Рішення № 34397767, 22.10.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3902/13 22.10.2013 22.10.2013 22.10.2013

Провадження №22-ц/784/3152/13 Головуючий у першій інстанції - Старчеус О.П.

Категорія 46 Доповідач апеляційної інстанції - Крамаренко Т.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Ямкової О.О., Крамаренко Т.В.,

із секретарем: Белеверею В.А.,

за участю: позивача - ОСОБА_3, представника відповідачки - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційними скаргами

ОСОБА_5 та ОСОБА_3

на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 31 липня 2013 року по справі

за позовом

ОСОБА_3

до

ОСОБА_5 за участю третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

про

визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна

та за зустрічним позовом

ОСОБА_5

до

ОСОБА_3

про

поділ спільного сумісного майна подружжя , -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернуся з позовом, який в подальшому уточнив до ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

Позивач зазначав, що з липня 1997 року по 25 червня 2008 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. За період шлюбу відповідачкою було придбано нежитлову будівлю, пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_2», спальний корпус №3, що знаходиться в АДРЕСА_1 Березанського району Миколаївської області, який у вересні 2010 року рішенням №85 Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області перейменовано в пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_3» та привласнено нову адресу: зона відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_4», АДРЕСА_2

Посилаючись на викладене та ч.3 ст. 368 ЦК України та ст. 68 СК України позивач просив суд, визнати нежитлову будівлю зазначеного пансіонату спільною сумісною власністю та розподілити це майно в рівних частках.

В свою чергу в березні 2012 року ОСОБА_5 звернулася із зустрічною позовною заявою, в якій зазначала, що від подружнього життя з відповідачем мають неповнолітню доньку - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка у теперішній час поживає разом з нею. Матеріальної допомоги на утримання доньки не надає. За період подружнього життя у 2005 році, позивач придбав частку у ТОВ «Більярд-Мастер». Того ж року були придбані нежитлові приміщення загальною площею 2499 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3. на покупку та реконструкцію яких вона змушена була отримувати кредит на 100 000 доларів США та позичати 1000 000 грн. В 2007 році позивач продав свою частку в ТОВ «Більярд-Мастер» та нежитлові приміщення, що належать на праві власності зазначеному Товариству. За спільні кошти ними було придбано автомобіль MITSUBISHI, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який без її згоди ОСОБА_3 продав. Крім того, після припинення шлюбних відносин, вона за власні кошти придбала нежитлову будівлю, пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_2», спальний корпус №3, що знаходиться в АДРЕСА_1 Березанського району Миколаївської області.

Посилаючись на вказане та остаточно уточнивши вимоги, позивачка просила суд визнати особистою приватною власністю спальний корпус №3 пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_2», розташованого в АДРЕСА_1 Березанського району, Миколаївської області, розподілити частку в доходах отриманих ОСОБА_3 від реалізації належної йому частки 100% в статутному фонді ТОВ «Більярд-Мастер» з відповідною 100% вартості всього майна товариства та вартості нерухомого майна, що було спільною власністю подружжя - нежитлові приміщення загальною площею 2449,2 кв.м., розташовані по АДРЕСА_4, що були реалізовані на загальну суму 1555 940 грн. між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з відповідним збільшенням частки ОСОБА_5 до ? на загальну суму 123 5852,25 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 123 5852,25 грн. компенсації вартості частки від зазначеного майна. Розподілити між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 транспортний засіб автомобіль MITSUBISHI, вартістю 91 863 грн. з відповідним збільшення частки ОСОБА_5 до ? частки на суму 68 897,25 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 68 897,25 грн., як компенсацію вартості частки за автомобіль. Розподілити між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 обов'язки за кредитним договором 142 817,28 доларів США та 3647,11 грн. та договором займу на суму 1000 000 грн. з відповідним збільшенням частки ОСОБА_3 в цих обов'язках до ? частини від загального обсягу зобов'язання, що становить 107 112,96 дол. США що еквівалентно 856 903,68 грн., 2735 грн. та 750 000 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 ? частини від загальної суми зобов'язання, а саме 107 112,96 дол. США, що еквівалентно 856 903, 68 грн., 2735,22 грн. за кредитним договором та 750 000 грн. за договором займу. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 16 000 дол. США, що еквівалентно 128 000 грн. запозичених коштів.

