Рішення № 34418597, 29.10.2013, Броварський міськрайонний суд Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області

м.Бровари № справи 361/3731/13-ц

№ провадження 2/361/1609/13

29.10.2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2013 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Білик Г.О.

при секретарі Гончар О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3, реєстраційний номер 3625 від 06 серпня 2010 року, недійсним.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що квартира АДРЕСА_1, належала їй на праві приватної власності. Між нею та її онукою ОСОБА_2 була досягнута домовленість, згідно з якою остання мала піклуватись про неї, допомагати їй харчами, ліками, а вона, у свою чергу погодилась укласти договір, за яким дана квартира після її смерті перейде у власність онуки. Так, 06 серпня 2010 року між нею та відповідачем було укладено, як вона вважала, договір довічного утримання. Натомість нею був підписаний договір дарування квартири, згідно якого вона передала у власність відповідача вищезазначену квартиру.

Крім того, позивач зазначила, що після укладення договору, вона почала проживати в будинку своєї онуки по АДРЕСА_2 проте згодом ОСОБА_2 вигнала її жити в сарай на подвір'я. Спроби повернутися до спірної квартири виявилися марними, так як замки були змінені, а сама квартира здана в оренду.

Як стверджує позивач , на момент укладення договору вона не розуміла різниці між договорами дарування та довічного утримання, не читала договір, оскільки повністю довіряла відповідачці.

У зв'язку з такими обставинами позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, суду пояснили, що на момент укладення правочину позивач помилялася та не розуміла, що вона укладає з відповідвчем договір дарування квартири, а не договір довічного утримання.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали в повному обсязі та просили відмовити в його задоволенні.

Відповідач, пояснила, що позивач укладаючи договір дарування мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було вільним і відповідало її волі, договір вчинений у формі встановленій законом, після підписання договору настали реальні правові наслідки, що ним були обумовлені. Крім того, даний договір був укладений з ініціативи позивачки, жодних домовленостей з приводу утримання останньої не було.

Як зазначає відповідач, після укладення договору дарування квартири, позивачка почала проживати з нею в с. Скибин та проживає там по даний час, де їй було виділено окрему кімнату для проживання з усіма необхідними зручностями. Проте, в кінці 2012 року відносини з позивачкою дещо погіршилися і вона почала погрожувати, що забере квартиру подаровану нею через суд та почала наводити наклепи неї про те, що вона начеб-то виганяє позивача з дому. А тому, відповідач вважає, що посилання позивача на те, що даний договір був вчинений позивачем внаслідок помилки щодо обставин правочину, які мають істотне значення, є надуманими та безпідставними. Також зазначила, що у відповідача є досвід укладання подібних договорів, так, наприклад, нею був укладений договір дарування грошей від 03 липня 1987 року, посвідчений державним нотаріусом міста Бровари.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків з боку позивача: ОСОБА_4, пояснила, що їй достовірно не відомо який договір позивачка мала намір укласти з відповідачем, та про їхні домовленості, але зі слів позивача, останньою був складений заповіт на користь онуки; ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 заначили, що зі слів позивача, їм стало відомо, що вона уклала договір дарування з відповідачем, але насправді бажала укласти договір довічного утримання за яким відповідач доглядала б за нею, а після її смерті ОСОБА_2 дісталась би квартира.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків з боку відповідача: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 пояснили, що зі слів відповідач їм було відомо, що позивач мала намір та подарувала відповідачу спірну квартиру.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, як зі строни позивача , так і зі сторони відповідача, розглянувши подані сторонами письмові докази, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири від 06 серпня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3625 ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла безоплатно у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 06).

Зумовлені встановленими фактами правовідносини стосуються недійсності угод і регулюються главою 16 Цивільного кодексу України. Роз'яснення з цього приводу містяться також у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України, встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За твердженням позивача та її представника при укладенні даного договору дарування відповідач, вважала, що вона укладає договір довічного утримання за яким відповідач буде зобов'язана надавати їй постійну допомогу, матеріально забезпечувати її до смерті та лише після смерті позивача, до відповідача перейде право власності на спірну квартиру.

Проте, в ході судового розгляду вказані обставини, на які посилається позивач та її представник, не знайшли свого підтвердження.

Так судом достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 під час укладення договору дарування, являлася повнолітньою, дієздатною особою, яка на момент підписання даного договору усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

Як пояснила сама позивач, вона дійсно, 3 липня 1987 року укладала договір дарування грошей ОСОБА_14 та розуміє, що за договором дарування до обдарованого переходить право власності на гроші або майно. Даний факт підтверджений копією договору дарування, зареєстрованого в реєстрі держаним нотаріусом ОСОБА_15 за № 2884 (а.с.34).

Ствердження позивача про те, що нею не було прочитано тексту договору дарування квартири АДРЕСА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3, реєстраційний номер 3625 від 06 серпня 2010 року, суд вважає недбалістю позивача, відповідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року", помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання договору дарування недійсним.

Суд дає критичну оцінку свідченням свідків позивача: ОСОБА_4,ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, та не приймає їх до уваги, так як їм стало відомо про намір позивача про відчуження квартири відповідачу ОСОБА_2 лише після укладення правочину та тільки зі слів позивача ОСОБА_1, яка ніби-то бажала укласти договір, за яким відповідач була б зобов'язана доглядати позивача до смерті та тільки після цього до ОСОБА_2 перейшло б право власності на спірну квартиру.

Враховуючи вищенаведене, з врахуванням всіх обставин справи та доказів, які були здобуті судом в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити, оскільки позивач ОСОБА_1 укладаючи з ОСОБА_2 оспорюваний договір дарування квартири АДРЕСА_1, діяла свідомо та розуміла, який саме правочин вчиняє. Окрім того, ні позивач, ні її представник не надали суду жодних належних та допустимих доказів, що на момент вчинення правочину позивач помилялася стосовно того, що вона укладає договір дарування квартири, а не договір довічного утримання.

Керуючись ст.ст. 202, 203, 205, 207, 209, 210, 229, 717-720 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року, ст.ст. 11, 60, 213-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3, реєстраційний номер 3625 від 06 серпня 2010 року, - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Г. О. Білик