. майно, позовні вимоги задоволено частково, зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_1 повернути Квартирно-експлуатаційному відділу м. Луганська отримане за договором охорони військового містечка № 38 від 03.08.2004 року, а саме: земельну ділянку площею 64, 64 га, яку займає військове містечко № 38, розташовану за адресою с. Красне, Артемівський район Донецької області.

Зазначеним рішенням, що за даними системи «Діловодство в господарських судах» є таким, що набрало законної сили та не скасовано, встановлено, що станом на момент винесення рішення об'єкти нерухомості демонтовані, зруйновані та знищені, що підтверджено актом фактичного огляду об'єктів нерухомого майна військового містечка № 38 від 15.03.2010р., складеним представниками позивача 2.

На виконання рішення господарського суду Донецької області від 19.07.2010р. по справі №24/77пн від 29.10.2010р. відповідач та позивач по справі склали акт прийому-передачі військового містечка № 38 - земельної ділянки 64,64 га, яким встановлено, що на території колишнього військового містечка № 38 відсутні:

- будівля «технічна споруда» - зруйнована на 95%, стіни - цегляні зруйновані, в наявності залишок лише однієї із стін, руйнування цегли. Відсутні: вікна металеві - 10 шт.; двері металеві - 2 шт.; ворота металеві двостворчаті великі - 3 шт.; ворота металеві двостворчаті малі - 1 шт.; покрівля шиферна; дроти під'єднання до лінії електропередач. Будівля для подальшої експлуатації не придатна.

- будівля «Винтовочно-автоматний полігон» (ВЛП) зруйнована на 60 %, стіни - цегляні мають проломи, руйнування цегли, перекриття - залізобетонні, присутні в неповному обсязі. Відсутні: вікна -17 шт.; двері - 7 шт.; покрівля шиферна; дроти під'єднання до лінії електропередач. Будівля для подальшої експлуатації не придатна.

- будівля «Пункт управління» - зруйнована на 100 %, стіни - цегляні зруйновані, руйнування цегли. Відсутні: вікна, ставні - 3 шт.; двері металеві -1 шт.; покрівля з/б плити; дроти під'єднання до лінії електропередач. Будівля для подальшої експлуатації не придатна.

- будівля «Свинарник» - знаходиться в незадовільному стані, стіни - цегляні, мають тріщини, руйнування, відхил від горизонтальних ліній; покрівля - шиферна, по дерев'яним стропилам має діри. В будівлі утримується худоба (вівці).

- будівля «Пункт боєпостачання» - зруйнована на 90 %, стіни цегляні зруйновані, руйнування цегли. Відсутні: вікна - 2 шт.; двері - 2 шт.; покрівля металеві щити -7 шт. Будівля для подальшої експлуатації не придатна.

- будівля «Навіс» - зруйнована на 5 %, цегляна кладка периметру частко во зруйнована. Відсутні: металеві опори; покрівля металеві щити. Будівля для подальшої експлуатації не придатна.

- будівля «Навіс» - зруйнована на 55 %, цегляна кладка периметру част ково зруйнована. Відсутні: металеві опори; покрівля металеві щити. Будівля для подальшої експлуатації не придатна.

- будівля «Навіс» - зруйнована на 85 %, цегляна кладка периметру част ково зруйнована. Відсутні: металеві опори, покрівля металеві щити. Будівля для подальшої експлуатації не придатна.

- будівля «Трансформаторна підстанція» (ТП) - зруйнована на 100 %. Відсутні: огородження з секцій металевої сітки 12 шт.; дроти під'єднання до лінії електропередач. Будівля для подальшої експлуатації не придатна.

- будівля «Будинок» - знаходиться в задовільному стані, стіни - цегляні, руйнувань не мають. Будівля використовується, як жиле приміщення.

У висновку до цього акту зазначено, що 8 із 10 споруд зруйновані в середньому на 80% і до подальшої експлуатації не придатні, будівлі «Свинарник» та «Будинок» використовуються невідомими осо бами, які під час огляду військового містечка назвати себе та повідомити у зв'язку з чим вони займають зазначені будівлі відмовились. Перелічені та передані інженерні мережі згідно опису № 2 Акту прийому-передачі на відповідальне зберігання ОСОБА_1 відсутні на 100%.