Ухвалою суду від 7 березня 2013 року до участі у справі в якості третьої особи залучено - ОСОБА_6

Ухвалою суду від 9 квітня 2013 року до участі у справі в якості третіх осіб залучено - ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 31 липня 2013 року у задоволені позовів відмовлено.

Ухвалою того ж суду від 15 серпня 2013 року виправлено описку в мотивувальній частині рішення суду щодо дати закінчення строку на звернення позивачем до суду - 28 грудня 2010 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мали значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення в частині відмови у задоволені зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, про задоволення цих вимог.

Позивач ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_5

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.ст. 60, 69, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Під майном ч.1 ст. 190 ЦК України має на увазі окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 22, 23, 29,30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України. При цьому необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого подружжя і не в інтересах сім'ї чи на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з липня 1997 року по 25 червня 2008 року. Сторони мають доньку - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 14,95).

Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області від 7 грудня 2007 року за р.№3148 ОСОБА_5 придбала нежитлову будівлю, пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_2», спальний корпус №3, що знаходиться в АДРЕСА_1 Березанського району, Миколаївської області (т.1 а.с.16-17).

Пунктом 5 вказаного договору, передбачено, що покупець підтвердила факт перебування у зареєстрованому шлюбі та придбана нежитлова будівля буде об'єктом спільної сумісної власності. Згода іншого з подружжя на укладення цього Договору отримана в установленому законом порядку.

В подальшому на підставі рішення постійно діючого третейського суду Чорноморської товарної біржі агропромислового комплексу від 11 серпня 2008 року право власності на вказаний пансіонат зареєстровано за ОСОБА_6 свідоцтво про право власності, видане виконавчим комітетом Коблівської сільської ради від 22 березня 2010 року на підставі рішення виконкому №17 від 10 березня 2010 року (т.1 а.с. 19).

На підставі свідоцтва, виданого Коблівською сільською радою 17 серпня 2010 року право власності на пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_2» було зареєстровано за ОСОБА_8

На теперішній час власником пансіонату на підставі рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 8 вересня 2010 року № 85 є ОСОБА_7, пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_2» перейменовано в пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_3», якому присвоєно нову адресу: зона відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_4» АДРЕСА_2 Миколаївської області.

7 травня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 отримала 1 000 000 грн. (т.1, а.с.135-137).

Додатковою угодою до договору позики від 7 грудня 2007 року обумовлено звернення стягнення на предмет застави - пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_2» спальний корпус №3, що знаходиться в АДРЕСА_1 Березанського району, Миколаївської області у разі невиконання умов позики (т.1 а.с. 138).

28 грудня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір застави нерухомого майна, предметом якого є вказаний пансіонат (т.2 а.с.315-316).

Цього ж дня ОСОБА_3 надав згоду своїй дружині - ОСОБА_5 на укладення договору застави (т.1 а.с.327).

Враховуючи зміст договору купівлі-продажу від 7 грудня 2007 року (пункт 5), а також згоди позивача на укладання вказаного договору та укладання відповідачкою договору застави нерухомого майна від 28 грудня 2007 року, спірний пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_2» було придбано за спільні кошти під час подружнього життя, який відповідно до вказаних вище норм підлягає поділу між сторонами.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання пансіонату спільною сумісною власністю та його поділ в рівних частках, суд виходив з того, що строк для звернення до суду з вказаним позовом сплив 28 грудня 2010 року, з моменту надання згоди на укладання договору застави - 28 грудня 2007 року.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Згідно положень ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

В роз'ясненнях, що містяться в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом встановлено, що пансіонат було придбано за спільні кошти подружжя в період зареєстрованого шлюбу. Між тим, як зазначено вище, на теперішній час майно відчужене та належить іншій особі, що унеможливлює його поділ між сторонами.

