Рішення № 34408932, 24.10.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц-/790/6761/13 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 620/674/13-ц Огієнко Д.В.

Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 04 вересня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року позивач - Публічне акціонерне товариство «ПРИВАТБАНК» (далі: ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ) звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору № НАХККС11340449 від 07 травня 2009 року відповідачці ОСОБА_2 було надано кредит у розмірі 3 915 грн. 78 коп. зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

При цьому позичальниця ОСОБА_2 погодилася, що підписана нею заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (СТАНДАРТ) (далі: «Умови») складає між нею та Банком Договір кредиту.

Відповідно до умов цього Договору погашення кредитної заборгованості позичальницею повинно було здійснюватися щомісячними платежами, у тому числі на погашення заборгованості за тілом кредиту, за відсотками за користування кредитними коштами, комісії, а також інших витрат згідно «Умов».

Згідно п. 2.4.5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») при порушенні Позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Договором, більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості.

Банківська установа свої договірні зобов'язання за кредитним договором № НАХККС11340449 від 07 травня 2009 року виконала в повному обсязі, надавши позичальниці ОСОБА_2 кредит у вищезазначеному розмірі, але остання взяті на себе зобов'язання належним чином не виконала та запозичені кредитні кошти Банку не повернула, як не сплатила й проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені умовами Договору, в зв'язку з чим станом на 10 червня 2013 року утворилася значна кредитна заборгованість, загальний розмір якої становить 48 967,80 грн. та складається з заборгованості за кредитом у сумі - 3 915,79 грн., заборгованості по процентам за користування кредитними коштами - 417,29 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 1 065,05 грн., пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальницею своїх договірних зобов'язань щодо своєчасного погашення отриманого кредиту в розмірі 40 761,68 грн., а також штрафів: у розмірі 500,00 грн. (фіксована частина) та 2 307,99 грн. (процентна складова).

Посилаючись на вказані обставини, а також на здійснений ним розрахунок кредитного боргу, позивач - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просив суд у примусовому порядку стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь кредитну заборгованість за кредитним договором № НАХККС11340449 від 07 травня 2009 року у зазначеному вище розмірі.

У судовому засіданні представник позивача - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» підтримав заявлені ним вимоги в повному обсязі й наполягав на їх задоволенні.

Відповідачка ОСОБА_2 заявлені до неї банківською установою вимоги визнала лише частково, в розмірі заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами.

Що ж стосується решти заявлених банком вимог, то ці вимоги відповідачка не визнала та категорично заперечуючи проти їх задоволення, посилалась на те, що з ніякими умовами та правилами, які б передбачали нарахування комісії та штрафів за несвоєчасне повернення нею отриманого кредиту, вона ознайомлена не була.

Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 04 вересня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково.

Стягнуто з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № НАХККС11340449 від 07 травня 2009 року в загальному розмірі 4 333 грн. 08 коп., яка складається з заборгованості по тілу кредиту та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами.

У задоволенні решти заявлених банківською установою вимог судом першої інстанції відмовлено за їх недоведеністю.

При цьому судом першої інстанції вирішено й питання судових витрат по справі, стягнуто з відповідачки на користь позивача 229 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого останнім при зверненні до суду.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, позивач - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі просить змінити це судове рішення в частині, що стосується відмови в задоволенні заявлених позивачем вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що він надав до суду першої інстанції достатньо доказів на підтвердження своїх вимог, а саме факту укладення з відповідачкою ОСОБА_2 кредитного договору, умовами якого передбачено сплату позичальницею банківській установі щомісячної винагороди (комісії) за надання фінансового інструменту, а також пені, та штрафів у разі неналежного виконання останньою своїх договірних зобов'язань щодо своєчасного погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідної комісії, але суд першої інстанції належної оцінки цим доказам не надав, у зв'язку з чим безпідставно задовольнив заявлені позовні вимоги лише частково, відмовивши в задоволенні решти цих вимог.

При цьому суд першої інстанції не звернув увагу на те, що кредитний договір № НАХККС11340449 від 07 травня 2009 року (договір про надання банківських послуг), заборгованість за яким була предметом спору, складається з заяви позичальниці ОСОБА_2 та Умов надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», якими передбачені пеня та штрафи за порушення позичальницею узятих на себе зобов'язань.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги й на те, що кредит позичальниці ОСОБА_2 був оформлений шляхом видачі кредитної картки та зарахування кредитних коштів у межах встановленого кредитного ліміту на цю кредитну карту, тобто виданий у безготівковому порядку.

Позичальниця постійно користувалася грошовими коштами банку, але не виконала своїх зобов'язань щодо їх повернення, в зв'язку з чим заборгованість останньої складається з заборгованості по кредиту, по сплаті процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також пені та штрафів, нарахованих банком відповідно до умов укладеного між сторонами договору, проте суд першої інстанції зазначені обставини залишив поза увагою, а тому необґрунтовано задовольнив заявлені позивачем вимоги лише частково.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду відповідно до положень ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

В даному ж випадку рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, не в повній мірі відповідає цим вимогам процесуального закону.

Задовольняючи заявлені банківською установою позовні вимоги лише частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження іншої їх частини.

Однак, повністю погодитися з таким висновком районного суду судова колегія погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні умови виконання зобов'язань передбачені ст. 527 ЦК України. Згідно цієї правової норми зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов'язань передбачені ст. 611 ЦК України. За змістом цієї правової норми у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у статті 1054 Цивільного кодексу України.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Наслідки порушення договору позичальником передбачені статтею 1050 ЦК України.

Як встановлено по справі, 07 травня 2009 року між кредитором - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та позичальницею ОСОБА_2 був укладено кредитний договір № НАХККС11340449, згідно якого остання отримала в банківській установі строковий кредит у сумі 3 915,79 грн. з кінцевим строком його погашення 06 листопада 2010 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а також щомісячної винагороди (комісії) банку за надання фінансового інструменту в розмірі 62,65 грн.

Вказаний кредитний договір за домовленістю контрагентів складається з заяви позичальниці ОСОБА_2 та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (СТАНДАРТ), а також Тарифів банку, з якими вона була ознайомлена до підписання цієї заяви (а.с. 8).

Як вбачається зі змісту зазначеної заяви позичальниці ОСОБА_2, яка є основною та невід'ємною частиною укладеного між сторонами кредитного договору, остання зобов'язалася погашати кредитну заборгованість щомісячними платежами та повернути банківській установі суму отриманого кредиту, сплатити відсотки, а також винагороду відповідно до цієї заяви та «Умов».

Крім того, сторони домовилися, що в разі порушення позичальницею своїх зобов'язань із погашення кредиту, остання сплачує Банку пеню за кожний день прострочення в розмірі, зазначеному у п. 5.1 «Умов»

По справі також встановлено, що взяті на себе зобов'язання позичальниця ОСОБА_2 не виконала та запозичені кошти банківській установі не повернула, ухилившись при цьому й від сплати процентів за користування кредитними коштами, а також здійснення інших щомісячних платежів, що призвело до виникнення відповідної кредитної заборгованості, наявність якої відповідачкою в принципі не заперечується.

Приймаючи рішення у справі по суті ініційованого банківською установою цивільно-правового спору, суд першої інстанції у цілому правильно керувався зазначеними нормами матеріального права, що регулюють виниклі між сторонами спірні правовідносини, та нормами процесуального права, які регулюють порядок здійснення цивільного судочинства, а тому, виходячи з його основоположних принципів, якими є диспозитивність і змагальність сторін, та встановивши, що надані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в обґрунтування своїх вимог про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 нарахованих банком пені та штрафів за порушення останньою своїх договірних зобов'язань щодо своєчасного погашення отриманого кредиту «Умови та Правила надання банківських послуг», а також «Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «РОЗСТОЧКА» не містять підпису позичальниці ОСОБА_2 та будь-яким чином не свідчать про те, що саме з цими «Умовами» була ознайомлена остання та саме на цих «Умовах» між сторонами було укладено кредитний договір, обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог банківської установи за їх недоведеністю.