В судовому засіданні 07.10.2013 року судом оглянуто справу № 24/77пн та долучено до матеріалів розглядуваної справи матеріали, що мають значення для всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, а саме копію договору №86 на відповідальне збереження об'єктів в/м №38 від 15.01.2009р., укладеного з ТОВ «РУСТ», акт прийому-передачі до нього та опис майна.

Дослідивши залучені матеріали судом встановлено, що 15.01.2009р. позивачем 2 та приватним підприємством «Руст» укладено договір №86 на відповідальне збереження об'єктів в/м №38, відповідно до умов якого у зв'язку із тривалим оформленням документів на реалізацію, а також щоб уникнути грабежу об'єктів, які знаходяться за адресою: Донецька область, Артемівський район, с. Красне в/м №38, сторона 1 забезпечує відповідальне збереження даних об'єктів та прилеглих до них територій своїми силами та за свій рахунок, та має пріоритетне право при реалізації даного об'єкту.

Відповідно до акту прийому-передачі до договору №86 від 15.01.2009р. та опису №1 до нього приватному підприємству «Руст» на відповідальне збереження передано наступні об'єкти у незадовільному технічному стані: №1 - техспоруда, №2 - ВАП, №3 - свинарник.

В листі №303/22/1/50 від 31.07.2006р. начальник південного територіального квартирно-експлуатаційного управління повідомив начальника КЕВ м. Луганська про направлення 9 затверджених актів списання у військовому містечку №38 Донецького гарнізону наступних будівель за генпланом: №1 - технічна споруда; №2 - ВАП; №3 - пункт управління; №4 - свинарник; №5 - пункт боєпостачання; №№ 6,7,8 - навіси; №9 - ТП.

З тексту зазначеного листа вбачається, що станом ще на 27.07.2006 року було прийнято рішення про списання 9 об'єктів нерухомості та інших будівель та позивачу 2 дозволено здійснити демонтаж та розбирання будівель військового містечка № 38.

Постановою Артемівського РВ УМВС України в Донецькій області від 24.07.2006р. у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_3 про крадіжку майна з військового полігону в с. Красне відмовлено. В перебігу перевірки по даному факту встановлено, що між квартирно-експлуатаційним відділом м. Луганська та гр. ОСОБА_5 укладено договір на демонтаж будівель, розташованих на гвинтовочно-артилерійському полігоні в с. Красне (т. 1 а.с. 96).

Постановою Луганської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України від 29.01.2013р. закрито кримінальне провадження стосовно начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська підполковника Овсейчика О.П. у зв'язку із відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 423 КК України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно п. 2.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за встановленої під час судового розгляду неможливості повернути одержане за правочином майно у натурі (через його втрату, псування, істотну зміну тощо) набувач повинен відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). З метою такого відшкодування заінтересована особа вправі звернутися до набувача з окремою позовною вимогою.

Як вже встановлено судом, правовою підставою для виникнення спірних правовідносин став договір на охорону військового містечка від 03.08.2004 року, який постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.02.2008р. визнано недійсним, отже підставою звернення прокурора до суду є відшкодування вартості майна військового містечка, у зв'язку із неповерненням його в натурі відповідно до положень ст. 216 Цивільного кодексу України.

Застосування такого способу захисту порушеного права обумовлене та аргументоване прокурором у поданому ним позові неможливістю повернення майна в натурі через його руйнування та демонтаж, що, відповідно, створює передумови для застосування механізму визначеного ст. 216 Цивільного кодексу України - відшкодування вартості зазначеного майна, як реституційних наслідків визнання договору на охорону від 03.08.2004 року недійсним.

Перевіряючи наведені прокурором доводи в цій частині суд приходить до наступних висновків.

Досліджуючи правову природу договору на охорону від 03.08.2004 року, суд розцінює його як різновид договору про надання послуг, нормативне регулювання якого визначено в главі 63 Цивільного кодексу України, тобто предметом договору є саме надання послуг.

За змістом такого різновиду договору він не передбачає передачу однією стороною у володіння іншої сторони майна, натомість передання певного майна можливе за для виконання умов договору про надання послуг.

Отже, саме з метою забезпечення можливості виконання обов'язків із надання послуг з охорони відповідачу було передано майно військового містечка № 38, при цьому із володіння позивача зазначене майно не вибувало, бо припинення такого володіння, укладений сторонами договір від 03.08.2004 року не потребував. Відповідно до п. 3.1 договору його укладено на строк до укладання договору купівлі-продажу, тобто майно військового містечка могло бути безпосереднім предметом саме такого договору купівлі-продажу, а не договору про охорону майна.

