Рішення № 3441034, 13.04.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.04.09 р. Справа № 37/26

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою заступника Прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі (Позивач) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, м. Кіровоград, ідентифікаційний код 13747462

до Відповідача : Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля” м. Донецьк, ідентифікаційний код 32515954

про: стягнення заборгованості за орендну плату з урахуванням інфляції у сумі 8501,13 грн., пені в сумі 506,17 грн., 3% річних – 22,82 грн.,

за участю уповноважених представників:

Прокурор – Пономарьов А.О. (посвідчення № 2644 дійсне до 14.07.2010р.)

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача - не з’явився.

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд відбувається з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно ст. 77 ГПК України судове засідання відкладалось з 10.03.2009р. на 24.03.2009р., з 24.03.2009р. на 09.04.2009р., з 09.04.2009р. на 13.04.2009р. У судовому засіданні 13.04.2009р. оголошено перерву до 17.00 для надання Позивачем витребуваних документів.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник Прокурору Кіровоградської області (далі – Заявник позову) звернувся із позовом до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Управління житлового та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, м. Кіровоград (далі – Позивач) з вимогами до Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості за орендну плату з урахуванням інфляції у сумі 8501,13 грн., пені в сумі 506,17грн., 3% річних – 22,82грн.

В обґрунтування позовних вимог Заявник позову посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59 від 23.04.2004р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість за період з липня по грудень 2008р. та виникли підстави для нарахування пені та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Заявник позову надає договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59 від 23.04.2004р., з додатком №1, №2, акт оцінки цілісного майнового комплексу №128 від 09.04.2004р., додаткову угоду №1 з розрахунком орендної плати за оренду державного майна цілісного майнового комплексу, додаткову угоду №2 з перерахунком орендної плати за оренду державного майна цілісного майнового комплексу, розрахунок суми заборгованості, правоустановчі документи Позивача.

Нормативно свої вимоги Заявник позову обґрунтовує ст. 121 Конституції України, ст.ст. 20, 36-1 Закону України „Про прокуратуру”, ст.ст. 2, 29 , 54 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач надав документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.48-51, 61-62) та пояснення №111-45 від 26.03.2009р. (а.с.55), в яких зазначив про підтримання заявленого прокурором позову у повному обсягу.

Після оголошеною у судовому засіданні 13.04.2009р. перерви до 17.00. Позивач не з’явився, витребуваних судом документів не надав.

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 06.03.2009р. (а.с.34), в якому проти позову заперечив в частині стягнення орендної плати в сумі 8063,03грн., посилаючись на сплату орендної плати за липень 2008р. у повному обсягу та наявність рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2009р. у справі № 17/97 про стягнення заборгованості за серпень і вересень 2008р. у розмірі 5376,41грн., та надав документи на підтвердження своєї позиції. В решті – щодо заборгованості у розмірі 438,1грн. та пені і 3% річних позовні вимоги визнав.

Прокурор у листі від 19.03.2009р. №05/1-492вих (а.с.а.с.45-46) вказав на помилковість визначеного у позовній заяві періоду стягнення з липня по грудень 2008р., зазначивши, що фактично боргу нарахований за період з жовтня по грудень 2008р.

Представники учасників справи у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово, а також своїми поясненнями підтвердили, що до об’єкту оренди входять будівлі та споруди.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані учасниками справи документи та неявка Відповідача у судові засідання у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду учасниками докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

23.04.2004р. між Позивачем як орендодавцем та Відповідачем як орендарем укладено договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59 (а.с.а.с. 7-9), згідно п.1.1, 10.1 якого Позивач передає Відповідачу в строкове платне користування цілісний майновий комплекс: Управління монтажу, демонтажу та ремонту гірничо-шахтного обладнання ДХК „Олександріявугілля”, розміщеий за адресою: 28005, м. Олександрія, вул. Леніна, 133, строком на 5 років до 23.04.2009р. Склад і вартість майна визначені в акті оцінки цілісного майнового комплексу №128 від 09.04.2004р. (а.с.11).

Розділом 3 зазначеного договору визначені наступні умови виконання грошових зобов’язань Відповідачем:

· Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої КМУ, і становить без ПДВ 17237,78грн. за рік згідно з розрахунком орендної плати (додаток №2). Орендна плата за базовий місяць оренди (березень) складає 1436,48 грн.;

· Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць;

· Орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 12-го числа місяця, наступного за звітним на п/р 31117089800002 в УДК Кіровоградській області, МФО 823016, ідентифікаційний 24144695, код бюджетної класифікації 22080100.

Умовами п. 3.5 договору за прострочення сплати орендної плати встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 2-х облікових ставок Національного банку України за кожен день прострочення.

23.04.2004р. відповідно до умов договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59 вказаний комплекс був переданий у користування Відповідачу, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.12).

Згідно пояснень учасників справи до об’єкту оренди включені і окремі будівлі.

12.11.2004р. сторонами підписані додаткові угоди №1, №2 до договору (а.с.а.с.14, 15), якими п.3.1 та розрахунок орендної плати викладались в новій редакції.

Заявником позову нарахована заборгованість Відповідача з орендних платежів за період з липня по грудень 2008р.з урахуванням індексу інфляції у сумі 8501,13грн., а також – 3% річних - 22,82грн., пеня – 506,17грн.

Платіжним дорученням №279 від 26.08.2008р. (а.с.38) Відповідачем перераховано у якості орендного платежу за липень 2008р. 2686,62грн.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.01.2009р. №17/97 (а.с.а.с.35,37) з Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля” за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, м. Кіровоград за серпень та вересень 2008р. стягнуто заборгованість у сумі 5347,17грн.

За таких обставин Заявник позову та Позивач наполягають на задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив в частині стягнення орендної плати в сумі 8063,03грн., в решті – вимоги визнав.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Прокурора до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань за договором та застосуванні наслідків такого невиконання у вигляді стягнення пені та 3% річних.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, Цивільним кодексом України та умовами укладеного договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із наведеного Прокурором обґрунтування заявлених позовних вимог, суб’єктивні права та інтереси, на захист яких він звернувся до суду, ґрунтуються на договорі оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59.

Оскільки згідно ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України договір є видом правочину, він (договір) має відповідати загальним вимогам чинності правочину, встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України, у тому числі – щодо вчинення у формі, встановленій законом, що узгоджується із ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України.

Беручи до уваги, що ані Господарський кодекс України, ані Закон України „Про оренду державного та комунального майна” не містять спеціальних норм щодо форми договору оренди, а ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачає можливість у такому випадку застосування положень саме Цивільного кодексу України, оцінка дотримання вимог щодо форми договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59 здійснюється судом саме в контексті останнього законодавчого акту. Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 1 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, згідно якої (позиції) співвідношення спеціального та загального положення з точки зору пріоритетності застосування визначається не за змістом нормативно-правового акту в цілому, а за змістом конкретних норм.

Як встановлено судом, предметом оренди за договором №15-59, зокрема, є цілісний майновий комплекс Управління монтажу, демонтажу та ремонту гірничо-шахтного обладнання ДХК „Олександріявугілля”.

За змістом ст. 191 Цивільного кодексу України, яка містить легальне визначення тотожного терміну – єдиний майновий комплекс – та підлягає застосуванню в контексті п.1.1. договору оренди №15-59, до складу підприємства (об’єкту оренди – в розглядуваному випадку) як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, серед яких будівлі та споруди. Правомірність ототожнення судом понять цілісного майнового комплексу та єдиного майнового комплексу у взаємозв’язку із підприємством підтверджується співставленням наведеного вище визнання за Цивільним кодексом України із визначенням, приведеним в п. 3 Національного стандарту № 1 „Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затвердженого Постановою КМУ від 10 вересня 2003 р. N 1440.

Відтак, нормативне визначення об’єкту оренди презюмує наявність у його складі будівель та споруд.

Факт включення до цілісного майнового комплексу як об’єкту оренди за договором №15-59 будівель і споруд підтвердили учасники справи у судових засіданнях.

Згадана природа складових елементів об’єкту оренди у сукупності із передбаченим у п. 10.1. договору строком орендних правовідносин – 5 років - відповідно до ст. ст. 793 та 794 Цивільного кодексу України вимагає нотаріального посвідчення договору і його державну реєстрацію. Обов’язковість нотаріального посвідчення правочину та його державної реєстрації у передбачених законом випадках встановлена приписами ч. 1 ст. 209 та ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України відповідно.

В контексті викладеного суд вважає за необхідне наголосити, що загальне положення ч. 1 ст. 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, з якого випливає письмова форма договору оренди, лише кореспондується із встановленим ч. 1 ст. 181 Господарського процесуального кодексу України загальними вимогами щодо форми договору господарюючих суб’єктів і не може вважатися спеціальним приписом щодо форми договору оренди, який (припис) виключає необхідність дотримання вказаних вище положень Цивільного кодексу України.

