Постанова № 34399988, 24.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2013 року Справа № 922/1976/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "Т.С.О."на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 05.09.13у справі№ 922/1976/13 Господарського суду Харківської області за позовомПублічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління " Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" доПриватного підприємства "Т.С.О."простягнення 123 478,83 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Полфьорова Я.В. (дов. від 18.10.12), Жегулін Ю.М. (дов. 13.09.12),

відповідача: Радутний О.Е. (дов. від 21.10.13).

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління "ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося з позовом до Приватного підприємства "Т.С.О." про стягнення шкоди у розмірі 123 478,83 грн., завданої у зв'язку із розукомплектуванням автотранспортних засобів переданих на відповідальне зберігання. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як зберігачем, укладеного між сторонами договору відповідального зберігання автотранспортних засобів від 04.08.09. При цьому позивач посилався на приписи статей 631, 936, 950, 951, 977 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.06.13, ухваленим суддею Прохоровою С.А., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції установив відсутність усіх складових цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для відшкодування збитків. При цьому суд керувався приписами статей 22, 598, 614, 938, 1166 Цивільного кодексу України, статей 224, 225, 226 Господарського кодексу України. Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Істоміної О.А. - головуючого, Білецької А.М., Могилєвкіна Ю.О., постановою від 05.09.13 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Вмотивовуючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем зобов'язань за укладеним договором в частині забезпечення схоронності переданого позивачем майна. З огляду на що, суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт порушення відповідачем зобов'язань за договором, наявність причинного зв'язку та розмір збитків. При цьому апеляційний суд керувався приписами статей 22, 611, 623, 950, 951 Цивільного кодексу України, статей 216, 217, 218 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою апеляційного суду, Приватне підприємство "Т.С.О." звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням додаткових пояснень, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник вказує на неврахування апеляційним судом обставин недотримання сторонами умов договору щодо обов'язкового пломбування автотранспортних засобів переданих на відповідальне зберігання та підписання актів прийому-передачі автотранспортних засобів уповноваженими сторонами. З огляду на що, зазначає про відсутність у відповідача обов'язку збереження автотранспортних засобів. Водночас вказує на неврахування апеляційним судом обставин перебування автомобілів та причепів у несправному стані на момент розташування їх на майданчику. Відтак скаржник вважає необґрунтованими висновки проведених позивачем експертних автотоварознавчих досліджень. При цьому посилається на порушення апеляційним судом приписів статей 525, 614, 626, 629 Цивільного кодексу України, статей 173, 179, 180, 193 Господарського кодексу України, статей 42, 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.08.09 між ПАТ КБ "Приватбанк" та ПП "Т.С.О.", укладено договір відповідального зберігання автотранспортних засобів на автостоянці № РМ-001-А, за умовами якого відповідач виступив зберігачем та надав машино-місця на автостоянці за адресою м. Харків, вул. Єнакієвська, 10, для довгострокового зберігання автотранспортних засобів. Відповідно до пункту 1.3. договору транспортний засіб вважається прийнятим на зберігання після підписання сторонами акта прийому-передачі на відповідальне зберігання представниками позивача та відповідача, а також обов'язкового пломбування транспортних засобів поклажодавцем та зберігачем. Згідно з пунктом 2.1. договору зберігач гарантує схоронність автотранспортного засобу, прийнятого на зберігання відповідно до цього договору, і у випадку їх угону, пошкодження і розукомплектування несе відповідальність згідно закону. Також судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем за актами прийому-передачі були передані на зберігання відповідачу наступні АТЗ: 1.RENAULT PREMIUM 385, р.н. АХ71-60АО; 2.RENAULT MAGNUM, р.н. АХ17-52АН; 3.TROUILLET ET3225, р.н. АХ75-56XX; 4.RENAULT 440 MAGNUM, р.н. АХ38-57AM; 5.RENAULT PREMIUM H420 DCi, р.н. АХ21-48ВМ; 6.MAN TG460, р.н. АХ21-44ВМ; 7.DAF ТЕ 95, р.н. АХ80-51А1; 8.DAF 95.360, р.н. АХ57-46КХ; 9.MAN 19.343, р.н. АХ71-59BE; 10.RENAULT MAGNUM, р.н. АХ54-60ВА. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога ПАТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління "ПАТ КБ "Приватбанк" до ПП "Т.С.О." про стягнення шкоди у розмірі 123 478,83 грн. завданої у зв'язку із розукомплектуванням автотранспортних засобів переданих на відповідальне зберігання. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення - єдиної підстави для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку про обґрунтованість позову, а відтак і наявність підстав для стягнення спірних коштів. Проте, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними. Відповідно до статті 936 Цивільного Кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Приписами статті 949 цього Кодексу визначено обов'язок зберігача повернути річ. При цьому, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей, змішані родові, тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Відповідно до приписів статей 950, 951 Цивільного кодексу України за втрату речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема у разі втрати речі - у розмірі її вартості. За загальними правилами за втрату речі зберігач несе цивільну відповідальність за наявності повного складу цивільного правопорушення, а саме: 1) порушення зберігального обов'язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості; 2) збитків, завданих поклажодавцеві у формі втрати речі 3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності); 4) вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь-якій формі, тобто умислу, грубої чи звичайної необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх зберігальних обов'язків. При цьому, професійний зберігач має довести наявність непереборної сили, відповідальність непрофесійного зберігача за втрату або пошкодження речі після закінчення строку зберігання настає лише за наявності умислу або грубої необережності. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача. Частиною 1 статті 33 вказаного Кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 43 цього Кодексу наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суди повинні навести зміст всіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Проте, здійснюючи судовий розгляд справи, судами першої та апеляційної інстанції питання щодо належного виконання обома сторонами обов'язку з пломбування автотранспортних засобів, визначення в актах прийому-передачі їх початкової вартості та укомплектування на момент передачі відповідачу на зберігання не з'ясовувалось. При цьому оцінка доводам позивача про обставини фактичного виконання сторонами умов договору відповідального зберігання місцевим господарським судом не надавалась; доводи позивача щодо вчинення відповідачем дій, що свідчать про прийняття автотранспорту на зберігання також залишені судом поза увагою. Крім того, апеляційний суд, задовольняючи позов про стягнення шкоди, дійшов висновку, що розмір вказаної шкоди підтверджений експертними автотоварознавчими дослідженнями. Разом з цим, судом апеляційної інстанції не з'ясовувались правові підстави складання автотоварознавчих експертиз, питання щодо місця проведення експертиз, а саме огляду автотранспортних засобів на території площадки позивача або відповідача, а також питання щодо враховування експертизою початкового стану (укомплектування, пошкодження) автотранспортних засобів на момент їх передачі на відповідальне зберігання. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Т.С.О." задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.13 у справі № 922/1976/13 Господарського суду Харківської області і рішення Господарського суду Харківської від 21.06.13 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець