Постанова № 34415539, 17.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6239/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 жовтня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Сорочко Є.О., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", Публічного акціонерного товариства "Алчевський коксохімічний завод" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною Постанови КМУ № 225 від 13.03.2013 в частині,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачі, Публічне акціонерне товариство «Алчевський металургійний комбінат» та Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» (далі Позивачі) звернулись до суду з адміністративними позовами до Кабінету Міністрів України, в яких просили суд: визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 225 від 13 березня 2013 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 р. № 1201» (далі Постанова №225) в частині включення вугілля та коксу до переліку товарів, імпорт, яких підлягає ліцензуванню у 2013 році.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2013 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 225 від 13 березня 2013 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 р. № 1201» в частині включення коксівного вугілля, вугілля та коксу до переліку товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році.

Вказуючи на допущене неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, Кабінет Міністрів України просить скасувати незаконну, на його думку, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2013 року та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

У відкритому судовому засіданні Позивачі просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2013 року без змін.

Представник Кабінету Міністрів України у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19 грудня 2012 року №1201 «Про затвердження переліку товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2013 рік» (далі Постанова №1201), якою затверджено на 2013 рік: обсяги квот товарів, експорт яких підлягає ліцензуванню; перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню; перелік товарів (озоноруйнівних речовин), експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню; перелік товарів, що можуть містити озоноруйнівні речовини, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню (крім товарів, що перевозяться у контейнерах з особистим майном); перелік товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню; перелік товарів із вмістом легованих чорних металів, кольорових металів та їх сплавів, експорт яких підлягає ліцензуванню; перелік товарів, імпорт яких з Республіки Македонія підлягає ліцензуванню в рамках тарифної квоти відповідно до положень Угоди про вільну торгівлю між Україною та Республікою Македонія від 18 січня 2001 р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №225 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 р. N 1201 "Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2013 рік", якою було доповнено додатком 8, на підставі якого було доповнено перелік товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році.

Зокрема, до зазначеного переліку було додано коксівне вугілля, бітумінозне вугілля (крім коксівного вугілля), вугілля (крім антрациту та бітумінозного вугілля), кокс і напівкокс (із кам'яного вугілля), кокс і напівкокс із лігніту та бурого вугілля, кокс і напівкокс із кам'яного вугілля, лігніту, бурого вугілля або торфу, агломеровані або неагломеровані, вугілля реторне та встановлена нулева квота.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 липня 2013 року №442 «Про внесення змін в додаток 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 року №1201 в оскаржуваний додаток 8 у графі «Обсяг квоти, тонн» цифру « 0» замінено цифрами « 210000».

При вирішенні спору по суті, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи не підтверджено тих обставин, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до покладених на Кабінет Міністрів України повноважень, оприлюднений у встановленому законом порядку та не відповідає приписам Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

На думку колегії суддів Київського апеляційного адміністративного суду, перелік підстав, на які посилався суд першої інстанції в оскаржуваній постанові, є необхідним, але не вичерпним, оскільки предметом доказування у цій справі є, як і обставини, що підтверджують або спростовують відповідності прийнятого рішення наданим відповідачу повноваженням, при цьому, із обов'язковим встановленням законності його змісту з приписами Законів України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про Кабінет Міністрів України», які визначають правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної зовнішньоекономічної політики у сфері господарської діяльності, так і ті обставини, що підтверджують або спростовують порушення прав позивачів.

Так, частиною першою статті 117 Конституції України та статтею 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та на виконання Конституції та законів України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Статтею 53 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 116 Конституції України та статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування; забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника; забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

Право здійснення подання Кабінету Міністрів України на підставі статті 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), є повноваженням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики (тобто Міністерства економічного розвитку і торгівлі України), яке надано останньому чинним законодавством.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розгляд відповідачем питання про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот без подання Міністерства економічного розвитку та торгівлі України фактично є перевищенням повноважень.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що проект оскаржуваної постанови не погоджено з Міністерством юстиції України та не враховано всі зауваження.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва полягає у: праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, у випадку застосування режиму ліцензування імпорту Кабінет Міністрів України зобов'язаний визначати кількісні обмеження окремо щодо кожного товару, імпорт якого підлягає ліцензуванню. Однак відповідачем було встановлено загальний обсяг квоти для різних груп товарів в обсязі 10 200 000 тонн, в т.ч. коксівного вугілля (код згідно УКТЗЕД 2701 12 10 00); бітумінозного вугілля, крім коксівного вугілля (код згідно УКТЗЕД 2701 12 90 00); вугілля, крім антрациту та бітумінозного вугілля (код згідно УКТЗЕД 2701 19 00 00).

В цьому випадку, законом передбачено, що запровадження режиму ліцензування імпорту товарів в Україну здійснюється відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Так, відповідно до статті 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ліцензування імпорту в Україну товару застосовується у разі необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, навколишнього природного середовища, а також відповідно до вимог державної безпеки.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Постанова № 225 у частині встановлення кількісних, а не тарифних чи податкових обмежень на здійснення імпорту вугілля та коксу та встановлення нулевої квоти суперечить вимогам Генеральної Угоди з Тарифів і Торгівлі та Договору про зону вільної торгівлі

Таким чином, в суді апеляційної інстанції знайшли своє підтвердження доводи позивачів, що оскаржувана Постанова №225 прийнята з порушенням Законів України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про Кабінет Міністрів України».

Судом першої інстанції встановлено, що прийняття Постанови №225 належить виключно до повноважень Кабінету Міністрів України, а тому саме відповідач виступає регуляторним органом відповідно до Закону в процесі підготовки, прийняття, розгляду Постанови №225.

Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Так, відповідно до статті 28 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до Кабінету Міністрів України, подається для підготовки експертного висновку щодо регуляторного впливу до структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України, на який рішенням Кабінету Міністрів України покладено відповідну функцію.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем при прийнятті оскаржуваної Постанови №225 був порушений порядок прийняття регуляторних актів.

Порядок та строки підготовки експертних висновків щодо регуляторного впливу проектів регуляторних актів, внесених на розгляд Кабінету Міністрів України, встановлюються Регламентом Кабінету Міністрів України.

Але, розгляд Кабінетом Міністрів України питання про прийняття Постанови № 225 був здійснений без попереднього внесення зазначеного питання до порядку денного засідання Кабінету Міністрів України 13 березня 2013 року. Включення зазначеного питання до порядку денного було здійснено безпосередньо в ході засідання за ініціативою Міністра енергетики та вугільної промисловості.

Однак, щодо порушення процедури прийняття акту Кабінету Міністрів України колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що недодержання вимог правових норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в постанові від 06.07.2011 № К-33230/10.

За правилами, встановленими п. 1 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд здійснює перевірку законності, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України.

Частиною 2 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Публічне акціонерне товариство «Алчевський металургійний комбінат» (ідентифікаційний код 05441447) зареєстровано, як юридична особа Виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області 25 жовтня 1993 року, місцезнаходження юридичної особи: 94202, Луганська область, місто Алчевськ, вул. Шмідта, будинок 4. Згідно Статуту Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» та Довідки серії АБ № 587015 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності товариства відносяться: виробництво чавуну, сталі та феросплавів (24.10); будівництво інших споруд, н.в.і.у. (42.99); загальна медична практика (86.21); діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг консультування в цих сферах (71.12); неспеціалізована оптова торгівля (46.90); відновлення відсортованих відходів (38.32).

Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» (ідентифікаційний код 00190816) зареєстрований, як юридична особа Виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області 22 квітня 1992 року, місцезнаходження юридичної особи: 94200, Луганська область, м. Алчевськ, вул. Красних Партизан, будинок 1. Згідно Статуту Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» та Довідки серії АБ № 480582 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності товариства відносяться: виробництво коксу та коксопродуктів (19.10); виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин (20.13); виробництво добрив і азотних сполук (20.15); оптова торгівля хімічними продуктами (46.75); діяльність у сфері архітектури (71.11); діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (71.12).

Таким чином, позивачі є суб'єктами правовідносин, до яких буде застосовано цей акт, а тому мають право в порядку ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувати його до суду.

Разом з цим, пунктом 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ» встановлено, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Отже, з наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами в судовому засідання, що позивачі звертались до Мінекономрозвитку з заявами про виділення квоти на імпорт коксівного вугілля та за результатами засідань міжвідомчої Комісії заяви позивачів були задоволені, що підтверджується також інформацією Міністерства енергетики та паливної промисловості.

Тобто позивачі мали право та здійснювали імпорт вказаних товарів в межах своєї діяльності без застосування нулевої квоти.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

В порушення вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачами не надано належних доказів, що оскаржувана Постанова №225 застосовувалась до позивачів та порушує їх права.

Зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову

Також, колегія суддів приймає до уваги доводи відповідача, що фактично оскаржувана постанова є тимчасовою мірою для уникнення надзвичайної ситуації скупчення коксохімічних матеріалів. Так, з наданих в суді апеляційної інстанції документів вбачається, що за результатами останнього засідання Міжвідомчої комісії з питань розподілу обсягів квот товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2013 році, яке відбулось 03.09.2013 року, було рекомендовано внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 19.12.2012 року №1201 з метою збільшення у 2013 році обсягів квот на імпорт коксівного вугілля ще на 1 млн. тонн.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не повно встановлені обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2013 року - скасувати.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", Публічного акціонерного товариства "Алчевський коксохімічний завод" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною Постанови КМУ № 225 від 13.03.2013 в частині відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 22 жовтня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Є.О. Сорочко

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.