Між тим, судом встановлено що, всупереч наведених приписів, договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59 укладений в простій письмовій формі, нотаріально не посвідчувався, а, відтак, з огляду на п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 671, згідно якого державна реєстрація правочину об’єктивно не може бути здійснена раніше його нотаріального посвідчення – державне реєстрація відносно нього не провадилась.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору зумовлює його нікчемність, тобто недійсність в силу закону у розумінні ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, що, згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, унеможливлює його (договору) правомірність.

В контексті приписів ст. 217 Цивільного кодексу України, що запроваджують загальне правило про те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, суд вважає за необхідне зазначити, що нікчемність має розповсюджуватися на весь договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59. Дійсно, вимога щодо форми договору стосується всього договору в цілому, і її не може бути виокремлено відносно певних пунктів договору, оскільки об’єктом оренди є саме цілісний майновий комплекс із визначеною оцінкою (умова про що є істотною у розумінні ч.2 ст.180 Господарського кодексу України), а не просто сукупність непов’язаних між собою окремих речей.

Судом також враховується, що сторонами належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів нездійснення нотаріального посвідчення договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59 у зв’язку із ухиленням певної сторони від такого посвідчення, до матеріалів справи не надано. Відтак, суд дійшов висновку, що укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59 є нікчемним.

Приймаючи до уваги, що за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний договір не створює жодних передбачених його умовами наслідків, а отже – не є правоутворюючим чинником (юридичним фактом) виникнення у сторін кореспондуючих прав та обов’язків, Позивач та Відповідач не набували статусу кредитора і боржника відповідно за грошовими зобов’язаннями, передбаченими умовами договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 15-59.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України договір оренди є нікчемним з моменту його вчинення. Висновок суду щодо моменту нікчемності договору оренди кореспондується із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211.

Відсутність належних правових підстав для виникнення грошових зобов’язань у Відповідача зумовлює об’єктивну відсутність у Прокурора прав вимагати їх примусового виконання і застосування наслідків такого невиконання, і неможливість порушення Відповідачем зазначених відсутніх прав, що, в свою чергу, зумовлює відмову у задоволенні позову щодо заявлених вимог.

Дійсно, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

- наявності у позивача певного суб’єктивного права (інтересу);

- порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;

- належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

В розглядуваному ж випадку суд дійшов висновку про відсутність у Позивача, в інтересах якого подано розглядуваний позов, суб’єктивного права, що має бути захищене шляхом задоволення цього позову, та об’єктивну неможливість здійснення з боку Відповідача порушення такого відсутнього права.

При цьому суд наголошує, що оскільки підстав, передбачених п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України для виходу за межі позовних вимог стосовно застосування наслідків недійсності спірного договору оренди, не має, вирішення відповідного питання не є предметом судового дослідження у розглядуваній справі, що не заважає зацікавленій особі ініціювати питання про захист своїх прав шляхом подання окремого позову.

Враховуючи викладені обставини, судом відповідно до ч.6 ст.22 та ч.5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України не приймається визнання частини позовних вимог Відповідачем як таке, що суперечить законодавству, а, відтак – не може бути підставою для задоволення таких вимог.

Водночас, оскільки недотримання умов діючого законодавства відносно нотаріального посвідчення договору оренди визначальним чином впливає на можливість отримання грошових коштів за орендне використання державного майна, а, отже, значною мірою пов’язане із інтересами держави в особі органів приватизації, які згідно ст.5 Законом України „Про оренду державного та комунального майна” здійснюють функцію орендодавця цілісних майнових комплексів підприємств державної власності та відповідно до завдань, визначених в п. 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, мають захищати майнові права держави, суд дійшов висновку про необхідність вжиття заходів реагування в порядку ст.90 Господарського процесуального кодексу України на виявлені порушення в організації роботи Позивача у вигляді окремої ухвали.

Оскільки позов ініційовано прокурором, який згідно п. 30 ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито” звільнений від сплати державного мита, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, наведену в п.6.6. Роз’яснення „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позивних вимог заступника Прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, м. Кіровоград (ідентифікаційний код 13747462) до Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля” м. Донецьк (ідентифікаційний код 32515954) про стягнення заборгованості за орендну плату з урахуванням інфляції у сумі 8501,13 грн., пені в сумі 506,17 грн., 3% річних – 22,82 грн. – у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутнього Прокурора у судовому засіданні 13.04.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 13.04.2009р.

3.Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня його підписання.

Суддя