Однак, разом із тим, правильно вирішивши спір в зазначеній частині позовних вимог, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що сплата позичальницею ОСОБА_2 кредитору - банківській установі щомісячної винагороди (комісії) за надання фінансового інструменту в розмірі 62,65 грн., прямо передбачена в заяві позичальниці, яка є невід'ємною частиною укладеного між ними кредитного договору, внаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з відповідачки на користь останнього заборгованості по комісії в сумі 1 065,05 грн., розрахунок якої відповідачкою будь-яким чином не спростовано.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 04 вересня 2013 року, ухвалене по справі, не може бути визнане цілком законним, обгрунтованим, а тим паче справедливим, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінити це судове рішення, збільшивши розмір кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача за кредитним договором № НАХККС11340449 від 07 травня 2009 року, з 4 333 грн. 08 коп. до 5 398 грн. 13 коп. (4 333,08 грн. + 1 065,05 грн. = 5 398,13 грн.).

Доводи ж апеляційної скарги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про те, що він надав достатньо доказів на підтвердження своїх вимог, а саме факту укладення з відповідачкою ОСОБА_2 кредитного договору, умовами якого передбачено сплату позичальницею банківській установі пені та штрафів у разі неналежного виконання останньою своїх договірних зобов'язань, судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження своїх вимог, окрім заяви позичальниці ОСОБА_2 (а.с. 8), позивач до суду першої інстанції не представив, як не представив він таких доказів і до суду апеляційної інстанції.

При цьому наявні в матеріалах цивільної справи «Умови та Правила надання банківських послуг», а також «Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «РОЗСТОЧКА» (а.с. 9-28), на які посилався позивач - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в обґрунтування своїх вимог про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 пені та штрафів, нарахованих банком за порушення останньою своїх договірних зобов'язань, взагалі не містять пункту 5.1, відповідно до якого згідно змісту заяви позичальниці повинен визначатися розмір пені, зазначені «Умови» позичальницею не підписані, а тому не свідчать про те, що саме на цих, погоджених з нею Умовах між сторонами укладався кредитний договір, а крім того, як вбачається з пункту 1 «Умов» (а.с. 9), ці «Умови», як публічна пропозиція невизначеному колу осіб отримати банківські послуги, були опубліковані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, в зв'язку з чим зазначені «Умови» в будь-якому випадку не могли бути підставою для укладення між сторонами кредитного договору № НАХККС11340449, датованого 07 травня 2009 року, та його складовою частиною.

Безпідставними є й твердження апелянта про те, що кредит позичальниці ОСОБА_2 був оформлений шляхом видачі кредитної картки та зарахування кредитних коштів у межах встановленого кредитного ліміту на цю кредитну карту, оскільки як вбачається з заяви позичальниці, яка дійсно є невід'ємною частиною укладеного між сторонами кредитного договору, їй було надано саме споживчий строковий кредит цільового призначення на чітко визначений термін безготівковим шляхом з перерахуванням наданих кредитних коштів за дорученням позичальниці на поточний рахунок у ВАТ «СЕБ БАНК» (м. Київ) згідно відповідного рахунку-фактури для оплати придбаного нею товару.

Інші доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є несуттєвими, й не містять передбачених законом підстав для подальшої зміни чи скасування ухваленого судом першої інстанції по справі рішення.

Що ж стосується питання розподілу судових витрат по справі, то це питання судова колегія вирішує відповідно до правил ст. 88 ЦПК України з урахуванням принципу їх компенсації пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, |з огляду на викладене та керуючись ст.ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково.

Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 04 вересня 2013 року - змінити.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № НАХККС11340449 від 07 травня 2009 року в загальній сумі 5 398 (п'ять тисяч триста дев'яносто вісім) грн. 13 коп.

У задоволенні решти заявлених Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» вимог - відмовити, за їх недоведеністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» судові витрати, понесені ним по справі, а саме: 234 (двісті тридцять чотири) грн. 72 коп. судового збору, сплаченого при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: