Постанова № 34415369, 22.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6358/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Ніка» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Ніка» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «СК «Ніка» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013 року №0002502230 та №0002512230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у зв'язку із сумнівністю господарської діяльності контрагента позивача ПП «Рембуд Групп», з огляду на встановлені в рамках розслідування кримінальної справи стосовно засновника та директора цього підприємства обставини.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «СК «НІКА» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Рембуд Групп» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за підсумками якої складено акт від 01.02.2013 року №101/22-3/37139831 та виявлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та ст. ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. 1 ст. 215, ст.228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 451016 грн.: за серпень - листопад 2011 року, лютий - березень 2012 року; п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ст. ст. 626, 629, 655, 662, 656, 658, 664, 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 511568 грн., в тому числі у ІІІ - ІV кварталах 2011 року та І кварталі 2012 року.

У зв'язку із проведеною перевіркою, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013 року № 0002502230, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 563770 грн., в тому числі 451016 грн. - за основним платежем, 112754 грн. - за штрафними санкціями, №0002512230, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 530389 грн., в тому числі 511568 грн. - за основним платежем, 18821 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім товарів та послуг від ПП «Рембуд Групп» за договорами, які, на переконання податкового органу, не створюють юридичних наслідків та є нікчемними.

Зазначені твердження контролюючого органу ґрунтуються на матеріалах досудового розслідування кримінальної справи №56-3089, що перебувала у провадженні СВ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, порушеної прокуратурою Печерського району м. Києва за фактом фіктивного підприємництва, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України відносно засновника та директора ПП «Рембуд Групп» ОСОБА_2. Відповідно до протоколу допиту зазначеної особи слідчим СВ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, обвинувачений ОСОБА_2 повідомив, що директором ПП «Рембуд Групп» він був лише формально, зареєстрував дане підприємство за грошову винагороду від іншої особи. Крім цього, ОСОБА_2 заперечував свою участь у фінансового-господарській діяльності ПП «Рембуд Групп». З огляду на що, податковий орган стверджує, що вказане підприємство здійснювало діяльність спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а відтак, складені між позивачем та ПП «Рембуд Групп» первинні документи не підтверджують реальне здійснення господарських операцій, обумовлених договорами, укладеними між сторонами.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що у серпні, вересні, жовтні, листопаді 2011 року, а також в лютому та березні 2012 року позивач вступав у господарські відносини з ПП «Рембуд Групп» за договорами №СВ-039 від 01.03.2011 року (про надання послуг) та №СВ-038 від 22.03.2011 року (купівлі-продажу).

Згідно договору №СВ-039 від 01.03.2011 року про надання послуг ТОВ «СК «Ніка» замовила у ПП «Рембуд Групп» послуги з комплексної передпродажної підготовки металу на протязі 2011-2012 років. Дійсне виконання сторонами умов цього договору підтверджується рахунками-фактурами та актами виконаних робіт з порізки та порубки металу.

За наслідками наданих послуг контрагентом позивача виписано останньому податкові накладні, які за формою та змістом відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Вказані накладні внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних.

Фактичне виконання сторонами договору №СВ-038 від 22.03.2011 року, за яким ПП «Рембуд Групп» зобов'язувалося передати у власність позивача металопрокат в асортименті, підтверджується наданими позивачем рахунками-фактурами та видатковими накладними. Поставка зазначеного товару також підтверджується товарно-транспортними накладними, згідно з якими металопрокат був доставлений ФОП ОСОБА_3, що має ліцензію на здійснення внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом загального користування.

За наслідками поставки, контрагентом позивача виписано останньому податкові накладні, які за формою та змістом відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Вказані накладні внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних.

На підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаного товару, позивачем надано податкові та видаткові накладні, за якими аналогічний придбаному товар був поставлений ТОВ «БРСМ-Нафта», ПП «Техком-98», ТОВ «Будтехнопрофіль», ТОВ «Ост-Вест-Експрес», ТДВ «Яготинський механічний завод», ТОВ «ТРК», ТОВ «Спільне українсько-російське підприємство «Стан-Комплект», ПАТ «Рейл» та іншим суб'єктам господарювання.

Із матеріалів справи вбачається, що до видів економічної діяльності ПП «Рембуд Групп» відноситься, зокрема, оптова торгівля будівельними матеріалами, оптова торгівля чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них. До діяльності ТОВ «СК «Ніка» за КВЕД відноситься діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами, залізними та іншими металевими виробами, оптова торгівля металами та металевими рудами, відходами та брухтом. Тобто, послуги та товари, що були предметом вище досліджених договорів між позивачем та ПП «Рембуд Групп» узгоджуються із звичайною діяльності цих суб'єктів господарювання.

Розрахунки за договорами №СВ-039 від 01.03.2011 року та №СВ-038 від 22.03.2011 року підтверджується виписками по рахунку позивача в АТ «Ерсте Банк».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дійсне виконання господарських операцій між позивачем та ПП «Рембуд Групп» належно підтверджене первинними документами та відповідністю взаємовідносин за цими договорами звичайній господарській діяльності даних підприємств.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні названим контрагентом, а також зменшення за рахунок витрачених по цим відносинам коштів до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, колегія суддів виходить із наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Також, колегія суддів наголошує, що право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту та віднесення витрат на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням нею правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання відповідача на встановлені податкової міліції обставини та висновки, викладені у матеріалах досудового слідства по кримінальній справі, порушеній відносно директора ПП «Ремпуд Групп», з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене слід зазначити, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи, навіть, його контрагента.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що зі змісту акту, складеного на підставі перевірки позивача вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що укладені ним правочини суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів, позаяк умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, як було встановлено колегією суддів, матеріали справи не містять доказів притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача чи його контрагента. Натомість, в матеріалах справи наявна копія постанови старшого слідчого СВ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 03.11.2012 року про закриття кримінальної справи №56-3089, на яку посилається контролюючий орган в акті перевірки. Так, кримінальне провадження стосовно директора ПП «Рембуд Групп» ОСОБА_2 було закрито у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину та не встановленням слідчими діями по справі фактів проведення безтоварних операцій між ПП «Рембуд Групп» та підприємствами-контрагентами.

Також, колегія суддів не враховує наданий відповідачем висновок спеціаліста НДЕКЦ при УМВС України на Південно-західній залізниці від 21.09.2012 року, яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 на довіреності від 27.09.2012 року, заяві від 06.10.2010 року, статуті ПП «Рембуд Групп», декларації з ПДВ та свідоцтві ПДВ виконанні різними особами, адже зазначені документи не мають безпосереднього відношення до дослідження фактичного здійснення господарських операцій за договорами №СВ-039 від 01.03.2011 року (про надання послуг) та №СВ-038 від 22.03.2011 року (купівлі-продажу) та не являються складеними в процесі виконання їх умов первинними документами.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та віднесення витрат на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ПП «Рембуд Групп». А тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про фіктивність цих господарських взаємовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим постанова місцевого суду підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Ніка» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2013 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Ніка» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 12 квітня 2013 року №0002502230 та №0002512230.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Романчук суддяС.Б. Шелест

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Шелест С.Б.