Постанова № 34404076, 18.09.2013, Заводський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Луганська)

Справа № 437/13495/13а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2013 року м. Луганськ

Ленінський районний суд м. Луганська в складі:

головуючого-судді: Антоненко М.В.

при секретарі: Атуовій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

02 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Луганська із адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначив, що до виїзду з України мешкав за адресою: АДРЕСА_1, загальний трудовий стаж, до виїзду на ПММ за межі України, становить 25 років. З грудня 1998 року позивач виїхав за межі України, а саме до Ізраїлю де і по теперішній час мешкає. Згідно з копією закордонного паспорта громадянина України, номер НОМЕР_1, термін дії якого продовжено до 19 вересня 2017 року, з відміткою про консульський облік в посольстві України в Ізраїлі, що засвідчує особу, факт і місце постійного проживання,позивач є громадянином України, внутрішній паспорт був зданий в органи МВС, при оформленні виїзду за межі України. Мешкаючи за межами України він виконує всі обов'язки громадянина України, в тому числі і приймає участь у виборах Президента та Верховної Ради. ІНФОРМАЦІЯ_1 йому виповнилося 57 років і як громадянин України він має право на отримання пільгової пенсії за віком. До виїзду до Ізраіля був працездатним та проживав на території України, де працював у шахті гірником, його пільговий трудовий стаж в Україні складає більш 20 років. У 2013 році через свого представника звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії, але йому було відмовлено у зв'язку з тим, що закордонний паспорт громадянина України не є тим документом, на підставі якого призначається пенсія. Позивач вважає, що їй відмовлено у призначенні пенсії незаконно. На підставі викладеного позивач просить суд зобов'язати Управління ПФУ в Ленінському районі м. Луганська прийняти заяву і здійснити призначення пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з часу звернення 2013 року.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги адміністративного позову підтримала в повному обсязі. Надала суду пояснення аналогічні викладеним у позові, наполягала на його задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні надала суду заперечення, відповідно до яких просила суд відмовити в задоволенні позову за необґрунтованістю в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, до виїзду з України позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1, Загальний трудовий стаж, до виїзду на ПММ за межі України, становить 25 років. З грудня 1998 року позивач виїхав за межі України, а саме до Ізраїлю де і по теперішній час мешкає.

Згідно з копією закордонного паспорта громадянина України, номер НОМЕР_1, термін дії якого продовжено до 19 вересня 2017 року, з відміткою про консульський облік в посольстві України в Ізраїлі, що засвідчує особу, факт і місце постійного проживання (додаток 4),позивач є громадянином України, внутрішній паспорт був зданий в органи МВС, при оформленні виїзду за межі України. Мешкаючи за межами України він виконує всі обов'язки громадянина України, в тому числі і приймає участь у виборах Президента та Верховної Ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 йому виповнилося 57 років і як громадянин України він має право на отримання пенсії за віком. До виїзду до Ізраіля був працездатним та мешкав на території України, де працював шахтарем, пільговий трудовий стаж в Україні складає більш 20 років.

У 2013 році через свого представника звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії, але йому було відмовлено у зв'язку з тим, що закордонний паспорт громадянина України не є тим документом, на підставі якого призначається пенсія.

Даних про прийняття позивачем громадянства іншої країни крім України до суду не надано.

Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.

В ст. 24 Конституції України зазначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином позивач проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

У відповідності з ч. 3 ст. 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

В ч. 3 ст. 22 Конституції України проголошено , що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " від 09.07. 2003 р. № 1058. Положення Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. .

Ті положення Пенсійного Закону та "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Пенсійному Закону, від 25.11.2005 N2 22-1, згідно з якими умова отримання пенсії як і раніше зв'язується з фактом постійного проживання та реєстрації пенсіонера на території Україні, пред'явленням довідки про ідентифікаційний номер, паспорта з відміткою про внутрішню реєстрацію (внутрішній паспорт було вилучено у позивача органами МВС при виїзді на ПМП за кордон), суперечать духу і нормам Конституції, зобов'язанням держави за міжнародними договорами, ст. 8,9 КАС і не можуть використовуватися в якості підстави для відмови у виплаті пенсій. Згідно ч. З ст. 2 Протоколу N 4 схваленої України Конвенції про захист прав і основних свобод та ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україну" кожен має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання, залишати будь-яку країну, включаючи свою власну Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність, не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Оскільки пенсія, у більшості випадків, є єдиним і істотним фінансовим джерелом існування пенсіонера, то встановлення самої можливості її отримання в залежність не від віку, стану здоров'я, розміру відрахувань до Пенсійного фонду, розміру зарплати, і інших чинників, а від майбутнього місця проживання пенсіонера, є прямим втручанням та обмеженням права громадянина на вільний вибір місця проживання.

Не може прийматися до уваги посилання відповідача на не врегулювання певних законодавчих питань при ухваленні рішення КСУ від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, оскільки головне питання про неможливість припинення виплати пенсії, внаслідок виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон, вирішено і є обов'язковим, в тому числі і для відповідача. Відсутність нормативних актів, спрямованих на конкретизацію забезпечення дії норм Конституції, не тягне за собою неможливість використання цих норм посадовими особами ПФУ.

Згідно з частиною третьою статті 8 Конституції України, норми Конституції є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийняті в їх розвиток відповідні закони або інші підзаконні акти. Стаття 8 КАСУ забороняє відмову в задоволенні позову з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на призначення і відновлення виплати пенсій, засновані, відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 № 3477-ІУ (3477-15), який регулює відносини , що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини, у справах проти України, а також Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року та протоколів до неї, на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип забороняє державі (в особі держоргану - ПФУ) посилатися на відсутність нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах або посилатися на будь-який нормативний акт, що ґрунтується на положеннях закону, визнаних неконституційними.

Згідно інформаційного листа ВАСУ від 06.05.2011 № 622/11/13-11, наслідком вивчення ним подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, про виконання рішень Європейського суду з прав людини, яким звертається увага адміністративних судів на необхідність дотримання вимог пункту 1 статті 6 та статті 13 "Конвенції про захист прав людини та основних свобод", в частині розгляду аргументів позивача про неконституційність законодавства.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, позов в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська прийняття заяви та призначення позивачу пенсію підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 46 Конституції України, ст. ст. 1, 10 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, ЗУ «Про державне загальнообов'язкове пенсійне страхування», ст. 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії», ст. ст. 8 - 12, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1, задовольнити.

Зобов'язати Управління ПФУ в Ленінському районі м. Луганська прийняти заяву і здійснити призначення пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з часу звернення 2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Луганська протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Головуючий-суддя: М.В. Антоненко