Постанова № 34415168, 10.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2013 року № 826/13946/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Профіт-Консул» до відповідачаДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2013 р. № 0004382250, № 0004372250, та від 17.07.2013 р. № 0001152206

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Профіт-Консул» звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2013 р. № 0004382250, № 0004372250, та від 17.07.2013 р. № 0001152206.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.09.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/13946/13-а та призначено справу до судового розгляду на 19.09.2013 р.

В судовому засіданні 19.09.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.04.2013 р. № 0004382250, № 0004372250, та від 17.07.2013 р. № 0001152206;

- стягнути на користь позивача суму сплаченого судового збору в сумі 1 526,35 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» за червень 2012 р., відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 59 565 грн., у тому числі за червень 2012 року в сумі 59 565 грн., а також п.п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 62 543 грн., у тому числі за II кв. 2012 року на суму 62 543 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту в перевіряємому періоді (ІІ кв. 2012 р., червень 2012 р.) суми витрат та суми ПДВ, сплачені по правовідносинах із контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» (щодо надання останнім на користь позивача юридично-консультаційних послуг, та послуг з поставки-продажу товару: автозапчастин), що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість; установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними; відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента; правовідносини відбувалися на підставі замовлень та виставлених рахунків фактур, належне виконання яких підтверджується належним чином складеними та підписаними Актами здачі-прийняття наданих послуг, видатковими та податковими накладними, а сплата коштів за такими договорами, що відбувалася у безготівковій формі на рахунок контрагента, підтверджується відповідними платіжними дорученнями, та не заперечувалась відповідачем під час здійснення перевірки.

Крім того, як зазначив представник позивача, відповідачем жодними допустимими доказами у справі (крім посилання на висновки Ата перевірки по контрагенту та посилання на висновки Акта перевірки по суб'єкту господарювання за третім ланцюгом взаємовідносин із яким позивач жодних правовідносин взагалі не мав) - не було доведено неможливість виконання таким контрагентом позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» взятих на себе договірних зобов'язань по взаємовідносинах із ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» щодо надання юридично-консультаційних послуг, та послуг з поставки-продажу товару: автозапчастин, як то відсутність матеріально-технічних та кадрових можливостей для здійснення задекларованого виду діяльності.

Позивач також зазначив, що відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання відносно недодержання вимог статей Цивільного кодексу України щодо чинності правочинів, які встановлені в Акті перевірки, були б визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» з ознаками нікчемності.

На обґрунтування заявлених позовних вимог, представник позивача, крім вже зазначеного, наголосив також на тому, що відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно не було доведено завдання жодної шкоди Державному бюджету за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ».

Відповідач в судове засідання 19.09.2013 р. не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Також відповідачем не було зазначено причин неявки в судове засідання та не було надано доказів на підтвердження поважності причин такої неявки в судове засідання.

Крім того, відповідачем не було виконано вимог ухвали суду від 02.09.2013 р. про відкриття провадження у справі № 826/13946/13-а, а саме: не надано письмового заперечення на позовну заяву, а також витребовуваних судом документів на підтвердження викладеної в Акті перевірки позиції щодо фіктивної діяльності контрагента позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» (податкової звітності з метою визначення декларування підприємством податкових зобов'язань та наявності в останнього матеріально-технічних та трудових ресурсів).

Зважаючи на неприбуття відповідача в судове засідання 19.09.2013 р., що був повідомлений належним чином, суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати адміністративну справу № 826/13946/13-а в порядку письмового провадження.

Про перехід до розгляду зазначеної справи в поряду письмового провадження, відповідача було належним чином повідомлено листом від 19.09.2013 р., що був отриманий представником відповідача за довіреністю особисто наручно 19.09.2013 р., та докази зазначеного містяться в матеріалах справи (підпис на зворотньому боці листа).

Проте, жодних заперечень на позовну заяву, чи будь яких документів на підтвердження правової позиції, що вимагалися судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а також заяв чи клопотань - відповідачем до канцелярії суду саном на 10.10.2013 р. подано також не було.