Таким чином, зміст ст. 216 Цивільного кодексу України, що передбачає відшкодування вартості майна, що було одержано на виконання недійсного правочину, слід розуміти як відшкодування вартості майна, що безпосередньо було предметом договору, та безумовно знаходилося у повному і необмеженому володінні набувача із одночасним виникненням у нього обов'язку із дотримання схоронності такого майна, утримання його у належному стані та т.і.

В розглядуваному ж випадку предметом договору були послуги з охорони, а не майно військового містечка. Складений сторонами акт приймання-передачі із відповідними описами до нього суд сприймає як визначення сторонами переліку майна, яке має охоронятися, та складання цих актів та описів давало відповідачу можливість реалізувати положення договору на охорону від 03.08.2004 року, зокрема, перебувати на ввіреній йому території, враховуючи особливий статус військового майна.

Тобто, реституційні наслідки, визначені ст. 216 Цивільного кодексу стосуються майна, вартості послуг та т.і., що безпосередньо були предметом договору, що визнано недійсним, що свідчить про відсутність у відповідача обов'язку з повернення зазначеного майна, враховуючи те, що таке майно фактично продовжувало перебувати у володінні позивача по справі.

Про перебування майна у володінні позивача 2 може свідчити і укладання ним 15.01.2009 року договору №86 на відповідальне збереження об'єктів в/м №38 із ПП «Руст», за яким частину військового містечка, а саме будівлі свинарнику, ВАП та технічну споруду було передано на відповідальне зберігання ПП «Руст».

Враховуючи те, що зазначені будівлі є складовою частиною спільного об'єкту - військового містечка № 38, то передання цих будівель ще у 2009 році на зберігання третій особі є свідченням того, що все майно військового містечка перебуває у володінні позивача, отже вчинення окремих дій із повернення майна відповідачем в даному випадку не вимагається.

До таких висновків суд приходить внаслідок системного аналізу положень ст. 216 Цивільного кодексу в частині визначення механізму відновлення становища сторін за угодою у разі визнання її недійсною. Дослідивши положення зазначеного закону, суд прийшов до висновків, що їх застосування, тобто застосування реституційних наслідків, відбувається шляхом вжиття заходів щодо фактичного повернення кожною стороною того, що внаслідок вчинення недійсної угоди перебуває у їх володінні чи розпорядженні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що об'єкти нерухомості, про стягнення вартості яких заявлено позов, розташовані на земельній ділянці, що також передавалася за недійсним договором на охорону від 03.08.2004 року, та яка за актом від 29.09.2010 року була повернута позивачу.

Цим же актом встановлено, що будівлі, що розташовані на цій земельній ділянці, зруйновані повністю або частково.

При цьому факт складання сторонами зазначеного акту дає суду підстави дійти висновку, що одночасно із поверненням земельної ділянки відбулося повернення і всього того, що на цій земельній ділянці розташовано.

Той факт, що нерухоме майно фактично зруйноване чи розібране на 70, 80, чи 90 % не є підставою для пред'явлення вимог про відшкодування його вартості саме до відповідача з підстав, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки актом, складеним сторонами 29.09.2010 року щодо фактичного стану майна, сторони фактично підтвердили, що майно військового містечка повернуто, але, як вважає позивач, у неналежному стані.

Встановивши, що склавши акт приймання-передачі земельної ділянки відбулося і повернення всього іншого військового майна, зокрема будівель, споруд, розташованих на земельній ділянці, обов'язок, що виник внаслідок визнання недійсним договору охорони від 03.08.2004 року з повернення майна військового містечка, є таким, що виконаний навіть якщо вважати, що такий обов'язок у відповідача існував.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час розгляду справи майно військового містечка фактично перебуває у володінні позивача 2, звернення до суду із розглядуваним позовом із вимогою про зобов'язання відповідача відшкодувати вартість втраченого майна виходить за межі реституційних наслідків, що виникли внаслідок визнання договору на охорону від 03.08.2004 року недійсним, тобто судом не вбачається належним обраний прокурором спосіб захисту порушеного права держави в особі позивачів.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, позивач 2 посилається на незабезпечення відповідачем належного утримання ввіреного йому майна, внаслідок чого відбулося його руйнування, тобто на наявні в діях чи бездіяльності відповідача ознак винності у спричиненні позивачу шкоди.

З огляду на це, а також на інші обставини справи, судом вбачається наявність невизначеності того, з чиєї вини та внаслідок чого відбулося руйнування чи розбирання військового майна: чи сталося це внаслідок неправомірних дій відповідача чи інших осіб, що полягали у самовільному розбиранні тощо, чи внаслідок багаторічного впливу атмосферних опадів (дощ, сніг та т.і.), чи нормального зносу, враховуючи, що на відповідача не покладався обов'язок підтримання майна у належному стані. На користь цих висновків суду свідчить дата будівництва більшості будівель - 1986 рік та встановлення їх задовільного стану та необхідності проведення ремонту вже на час його передання - 16.08.2004 року.

Але з огляду на встановлені судом обставини справи вирішення такого спору у спосіб подання позову про відшкодування вартості неповернутого майна за недійсним договором у зв'язку з неможливістю його повернення в натурі, не відповідає змісту порушеного права позивача, яке, у запропонований позивачем спосіб захисту не підлягає, а може захищатися шляхом подання позову про відшкодування шкоди, у межах якого обов'язок з відшкодування вартості втраченого майна може бути покладено саме на винну особу, вина якої може та має бути встановлена у межах такої справи, що є головною передумовою для вирішення питання про відшкодування шкоди.

Наведені висновки суду ґрунтуються, в тому числі і на позиції Вищого господарського суду України, викладеної в абз. 3 п. 2.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Встановлення винності тієї чи іншої особи у межах розглядуваної справи, враховуючи обраний позивачем спосіб порушеного права, не вбачається можливим, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позову.

Посилання позивача 2 на висновки, викладені в постанові про закриття кримінального провадження від 29.01.2013 року, як на доказ вчинення розбирання будівель та споруд саме відповідачем, судом до уваги не приймаються як з огляду на обставини, що викладено вище, так і з точки зору недоведеності зазначених обставин належними та допустимими доказами, до яких наведена постава не відноситься.

Як вже зазначалося, в матеріалах справи наявна постанова Артемівського РВ УМВС України в Донецькій області від 24.07.2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки з території військового містечка, якою встановлено, що розбирання будівель здійснювалося громадянином ОСОБА_5 на підставі письмово укладених договорів із керівництвом позивача 2.

В поясненнях громадянина ОСОБА_5, що зафіксовано в постанові про закриття кримінального провадження від 29.01.2013 року, підтверджено, що ним вживалися дії, як заступником Артеміського міського голови щодо розбирання частини будівлі ВАП з метою недопущення її обвалу.

З наявного в матеріалах справи листа начальника Артемівського сільського РЕС вбачається, що фахівцями ВАТ «Донецькобленерго» було здійснено демонтаж та вивезення розукомплектованої підстанції, а також здійснено демонтаж проводу повітряної лінії, що входило до складу майна, переданого у складі майна військового містечка № 38 під охорону відповідача.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що перебування майна під охороною відповідача не перешкоджало третім особам можливості вчиняти щодо майна військового містечка певні дії з розбирання чи демонтажу майна, що є свідченням недоведеності позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості втраченого військового майна у межах розглядуваного позову, не встановлюючи осіб які здійснили розбирання чи розкрадання та інших причин, внаслідок яких могла статися втрата майна військового містечка № 38, що могло б встановлюватися у межах справи про відшкодування шкоди.

Інші доводи і міркування сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог і заперечень судом враховані, але на оцінку обставин справи та висновки про безпідставність заявлених позовних вимог не впливають.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, наведені положення закону у сукупності із встановленими судом обставинами дають суду підстави дійти висновків про безпідставність заявлених позовних вимог прокурора, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Пунктом 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що у разі повної або часткової відмови в позові прокурора судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор, стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Отже, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України покладаються на обох позивачів порівну.

Керуючись, ст.ст. 4-3, 20, 22, 33, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська до приватного підприємця ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код 00034022) на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 11442,50 гривень.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська (91017, м. Луганськ, вул. Оборонна, 32, код 07652214) на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 11442,50 гривень.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 23.10.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 28.10.2013 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Суддя О.В. Говорун

Суддя К.С. Харакоз