Постанова № 34395488, 15.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 р. Справа № 820/939/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Регіонбудсервіс 2002" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. по справі № 820/939/13-а за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Регіонбудсервіс 2002" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Регіонбудсервіс- 2002» звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до відповідача - Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби та просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000552211 від 01 листопада 2012 року., згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, на загальну суму: 41883,00 грн., в тому числі за основним платежем: 33506,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8377,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. було відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Регіонбудсервіс-2002» до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивачем було вказано, постанова суду першої інстанції була прийнята з порушенням норм матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в жовтні 2012 року фахівцями відповідача проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АКПД Плюс» (код ЄДРПОУ 34756876) за період серпень, жовтень та грудень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт №2437/22-104/24665810 від 17.10.2012 року (а.с. 8 - 17), згідно висновків якого встановлено порушення вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 33 505,53 грн., в тому числі за жовтень 2011 року - 33 505, 53 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000552211 від 01.11.2012 року., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 41 883 грн., в тому числі за основним платежем - 33 506,00 грн. та за штрафними санкціями 8377,00 грн. (а.с. 7).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що позивачем податковий кредит сформовано за господарськими операціями, які не підтверджено у повній мірі згідно вимог чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки №2437/22-104/24665810 від 17.10.2012 року, підставами для висновку про заниження позивачем податку на додану вартість у жовтні 2011 року на суму 33505,53 грн. став висновок, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми по взаємовідносинам з ТОВ "АКПД-Плюс".

Відповідач виходив з того, що контрагент позивача ТОВ «АКПД Плюс», який знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Московському районі м. Харкова, має ознаки фіктивної господарської діяльності, а саме: відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції та відсутність зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Крім того, ДПІ у Московському районі м. Харкова складено акт №165/23/34756876 від 23.12.2011 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АКПД Плюс» (код 43756876) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.10.2011 по 31.10.2011 року., згідно якого встановлено обставини, які свідчать про те, що за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року господарська діяльність ТОВ «АКПД Плюс» має ознаки нереальності здійснення.

Аналізуючи зібрану інформацію відповідач дійшов висновку про те, що договір, укладений між позивачем та ТОВ «АКПД Плюс», за яким в подальшому сформовано податковий кредит, не спричинив реального настання правових наслідків, що обумовлені ним. В зв'язку з наведеним у позивача було відсутнім право на віднесення сум, сплачених за ним, до суми податкового кредиту відповідного періоду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між позивачем та ДП «Завод ім. Малишева» укладено договір підряду №311811 від 16.08.2011 року (а.с 75), згідно якого замовник - ДП «Завод ім. Малишева» доручає, а генпідрядник (позивач) приймає на себе зобов'язання по капітальному ремонту частини залізничних під'їзних шляхів по вул. Плеханівська, 126.

Генпідрядник зобов'язується за дорученням замовника, скласти кошторисну документацію, виконати роботи, вказані в п.1.1 договору, на свій страх та ризик власними силами та засобами з використанням матеріалів замовника, здати їх замовнику у встановлений договором строк, згідно кошторисної документації, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи та сплати їх вартість.

На виконання вищевказаного договору між позивачем та Статутним територіально-галузевим підприємством об'єднання «Південна залізниця», укладено договір субпідряду №П/П-11357/НЮ від 26.08.2011 року (а.с. 98), згідно якого генпідрядник (позивач) доручає, а Статутне територіально-галузеве підприємство об'єднання «Південна залізниця» (субпідрядник) зобов'язується виконати на свій страх та ризик своїми засобами із свого матеріалу та частково матеріалів Генпідрядника ремонт під'їзної колії довжиною 200 погонних метрів, яка розташована по ст. Харків - Балашовський та належить ДП «Завод ім. Малишева». Генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити роботу, виконану Субпідрядником відповідно до умов цього Договору.

Також, між позивачем та ТОВ «АКПД Плюс» укладено договір №03 від 03.10.2011 року, відповідно до умов якого ТОВ «АКПД Плюс» (за договором - субпідрядник) зобов'язується здійснити капітальний ремонт залізничних під'їзних шляхів по вул. Плеханівській, 126, а позивач за виконання вказаних робіт сплатити субпідряднику 201033,18 грн., відповідно до договірної ціни.

В зв'язку з виконанням умов договору №03 від 03.10.2011 року, складено акт прийому виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 року, згідно якого визначено усього до сплати з ПДВ 201 033,18 грн. згідно договірної ціни.

На підтвердження виконання укладеного договору позивачем надано до суду копію податкової накладної №3173 від 31.10.2011 року, копію свідоцтва платника ПДВ ТОВ «АКПД Плюс», копію акту приймання виконаних робіт за вересень 2011 року, розрахунок № 1-2, відомість ресурсів, розрахунок №5-6, договір №03 від 03.10.2011 року з ТОВ «АКПД ПЛЮС», акт приймання виконаних робіт, відомість ресурсів, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, виписку по особовому рахунку за 17.11.2011 року, виписку по особовому рахунку за 14.12.2011р. та 16.122011р., виписку по особовому рахунку за 20.12.2011р. та 22.122011р., платіжне доручення №01 від 30.01.2012 року та платіжне доручення №01 від 02.02.2012р.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченим вище правочинам шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентами на адресу позивача була виписана податкова накладна, що відповідала вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюється відповідачем.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначена податкова накладна відображена в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Щодо тверджень суду першої інстанції про те, що позивачем не надано товарно - транспортних накладних та документально не доведено як матеріали передавалися на склад та зі складу, яким чином здійснювалось їх транспортування, а також про те, що відсутні витрати на вантажні-розвантажувальні роботи, колегія судів зазначає.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Разом з цим колегія судів зазначає, що матеріалами справи було підтверджено виконання умов вищезазначеного договору.

Фахівець податкового органу в акті підтверджує надання первинних документів, але стверджує, що не встановлено підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за жовтень 2011 року.

Неможливість проведення зустрічної звірки податківцями податкової інспекції у контрагента позивача, не є доказом факту нереальності.

Підприємством правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальниками їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріпленні в ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дав неналежну оцінку доказам, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія судів вважає за необхідне, відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Регіонбудсервіс 2002" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. по справі № 820/939/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Регіонбудсервіс 2002" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000552211 від 01 листопада 2012 року., згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Регіонбудсервіс 2002" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, на загальну суму: 41883,00 грн., в тому числі за основним платежем: 33506,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8377,00 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.