Постанова № 34415346, 22.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2760/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Мороз Т.Л.,

представника відповідача - Кабанова В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄФІЯ» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення та наказу, за апеляційною скаргою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «ТЄФІЯ» звернулося у суд з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000682204 від 25.05.2013 року та наказ від 16.04.2013 року №203.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню в частині з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо нереальності угод, укладених позивачем з його контрагентом ФОП ОСОБА_4, які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Окрім того, скасовуючи наказ на проведення позапланової невиїзної перевірки, місцевий суд виходив із того, що надання платником податків відповіді та підтверджуючих документів на запит контролюючого органу виключає необхідність проведення відповідної перевірки.

Проте, таким висновком суду не можна погодитися у повній мірі.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_4 за період з 01.01.2012 року по 30.09.2012 року, за підсумками якої складено акт від 29.04.2013 року №492/22-4/35023477 та виявлено порушення п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 596147 грн. за період з січня по вересень 2012 року.

На підставі проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2013 року №0000682204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на суму 745184 грн., в тому числі 596147 грн. - за основним платежем, 149037 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для визначення грошового зобов'язання з ПДВ стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім послуг від ФОП ОСОБА_4 за договором та первинними документами, які не доводять реального здійснення господарських операцій. При цьому, у акті перевірки відповідач посилається на результати почеркознавчої експертизи, за підсумками якої встановлено, що договори транспортного експедирування від 03.01.2012 року №1 та від 01.03.2012 року №10 підписані не ОСОБА_4, а іншою особою. Також, про відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_4, на переконання податкового органу, свідчать матеріали кримінальної справи №52-3251, що знаходиться у провадженні СВ Білоцерківської ОДПІ, порушеної відносно ФОП ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), в ході розслідування якої був допитаний ОСОБА_4 Так, за твердженням податкового органу, ОСОБА_4 пояснив працівникам міліції, що насправді підприємницькою діяльністю не займається, а працює у ОСОБА_5 на сміттєзвалищі. З огляду на що, контролюючий орган зазначає, що фактично господарські операції між ТОВ «ТЄФІЯ» та ФОП ОСОБА_4 не здійснювались, а відображені лише на папері.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на матеріалах податкових перевірок названого контрагента позивача, а також зустрічних звірок взаємовідносин ФОП ОСОБА_4 з його контрагентами.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із ФОП ОСОБА_4, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на встановлене вище.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 198 названого Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, позивач в період з 01.01.2012 року по 30.09.2012 року вступав у господарські відносини з ФОП ОСОБА_4, обумовлені договорами транспортного експедирування від 01.01.2012 № 1, від 03.01.2012 № 1 та від 01.03.2012 № 10, згідно з якими транспортний експедитор за дорученням замовника та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, що пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень вантажу.

На підтвердження дійсного виконання умов зазначених договорів, позивачем як до перевірки, так і до судового розгляду справи надавались копії первинних документів, що опосередковували здійснення господарських операцій за цими договорами: заявки на виконання транспортного завдання, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг).

На підтвердження факту оплати вартості поставлених послуг, позивачем надано копії рахунків на оплату отриманих послуг, копії витягів із виписок банку по розрахунках.

Внаслідок виконання умов зазначених договорів та оплати поставлених послуг, ФОП ОСОБА_4 виписано позивачу податкові накладні.

Виконані зобов'язання між сторонами вищевказаних договорів відображені позивачем у податковій звітності.

Колегія суддів зазначає, що складені сторонами первинні документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, колегією суддів установлено, що зобов'язання згідно укладених з ФОП ОСОБА_4 договорів виконані останнім та позивачем у повному обсязі, що підтверджується відповідними фінансово-господарськими документами, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та та п. 201.1 ст. 201 ПК.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Колегія суддів не приймає посилання відповідача на висновок почеркознавчої експертизи про те, що підпис ФОП ОСОБА_4 на договорах, укладених з позивачем, здійснений іншою особою, адже зазначене спростовується самим ОСОБА_4, який у пояснення зазначав що він особисто підписував фінансово-господарські документи. Також, колегія суддів зауважує, що пояснення ОСОБА_4, у яких останній зазначає, що не усвідомлював суті документів, які були ним підписані, за умови відсутності будь-яких рішень щодо обмеження обсягу його цивільної дієздатності чи правоздатності, не є беззаперечним доказом про не свідому і не правильну оцінку ним своїх дій та відсутності товарності господарських операцій.

До того ж, судова колегія наголошує, що встановлені працівниками податкової міліції обставини, в тому числі пояснення та протоколи допиту свідків, підозрюваних чи обвинувачених, та висновки, викладені у матеріалах досудового розслідування кримінальної справи не можуть вважатись належними доказами під час розгляду адміністративної справи з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене слід зазначити, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагента.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що одні лише матеріали податкової перевірки не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, укладених між позивачем та контрагентами, за умови документального підтвердження їх фактичного здійснення. Окрім того, судова колегія враховує, що дії контролюючого органу щодо визнання нікчемними правочинів, укладених між ФОП ОСОБА_4 та його контрагентами (в т.ч. ТОВ «ТЄФІЯ») визнано протиправними постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року у справі №2а-6258/12/1070.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ФОП ОСОБА_4 в період з січня по вересень 2012 року, а тому не доведено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

Однак, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 16.04.2013 року №203 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, за підсумками якої складено акт №492/22-4/35023477 від 29.04.2013 року. Позаяк зазначений наказ є правовим актом, який був реалізований шляхом проведення перевірки та прийняття за її результатами відповідних рішень, тобто його дія фактично вичерпана. Відтак, такий акт не може бути скасований, як того вимагає позивач.

Окрім того, визнаючи спірний наказ безпідставно прийнятим, місцевий суд помилково застосував норми матеріального права, закріплені у Главі 8 «Перевірки» Розділу ІІ Податкового кодексу України.

У відповідності до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Аналізуючи наведену правову норму слід дійти висновку, що завданням документальної перевірки є встановлення, зокрема, достовірності та повноти нарахування податків та зборів. Достеменне встановлення вказаних обставин на підставі лише даних податкової звітності платника податку та за відсутності документів первинного бухгалтерського обліку є неможливим.

Необхідність дослідження під час проведення документальної перевірки документів первинного бухгалтерського обліку також закріплена вищезазначеною правовою нормою. Зокрема, такою визначено, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 та п. 78.1 ст. 78 ПК України виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства може бути підставою для проведення як виїзної так і невиїзної документальної перевірки.

У разі виконання платником податків вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України та надання вичерпних пояснень та повного пакету документів на їх підтвердження - здійснюється документальна невиїзна перевірка. Вказаний висновок узгоджується з положеннями п. 79.1 ст. 79 ПК України, якими передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У разі ж ненадання відповіді на запит податкового органу або якщо надані платником податку письмові пояснення та документи будуть визнані неповними чи недостатніми - виникають підстави для проведення виїзної документальної перевірки.

Дії податкового органу щодо направлення письмового запиту про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження, а також щодо проведення виїзної документальної перевірки мають на меті отримання від платника податків документів первинного бухгалтерського обліку відносно операцій, достовірність відображення в податковій декларації даних по яких викликала сумнів у контролюючого органу.

З огляду на те, що матеріали справи містять докази надання позивачем письмових пояснень та їх документального підтвердження по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_4 на письмовий запит податкового органу, колегія суддів констатує наявність підстав для проведення саме документальної невиїзної перевірки, про що начальником Ірпінської ОДПІ Київської області видано відповідний наказ.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає безпідставними вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу №203 від 16.04.2013 року «Щодо проведення позапланової невиїзної перевірки». Відтак, постанова місцевого суду в частині задоволення даної вимоги позивача підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року скасувати в частині визнання протиправним та скасування наказу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 16 квітня 2013 року №203 щодо проведення позапланової невиїзної перевірки. У задоволенні позову Товариству обмеженою відповідальністю «ТЄФІЯ» в цій частині відмовити.

У решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Романчук суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складено 28 жовтня 2013 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Шелест С.Б.