На зазначені обставини суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 за пропуском строку для звернення до суду, а не за його недоведеністю.

Разом з цим, висновок суду про відмову у задоволені вимог ОСОБА_5 про визнання особистою власністю пансіонату є вірним, оскільки не доведено, що він був придбаний нею за власні кошти, а крім того спростовуються наведеними вище доказами та висновком про те, що вказане майно є спільною власністю.

Таким чином, рішення суду в частині підстави відмови в задоволенні вимог про поділ спільного майна пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_2», спальний корпус №3, що знаходиться в АДРЕСА_1 Березанського району, Миколаївської області на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні із зазначенням підстави відмови у задоволенні позовних вимог - за недоведеністю.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення частки в доходах отриманих від реалізації частки 100% в статутному фонді ТОВ «Більярд-Мастер» та вартості нерухомого майна, що було спільною власністю подружжя - нежитлові приміщення загальною площею 2449,2 кв.м., розташовані по АДРЕСА_4, реалізованих на загальну суму 1555 940 грн., суд вірно виходив з наявних в справі доказів.

Так, відповідно довідки №19/13-3567 від 29 липня 2005 року з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України виданої Головним управлінням статистики у Миколаївській області ТОВ «Більярд-Мастер» зареєстровано з 25 липня 2003 року (т.1 а.с.83)

Згідно Статуту ТОВ «Більярд-Мастер», зареєстрованого виконкомом Миколаївської міської ради від 28 липня 2005 року учасником товариства та його керівником був ОСОБА_3, розмір статутного капіталу складає 18 500 грн. поділений на 100 часток по 185 грн. кожна. Розмір частки ОСОБА_3 складала 100% - 18 500 грн. (т.1 а.с. 84-86, 88-89).

За нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 16 грудня 2005 року та від 21 березня 2006 року, ТОВ «Більярд-Мастер» придбало нежитлові приміщення по АДРЕСА_3 площею 535 кв.м. (т.1 а.с.162-163, т.1 а.с.164-165). Згідно витягу з реєстру прав власності ММБТІ за ТОВ «Біяльрд - Мастер» зареєстровано право власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_3 в м. Миколаєві на підставі рішення суду від 3 жовтня 2006 року (т.1 а.с.155).

На підставі заяви ОСОБА_3, відповідно до протоколу зборів учасників ТОВ «Біяльрд- Мастер» від 8 червня 2007 року №7 останнього було виведено зі складу товариства та введено ОСОБА_10, якому передано частку в статному фонді (т.1 а.с.158).

У зв'язку з цим 8 червня 2007 року були внесені зміни до Статуту ТОВ «Біяльрд-Мастер», зареєстровані виконкомом Миколаївської міської ради (т.1 а.с.166).

В подальшому, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 12 червня 2007 року ТОВ «Біяльрд-Мастер», як юридична особа, продало нежитлові приміщення по АДРЕСА_3 площею 1910,2 кв.м. за 1 150 000 грн. та нежитлові приміщення 83ж за цією ж адресою, площею 535 кв.м. за 400 000 грн. (а.с. 178-179, 181-182).

На підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2007 року ТОВ «Більяр-Мастер» продало нежитлові приміщення по АДРЕСА_4 , площею 54, 00 кв.м. за 5 940 грн. (т.1 а.с. 184-185).

Згідно довідки ММБТІ від 1 серпня 2012 року за №5935 на теперішній час право власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_3 в м. Миколаєві зареєстровано за ОСОБА_11 та виділені в окрему адресу: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.303).

Встановлене свідчить, що спірне майно на момент припинення ведення спільного господарства подружжям вже було відсутнє. Зміни до Статуту ТОВ «Біяльрд-Мастер» та продаж Товариством нежитлових приміщень ОСОБА_5 ніяким чином не спорювала.

Посилання на те, що частка в статутному капіталі була придбана за спільні кошти, яка в подальшому була продана ОСОБА_3 не заслуговують на увагу.

Так, протоколом загальних зборів ТОВ «Більярд-Мастер» №3 від 7 травня 2004 року ОСОБА_12 відступила свою частку 50% ОСОБА_3, а 2 липня 2005 року ОСОБА_13 відступив йому 50% своєї частки, що підтверджується протоколом зборів №6, у зв'язку з чим ОСОБА_3 належало 100% (т. 2 а.с. 233, 266).

Договору купівлі-продажу, на підставі якого було здійснено продаж ОСОБА_3 частки ТОВ «Біяльрд-Мастер» ОСОБА_10, на який посилається відповідачка, реєстраційна справа ТОВ «Більярд-Мастер» №1-511-008170-45 не містить та не надано відповідачкою (т. 2 а.с.186-299).

Таким чином, висновок суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 про поділ частки в статутному капіталі ТОВ «Більярд-Мастер» та стягнення коштів від реалізації нежитлових приміщень є вірним.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні вимог про розподіл обов'язків між сторонами, що випливають з кредитного договору та договору позики.

Так, 23 червня 2006 року між Райффайзен банк Аваль та фізична особа-підприємець ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав останній 100 000 дол. США на розвиток бізнесу до 23 червня 2013 року (т.1 а.с.124-126).

Згідно довідки ОТП Факторінг за кредитним договором було сплачено з 23.06.2006 року по 20.05.2013 року 138 905,34 дол. США, залишок 7 289, 49 дол. США (т.2 а.с.93).

Крім того, 7 травня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_5 отримала 1 000 000 грн. (т.1, а.с.135-137).

Належних доказів про те, що зазначені кошти були використані на розвиток ТОВ «Більяр-Мастер», керівником якого був ОСОБА_3 або витрачені на потреби сім'ї відповідачкою не надано.

Стосовно позовних вимог про поділ автомобіля та стягнення грошової компенсація вартості її частки, слід враховувати довідку УДАІ від 24 березня 2012 року, відповідно до якої за ОСОБА_3 з 21 листопада 2003 року був зареєстрований автомобіль MITSUBISHI, державний номер НОМЕР_1, 2003 року випуску, який у зв'язку з продажем 24 червня 2008 року знятий з обліку (т. 1 а.с. 249-250).

Отже, вказаний автомобіль було продано під час перебування в юридичному шлюбі та фактичних подружніх стосунках, а тому вважається, що укладаючи договір купівлі-продажу ОСОБА_3 діяв за згодою своєї дружини ОСОБА_5 відповідно до ст. 65 СК України. За такого, підстави поділу зазначеного автомобіля та стягнення грошової компенсації вартості її частки відсутні.

Таким чином, висновок суду про відмову у задоволенні цих вимог також є правильним.

Що стосується вимог про стягнення боргу за договорами позики то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні цих вимог.

Так, згідно копій розписок від 25 липня 2008 року та від 13 травня 2008 року, що містяться в матеріалах справи, ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_5 16 000 дол. США (т. 1 а.с.90-91). Відповідно до ст. 59 ЦПК України повинні бути надані оригінали вказаних розписок. Таке право відповідачці згідно ст. 10 ЦПК України судом роз'яснено. Однак, вказані документи суду не надано.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 фактично зводяться до підстав, які зазначені в позовній заяві та яким надано оцінку в даному рішенні, а тому вказані доводи не спростовують висновки суду.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 31 липня 2013 року в частині підстави відмови у задоволені вимог про поділ спільного майна - пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_2», спальний корпус №3, що знаходиться в АДРЕСА_1 Березанського району, Миколаївської області змінити, зазначивши підставу відмови у задоволенні цих позовних вимог - за недоведеністю.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча:

Судді: