Рішення № 3441037, 09.04.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.04.09 р. Справа № 37/28

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „МАНТАШОВ”, м. Київ, ідентифікаційний код 33835789

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 34557310

про: стягнення заборгованості в сумі 24660,36грн. та пені в сумі 4046,94 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Жеребченко О.М. (за довіреністю №б/н від 23.02.2009р.);

від Відповідача – Шкляров І.О. (за довіреністю № б/н від 20.01.2009р.).

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України у судове засідання відкладалось з 10.03.2009р. на 24.03.2009р., з 24.03.2009р. на 09.04.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „МАНАТАШОВ”, м. Київ (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 24660,36грн. та пені в сумі 4046,94грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором постачання № 277, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість з урахуванням індексу інфляції та виникли підстави для нарахування пені.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір постачання № 277, видаткові накладні, правоустановчі документи.

Безпосередньо у позовній заяві Позивачем сформульоване клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти Відповідача в межах заявленої до стягнення суми, що знаходяться на його поточному рахунку із визначенням реквізитів останнього.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 625, 692 Цивільного кодексу України; ст.ст. 1, 2, 61, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

В подальшому Позивачем надані пояснення по суті позову від 19.03.2009р. з доданими документами (а.с.а.с.42-44), відповідно до яких останній підтверджує викладену у позовній заяві правову позицію.

Крім того, Позивачем надана заява б/н від 19.03.2009р. з додатками (а.с.а.с.45-51), якою останній просить суд включити до складу судових витрат витрати позивача на оплату послуг адвоката в сумі 3850грн.00коп.

Відповідач надав заперечення на позовну заяву №96 від 23.03.2009р. з додатками (а.с.а.с.55-59), в якому визнав факт здійснення поставки продукції на загальну суму 22264грн.68коп. та відсутність інших договорів між сторонами, однак проти позовних вимог в заперечив, посилаючись на позадоговірний характер здійсненої поставки у зв’язку із відсутністю у наявних в матеріалах справи видаткових накладних посилання на договір №277.

Представники сторін у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані Відповідачем документи у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

У 2007р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) укладений договір постачання № 277 (а.с.а.с.9-12), згідно п.п. 1.1., 7.1 якого Постачальник зобов’язався у встановлений строк поставляти товар відповідно до поданого Покупцем замовлення, а Покупець зобов’язується прийняти товар та своєчасно сплатити його вартість. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Цей договір діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2007р.

Згідно умов розділу 5 зазначеного договору передбачені ціна та порядок розрахунків, зокрема:

- Ціна на товар формується в українській національній валюті, включаючи ПДВ, за винятком товарів, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість згідно діючого законодавства;

- Ціна на товар визначається на підставі погодження сторонами специфікацій (прайс - листів) та може бути змінена винятково по попередньому узгодженню з Покупцем не менш ніж за 15 робочих днів до зміни;

- Ціна на товар включає вартість доставки товару Постачальником;

- Покупець перераховує кожні 30 банківських днів на рахунок Постачальника грошові кошти за реалізований товар. Дія даного пункту починається з офіційної дати відкриття кожного торгівельного закладу.

Розділ 2 зазначеного договору фіксує домовленості сторін щодо умов та терміну постачання, з яких:

- Постачальник зобов’язується прийняти від Покупця замовлення на постачання товару та здійснити постачання товару за адресою вказаною в замовленні своїми транспортними засобами та за свій рахунок (товар постачається на умовах Інкотермс-2000: DDP – склад Покупця, визначений в замовленні на придбання товару, що є Додатком №1);

- Ціна, асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються, остаточно визначаються у товарній накладній, яка має відповідати замовленню.

Відповідно до п.6.2 Договору, за несвоєчасну оплату поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Як встановлено п.7.3. договору постачання його дія автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення дії договору на протязі одного місяця до закінчення терміну дії договору, вказаного в п. 7.1. Наразі, доказів такого повідомлення до матеріалів справи не надано, а у поясненнях Позивача від 20.03.2009р. № 167 (а.с.64) зазначається саме про автоматичну пролонгацію договору, проти чого Відповідач не заперечив.

Хоча безпосередньо у тексті договору постачання № 277 не визначено дати його укладання, проте, як вбачається із наданих до матеріалів справи платіжних доручень №6029 від 24.12.2007р., № 324 від 16.01.2009р. (а.с.а.с.43, 44) про здійснені Відповідачем платежі на користь Позивача, та пояснень останнього, сторонами погоджено вважати датою укладання зазначеного договору 29.11.2007р. Водночас, факт здійснення зазначених платежів Відповідачем підтверджує обставини неодноразової автоматичної пролонгації договору - кожного разу на наступний календарний рік.

Позивачем була здійснена на користь Відповідача поставка товару на загальну суму 24875,82грн. разом із ПДВ, що підтверджується видатковими накладними доданими до матеріалів справи (а.с.а.с.13-29).

Як вбачається із матеріалів справи грошові зобов’язання Відповідача з оплати отриманого згідно зазначених видаткових накладних товару не виконані у повному обсягу, у зв’язку з чим виникла заборгованість в сумі 22264,68грн., наявність якої підтверджується актом звірення взаємних розрахунків станом на 31.01.2009р. (а.с.59), підписаним сторонами.

Внаслідок порушення Відповідачем грошових зобов’язань за договором постачання № 277 щодо сплати вартості поставленої продукції, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з урахування інфляційної індексації та нарахованої пені.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №96 від 23.03.2009р. (а.с.а.с.55,56)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань за договором постачання №277 та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені та інфляційних витрат.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору постачання №277.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов’язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов’язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов’язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір постачання №277 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов’язку зі здійснення платежу за поставлену продукцію згідно наданих видаткових накладних відповідно до умов договору постачання №277.

При цьому суд відносно посилання Відповідача на позадоговірний характер постачання за вказаними накладними вважає за необхідне зауважити на безпідставності такої позиції, оскільки:

- по-перше, положення п. 2.5. договору постачання № 277, які визначають домовленість сторін щодо змісту обов’язкових реквізитів накладних, не містять вимог щодо обов’язковості наявності посилання в накладних на договір. В свою чергу, згідно відомостей, викладених Позивачем у листі №167 від 20.03.2009р. (а.с.64) та не спростованих Відповідачем, фактично замовлення у формі, встановленій договором, останнім взагалі не виписувалися, що об’єктивно унеможливлює посилання на такі замовлення в наданих накладних;

- по-друге, як вбачається із довідки Позивача від 20.03.2009р. №166 (а.с.63) та пояснень Відповідача, викладених у його відзиві, інші взаємини, ніж ті, які передбачені договором поставки №277, між сторона відсутні – жодні інші договори не укладалися;

- по-третє, згідно платіжних доручень №6029 від 24.12.2007р. та №324 від 16.01.2008р. Відповідач здійснював оплату постачання товару, посилаючись саме на договір №277 від 29.11.2007р., при тому, що у судовому засіданні 09.04.2009р. представники сторін підтвердили, що жодна з накладних, які складалися в межах правовідносин сторін з постачання товару, у тому числі – і сплачені вказаними платіжними документами, не містили вказівок на договір №277;

- по-четверте, з підписаного сторонами акту звірення розрахунків (а.с.59) вбачається погодження Відповідачем із існування грошових зобов’язань перед Позивачем саме у статусі заборгованості, що несумісне із твердженнями про невизначеність строку оплати товару, отриманого за наданими накладними через не договірний характер такого постачання, оскільки у такому випадку обов’язок з оплати цього товару не міг кваліфікуватися як заборгованість – прострочений платіж у розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що передбачає встановлення дати його здійснення

Таким чином, суд вважає, що правовідносини сторін щодо поставки товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними виникли на підставі договору постачання №277, і їх (накладних) таке оформлення – без замовлення Покупця та посилання на єдиний укладений між ними договір №277 - є усталеною практикою сторін протягом всього періоду правовідносин між ними.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, Відповідачем не у повному обсягу були виконані грошові зобов’язання зі сплати поставленої продукції. Таке невиконання грошових зобов’язань кваліфікується судом як їх порушення зобов’язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України у разі прострочення грошового зобов’язання боржник має на вимогу кредитора сплати суму боргу.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем за поставлену, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не тільки не спростована (наявність)/недоведене припинення зобов’язання будь-яким передбаченим законом способом, але й визнано існування такої заборгованості у акті звірення взаємних розрахунків (а.с.59), позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у сумі _22264,68грн.

Враховуючи, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, інфляційну індексацію суд, перевіривши арифметичних розрахунок позовних вимог в цій частині за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, дійшов висновку про їх обґрунтованість, задовольняючи вимоги щодо інфляційних витрат – у розмірі 2395,68грн.

Як вже зазначалося судом, невиконання Відповідачем грошових зобов’язань перед Позивачем відповідно до умов укладеного договору є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати виконаних робіт сформульована безпосередньо у п.6.2. договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Одночасно, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок позовних вимог в цій частині за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” та враховуючи положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість задоволення вимог щодо стягнення пені в сумі 2603,41грн.

Поряд із зазначеним, Позивач просить суд стягнути з Відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3850грн.00коп.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки наведеною статтею передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом – Лємбергом С.Л. підтверджуються договором про надання юридичних послуг №55/08 від 12.12.2008р., згідно із п.1.1 якого адвокат відповідно до цього договору зобов`язується по дорученню (завданню) клієнта надавати йому (надалі - доручення) юридичні послуги, а клієнт приймати виконання цього доручення та оплачувати його. Доручення клієнта адвокату визначається відповідним додатком до цього договору. Відповідно до п.3.1 договору, вартість послуг (гонорар), що клієнт зобов`язується сплачувати адвокату визначається відповідним додатком д оцього договору.

В свою чергу, згідно додатку №4 до вказаного договору – доручення №4 від 13.01.2009р., адвокату доручається підготовка та подання позовної заяви в Господарський суд Донецької області в інтересах клієнта в справі за позовом клієнта до ТОВ „Торгівельна мережа „Сарепта” про стягнення грошових сум на підставі договору постачання №277 укладеного між клієнтом та ТОВ „Торгівельна мережа „Сарепта” (п.1 додатку). Згідно п.2 вказаного додатку, клієнт зобов’язується сплатити адвокату за виконання доручення визначеного в п.1 цього додатку плату в розмірі 3850,00грн.

Сплата позивачем юридичних послуг за зазначеним договором підтверджується платіжним дорученням №2248 від 21.01.2009р. на суму 3850грн.00коп., призначенням платежу за яким є оплата за юридичні послуги згідно рахунку №15/09 від 13.01.2009р., без ПДВ. В свою чергу, відповідно до рахунку №15/09 від 13.01.2009р. предметом оплати вказано оплата за юридичні послуги згідно договору №55/08 від 12.12.2008р. та додатку №4 від 13.01.2009р.

В акті про надані послуги від 16.02.2009р. (а.с.51) сторони зазначили про надання Адвокатом Клієнту послуг згідно договору №55/08 від 12.12.2008р. та додатку №4 від 13.01.2009р.

Однак, суд не вважає надані Позивачем документи належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами надання йому з боку адвоката послуг, передбачених договором №55/08 від 12.12.2008р. та додатком №4 від 13.01.2009р., оскільки позовна заява підписана не адвокатом, а керівником Позивача, і згідно відміток на конверті (а.с.а.с.35,36) була надіслана до суду самим Позивачем з м. Києва (тоді як місцем перебування адвокату визначено м. Львів), що несумісне із положеннями вказаного договору про обов’язок адвоката підготувати позов та подати його до суду.

За таких обставин, суд відмовляє Позивачу у стягненні здійсненої на користь адвоката Лємберга С.Л. грошових коштів у якості судових витрат з Відповідача.

Суд також відмовляє у задоволенні клопотання Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові кошти Відповідача, з урахуванням наступного:

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою учасника судового процесу, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь–якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду є обов’язковою умовою застосування відповідних заходів судом, на чому, серед іншого, наголошувалося в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776.

При цьому, у світлі приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доведення відповідними доказами наявності зазначеної обов’язкової умови покладається саме на заявника клопотання, в розглядуваному випадку – Позивача.

Між тим, Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження як існування обставин, вказаних у заяві про вжиття забезпечувальних заходів, так і характеру впливу таких обставин на виконання рішення у цій справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу стягуються з Відповідача на користь Позивача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „МАНТАШОВ”, м. Київ, ідентифікаційний код 33835789 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 34557310 про стягнення заборгованості в сумі 24660,36грн. з урахуванням індексу інфляції та пені в сумі 4046,94грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта” (83054, м. Донецьк, пр. Київський, 46, р/р 2600912620 в ДОД АППБ „Аваль”, м. Донецьк, МФО 335076, ідентифікаційний код 34557310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „МАНТАШОВ” (04050, м. Київ, вул. Мельника, 12, р/р 26005010751221 в Київській філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 322012, ідентифікаційний код 33835789) заборгованість в сумі 22264,68грн., інфляційну індексацію в сумі 2395,68грн. та пеню в розмірі 2603,41грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна мережа „Сарепта” (83054, м. Донецьк, пр. Київський, 46, р/р 2600912620 в ДОД АППБ „Аваль”, м. Донецьк, МФО 335076, ідентифікаційний код 34557310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „МАНТАШОВ” (04050, м. Київ, вул. Мельника, 12, р/р 26005010751221 в Київській філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 322012, ідентифікаційний код 33835789) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 272грн. 63коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 112грн.07коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 09.04.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 09.04.2009р.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя Попков Д.О.