Так, зокрема ухвалою суду від 02.09.2013 р. про відкриття провадження у справі № 826/13946/13-а було зобов'язано відповідача надати до матеріалів справи на підтвердження його правової позиції (правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень):

- копії декларацій з податку на прибуток, та податку на додану вартість із додатком № 5 за оспорюваний період та інші відомості по платнику податків - контрагенту позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ»;

- відомості з бази ДПА України щодо визначення контрагентом позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем;

- відомості щодо наявності заборгованості в контрагента позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» по сплаті податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем;

- відомості щодо наявних основних фондів (складських приміщень, устаткування), транспортних засобів, трудових ресурсів по контрагенту позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ»;

- копії постанови чи обвинувального вироку суду відносно посадових осіб контрагента позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ».

Однак, з моменту отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі - 12.09.2013 р. та до моменту розгляду судом зазначеної адміністративної справи по суті в порядку письмового провадження - 10.10.2013 р. (тобто майже на протязі цілого календарного місяця), Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не було виконано вимог ухвали суду від 02.09.2013 р. про відкриття провадження у справі № 826/13946/13-а та не було надано до матеріалів справи документальних підтверджень викладеної в Акті перевірки позиції щодо фіктивної діяльності контрагента позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», та завдання шкоди Державному бюджету внаслідок таких взаємовідносин позивача із контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», а саме не було надано:

- копій декларацій з податку на прибуток, та податку на додану вартість із додатком № 5 за оспорюваний період по платнику податків - контрагенту позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ»;

- відомостей з бази ДПА України щодо визначення контрагентом позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем;

- відомостей щодо наявності заборгованості в контрагента позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» по сплаті податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем;

- відомостей щодо наявних основних фондів (складських приміщень, устаткування), транспортних засобів, трудових ресурсів по контрагенту позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ»;

- копій постанови чи обвинувального вироку суду відносно посадових осіб контрагента позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ».

Таким чином, станом на 10.10.2013 р. позивачем не подавалося до суду жодних заперечень проти позову, та будь-яких документів, витребовуваних судом, на підтвердження його правової позиції з приводу даного спору.

Розглянувши подані позивачем документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні 19.09.2013 р., всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Профіт-Консул» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» за червень 2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 11.04.2013 р. № 220/22-50/37924044, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 59 565 грн., у тому числі за червень 2012 року в сумі 59 565 грн., а також п.п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 62 543 грн., у тому числі за II кв. 2012 року на суму 62 543 грн.

Подане позивачем заперечення на Акт перевірки було залишено відповідачем без задоволення, а висновки Акта перевірки - без змін.

Так, в Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді (червні 2012 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», щодо надання останнім на користь позивача юридично-консультаційних послуг, та послуг з поставки-продажу товару: автозапчастин.

За наслідками висновків вищевказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 29.04.2013 р. № 0004382250, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 78 179 грн., в т.ч. за основним платежем 62 543 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 15 636 грн.

- від 29.04.2013 р. № 0004372250, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 59 566 грн., в т.ч. за основним платежем 59 565 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

За наслідками оскарження позивачем зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій, рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05.07.2013 року № 1776/10/26-15-10-04-04 про результати розгляду скарги, було залишено без задоволення скаргу ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» та збільшено суму штрафних санкцій в податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.04.2013 року № 0004372250 на 14 890,00 грн.

На підставі зазначеного рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05.07.2013 року № 1776/10/26-15-10-04-04 про результати розгляду скарги, відповідачем ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було винесено також нове податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 р. № 0001152206, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 74 456 грн., в т.ч. за основним платежем 59 565 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 14 891 грн.

Однак, не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.04.2013 р. № 0004382250, № 0004372250, та від 17.07.2013 р. № 0001152206, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази (надані виключно позивачем, оскільки відповідачем жодних документів суду не надавалося), проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні 19.09.2013 року (оскільки відповідач в судове засідання 19.09.2013 р. не з'явився), Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

По-перше, суд вважає за необхідне зазначити те, що в позовній заяві позивач оскаржує зокрема податкове повідомлення-рішення відповідача від 29.04.2013 р. № 0004372250, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 59 566 грн., в т.ч. за основним платежем 59 565 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн., яке вже було скасоване Головним управлінням Міндоходів у м. Києві на підставі прийнятого рішення від 05.07.2013 року № 1776/10/26-15-10-04-04 про результати розгляду скарги (збільшено суму штрафних санкцій в податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.04.2013 року № 0004372250 на 14 890,00 грн.), за наслідками чого відповідачем ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було винесено нове податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 р. № 0001152206, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 74 456 грн., в т.ч. за основним платежем 59 565 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 14 891 грн.

Таким чином, у відповідності до вимог положень ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача від 29.04.2013 р. № 0004372250 вважається відкликаним із прийняттям відповідачем нового податкового повідомлення-рішення від 17.07.2013 р. № 0001152206, яким було збільшено суму штрафних (фінансових) санкцій, визначену в попередньому податковому повідомленні-рішенні від 29.04.2013 р. № 0004372250.

А отже, в даному випадку, не підлягає задоволенню позовна вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.04.2013 р. № 0004372250 (яке станом на час розгляду справи по суті є відкликаним податковим органом у зв'язку із прийняттям нового податкового повідомлення-рішення по податку на додану вартість від 17.07.2013 р. № 0001152206), а відповідно оскарженню в суді підлягають саме податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.04.2013 р. № 0004382250, та від 17.07.2013 р. № 0001152206.

По суті встановлених відповідачем в Акті перевірки позивача порушень останнім вимог чинного податкового та іншого законодавства, з наявних матеріалів справи вбачається наступне.

Так, як підтверджується наявними матеріалами справи, в обґрунтування висновків про порушення позивачем зазначених вимог податкового та цивільного законодавства щодо дійсності (чинності) правочинів, укладених із контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», відповідачем в Акті перевірки позивача зазначено, що контрагент позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» здійснював господарську діяльність поза мажами правового поля, оскільки за наслідками перевірки іншого контрагента ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», а саме ТОВ «ДЖАПАН ІНДАСТРІЗ» (третій ланцюг правовідносин), контролюючим органом було встановлено, що правовідносини із таким контрагентом ТОВ «ДЖАПАН ІНДАСТРІЗ» (із якими позивач взагалі жодних правовідносин не мав та діяльності не вів), не відповідають вимогам дійсності правочинів, які передбачені частинами 1,3 та 5 ст. 203 ЦК України, зважаючи на що, на думку відповідача, в даному випадку у позивача також не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Зважаючи на таке, податковий орган дійшов до висновку, що такий контрагент позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого, в такому випадку, не можуть виникати ні податкові зобов'язання, ні валові витрати та податковий кредит.

Однак, перевіривши наявні матеріали справи та докази (надані виключно позивачем, оскільки відповідачем жодних документів суду не надавалося), вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов до висновку, що:

- відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було жодними допустимими доказами по справі доведено завдання будь-якої шкоди Державному бюджету внаслідок здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» (а саме, на вимогу ухвали суду від 02.09.2013 р. про відкриття провадження у справі № 826/13946/13-а, відповідачем не було надано копій декларацій з податку на додану вартість контрагента позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» за перевіряємий період з додатком № 5 щодо визначення податкових зобов'язань в розрізі позивача, та копій декларацій по податку на прибуток за перевіряємий період по ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», а також відомостей з бази ДПА України (Міндоходів) щодо визначення (або не визначення) контрагентом позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем);

- відповідачем не було роз'яснено та доведено суду, яким саме чином та на підставі яких нормативних актів позивач має нести відповідальність за порушення, встановлені самим же податковим органом в Акті перевірки по суб'єкту господарювання ТОВ «ДЖАПАН ІНДАСТРІЗ» - третій ланцюг правовідносин (із яким позивач взагалі жодних правовідносин не мав та діяльності не вів), а по фактичному контрагенту позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» в матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення щодо протиправної діяльності такого товариства, з яким позивач мав взаємовідносини;

- відповідачем жодними доказами у справі (крім посилання на висновки Ата перевірки по контрагенту) не було доведено неможливість виконання таким контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» взятих на себе договірних зобов'язань по взаємовідносинах із ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» щодо надання юридично-консультаційних послуг, та послуг з поставки-продажу товару: автозапчастин, як то відсутність матеріально-технічних та кадрових можливостей для здійснення задекларованого виду діяльності;

- відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» (контрагентом позивача), які викладені в Акті перевірки позивача, визнані в судовому порядку. А відтак, оскільки Акт перевірки це документ який висвітлює позицію контролюючого органу, але не має юридичних наслідків, тому тільки податкові повідомлення-рішення, правомірність прийняття яких встановлюється судом, мають юридичні наслідки і є обов'язковими для виконання судами в своїх рішеннях.

Таким чином, виключно висновки відповідача в Акті перевірки не можуть слугувати підставою для визнання правочинів між позивачем та ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» з ознаками нікчемності.

По суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» з матеріалів справи вбачається наступне.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, у перевіряємому періоді (червні 2012 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», щодо надання останнім на користь позивача юридично-консультаційних послуг, та послуг з поставки-продажу товару: автозапчастин.

Так, сторонами ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» - Замовником та ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» - Виконавцем, було узгоджено надання Виконавцем на користь Замовника юридично-консультаційних послуг, та послуг з поставки-продажу товару: автозапчастин, за заявками Замовника, на підставі виставлених Виконавцем рахунків фактур та виписаних видаткових накладних, на виконання чого сторонами були підписані Акти здачі-прийняття наданих послуг, та за наслідками чого ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» на адресу ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» були виписані відповідні податкові накладні на загальну суму ПДВ 59 565 грн., на підставі яких позивачем, в свою чергу, були сформовані валові витрати в ІІ кварталі 2012 р., та сформований податковий кредит з ПДВ у червні 2012 р. в розмірі 59 565 грн.

Розрахунки із контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» було здійснено позивачем у повному обсязі шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок контрагента, що також не заперечувалося відповідачем в Акті перевірки позивача, та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень з відміткою банку про перерахування коштів.

Згідно вимог чинного податкового законодавства, та позиції Вищого адміністративного суду, що викладена в його рішеннях, Акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків суб'єктів господарювання, не містить обов'язкового для нього припису, та не є правовим актом індивідуальної дії, а відтак висновки Акта перевірки не можуть апріорі бути доказовою базою при розгляді справи в суді, крім випадків коли факти, встановлені в Акті, підтверджені відповідним судовим рішенням (що набрало законної сили), якого відповідачем в даному випадку надано не було. А отже, висновки, викладені в Акті перевірки, повинні підтверджуватися контролюючим органом в судовому засіданні допустимими доказами.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади з питань оподаткування, виданими в межах їх повноважень.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було жодними доказами заперечено відповідачем, під час здійснення таких правовідносин позивача із ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», зазначений контрагент був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, як зазначалося вище, відповідачем не було надано суду жодних доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» було завдано шкоди Державному бюджету.

Також, згідно наявних матеріалів справи, відповідачем жодними доказами у справі (крім посилання на висновки Ата перевірки по контрагенту та по контрагенту за третім ланцюгом правовідносин із яким позивач взагалі відносин не мав) - не було доведено суду неможливість виконання таким контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» взятих на себе договірних зобов'язань по взаємовідносинах із ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» щодо надання останнім на користь позивача юридично-консультаційних послуг, та послуг з поставки-продажу товару: автозапчастин, як то відсутність матеріально-технічних та кадрових можливостей для здійснення задекларованого виду діяльності.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» правочинів, податковий орган в Акті перевірки посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З приводу наведеного суд вважає, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» правочинів недійсними, посилання на їх фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки позивача, контролюючим органом не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, та не було жодними доказами заперечено відповідачем, укладені між позивачем та ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», а посилання виключно на висновки Акта перевірки - не може бути єдиною та беззаперечною підставою для визнання правочинів нікчемними (недійсними) без наявності відповідного вироку суду, що набрав законної сили.

Суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на те, що позивач зобов'язаний нести відповідальність за порушення, встановлені податковим органом по контрагенту за третім ланцюгом правовідносин - ТОВ «ДЖАПАН ІНДАСТРІЗ», із яким ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» взагалі жодних відносин не мав, та які також не підтверджуються будь-яким іншим чином (а саме рішенням суду), крім висновків самого ж податкового органу в Акті перевірки.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 112 11 13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», вбачається тенденція до індивідуалізації кваліфікації дій платників податків з формування податкового кредиту з ПДВ з огляду на добросовісність такого платника. У разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника ПДВ його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента. При цьому обізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів, необхідно з'ясувати з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Так, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на час здійснення правовідносин із позивачем (червень 2012 р.), контрагент позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» був діючим підприємством, не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, та відповідно здійснював господарську діяльність у межах норм чинного законодавства (подавав звітність, декларував податкові зобов'язання - протилежного жодними доказами не було спростовано відповідачем).

Однак, з приводу доведення позивачем реальності (товарності) взаємовідносин із контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» саме щодо надання останнім на користь позивача послуг з продажу-поставки товару (автозапчастин), суд наголошує на тому, що ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» ні до перевірки, ні до матеріалів справи, не було надано передбачених чинним законодавством обов'язкових документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності) господарських операцій з контрагентом «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» щодо поставки (транспортування) товару (автозапчастин) від зазначеного контрагента до позивача, зокрема: товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей на одержання товару, інше.

Так, під поставкою розуміється будь-які операції, які передбачають передачу прав власності на такі товари (тобто коли має місце операція з відчуження майна з переходом права володіння користування та розпорядження ).

Тобто поставка - це матеріально-технічне постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та їх подальша реалізація з метою отримання економічно-вигідного зиску та отримання прибутку.

Вищий адміністративний суд України в своєму інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначив: «Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 р.) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».

З даного приводу слід також наголосити на положеннях Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568) (далі - Наказ № 363).

Так, пунктами 1 та 11.3 Наказу № 363 встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також Дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Згідно п. 8.23 Наказу № 363, Замовник зобов'язаний забезпечити контроль за дотриманням законодавства про охорону праці та норм по техніці безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт і несе повну відповідальність за всі наслідки невиконання ним цих законодавчих актів.

Відповідно до п. 8.25 Наказу № 363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 р. № 488/346 і введені в дію з 01.01.1996 р.

Вказаний Наказ є чинним на час розгляду даної справи та був чинним під час здійснення зазначених господарських операцій.

Відповідно до Наказу № 488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме:

- подорожній лист вантажного автомобіля, ф. № 2;

- подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. № 1 (міжнародна);

- товарно-транспортна накладна, ф. № 1-ТН;

- талон замовника, ф. № 1-ТЗ.

Вантаж, не оформлений ТТН, не приймається до перевезення (п. 47 Статуту автотранспорту). Про факт надання автотранспортних послуг свідчать товарно-транспортні документи, дорожні листи вантажного автомобіля, що підтверджують рух вантажу від пункту відправлення до пункту призначення (передання вантажу одержувачу).

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7). В ТТН вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІП водія, вид перевезень, назва «Замовника», «Вантажовідправника», «Вантажоодержувача», адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.

В графі «Відомості про вантаж» обов'язково вказується назва продукції, товару (вантажу), одиниця виміру, кількість, ціна, сума, кількість їздок, заїздів, підписи водія-експедитора та вантажоодержувача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що використання товарно-транспортної накладної при здійсненні автомобільних перевезень є обов'язковим. Відсутність чи неправильне оформлення ТТН має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

В той же час, позивачем ні під час перевірки, ні в судовому засіданні не були надані належним чином оформлені товарно-транспортні накладні на підтвердження реальності надання послуг із постачання товару (автозапчастин) наведеним вище контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», а відповідно позивачем не було допустимими доказами по справі доведено товарності (фактичності здійснення) таких господарських операцій із вказаним контрагентом, як поставка товару (автозапчастин).

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення обов'язковим для водія юридичної особи необхідним є дорожній лист з відмітками про проведення медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Також, згідно спільного Наказу Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 (далі - Наказ від 29 грудня 1995 року № 488/346) «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», п. 1 передбачено, що типовою формою первинного обліку роботи вантажного автомобіля, є зокрема «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф. № 2.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, під час проведення перевірки, ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» не було надано перевіряючим вищезазначених документів (подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ саме від контрагента ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ») на підтвердження фактичності здійснення господарських операцій з постачання товару із контрагентам ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», а також зазначених документів не було надано позивачем під час судового розгляду даної адміністративної справи.

Позивачем також не було допустимими доказами по справі доведено суду обґрунтованість причин не надання до перевірки та до матеріалів справи відповідних первинних документів, що є обов'язковими для підтвердження товарності операцій з постачання товару (зокрема товарно-транспортних накладних щодо переміщення товару від ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» до позивача).

Зважаючи на викладене вище, наведенні вимоги чинного податкового та іншого законодавства (що зокрема стосуються обов'язковості підтвердження відповідними документами реальності (фактичності) господарських операцій з поставки товару), а також зважаючи на наявні у справі докази, суд приходить до висновку про безпідставність (неправомірність) формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками правовідносин із контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» саме в частині договірних зобов'язань по поставці товару (автозапчастин), оскільки реальність (фактичність) таких правовідносин позивача із контрагентом ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» в частині договірних зобов'язань по поставці товару (автозапчастин) - не була підтверджена ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» допустимими у справі доказами, а саме належним чином складеними товарно-транспортними накладними (подорожніми листами, довіреностями на отримання ТМЦ, інше), як того вимагає чинне законодавство.

Так, згідно наявних матеріалів справи, за наслідками надання ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» на користь позивача послуг саме щодо поставки товару (автозапчастин), контрагентом було виписано на адресу ТОВ «Юридична компанія «Профіт-Консул» податкові накладні на загальну суму 47 540 грн., в т.ч. ПДВ 7 923,33 грн.

Таким чином, на підставі наявних в матеріалах справи доказів та норм чинного законодавства України, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача: щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2013 р. № 0001152206 по податку на додану вартість в частині основного платежу 7 923,33 грн. та фінансових санкцій 1 980,83 грн., а також щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.04.2013 р. № 0004382250 по податку на прибуток в частині основного платежу 8 318,22 грн. та фінансових санкцій 2 079,59 грн.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в порушення вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 71 КАС України, не виконав вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі щодо надання відповідних документів на підтвердження його правової позиції, викладеної в Акті перевірки позивача, відносно фіктивної діяльності контрагента позивача ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ» (зокрема звітності контрагента позивача ТОВ «ТОВ «ІДЕЯ РІСЬОРЧ», але не виключно), та не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 17.07.2013 р. № 0001152206 по податку на додану вартість в частині основного платежу 51 641,67 грн. та фінансових санкцій 12 910,17 грн., а також від 29.04.2013 р. № 0004382250 по податку на прибуток в частині основного платежу 54 224,78 грн. та фінансових санкцій 13 556,41 грн.

Як вже було зазначено вище, та підтверджується наявними у справі доказами, жодних заперечень з приводу даного спору, а також будь-яких документів та доказів на підтвердження нормативно-правової позиції по даній справі, відповідачем суду надано не було.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 17.07.2013 р. № 0001152206 по податку на додану вартість в частині основного платежу 51 641,67 грн. та фінансових санкцій 12 910,17 грн., а також від 29.04.2013 р. № 0004382250 по податку на прибуток в частині основного платежу 54 224,78 грн. та фінансових санкцій 13 556,41 грн.

Зважаючи на викладене, та керуючись ч. 6 ст. 71 КАС України, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У зв'язку з тим, що судом позов майнового характеру задовольняється частково, судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню йому з державного бюджету у відсотковому співвідношенні, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.07.2013 р. № 0001152206 по податку на додану вартість в частині основного платежу 51 641,67 грн. та фінансових санкцій 12 910,17 грн., а також від 29.04.2013 р. № 0004382250 по податку на прибуток в частині основного платежу 54 224,78 грн. та фінансових санкцій 13 556,41 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Профіт-Консул» судові витрати у відсотковому співвідношенні, пропорційно до задоволених позовних вимог, в розмірі 1 323,34 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 10.10.2013 р.