Рішення № 3438901, 02.03.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

02.03.2009

Справа №2-15/10225-2008

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» (97501, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Молодіжне, вул. Кримська, 7, ідентифікаційний код 32417960)

До відповідача Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3-А, ідентифікаційний код 03358593)

Про стягнення 1484387,65 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

представники:

Від позивача – Халюкова О.Ю., довіреність № 2-2009 від 04.01.2009 р., у справі

Від відповідача - не з’явився

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» про стягнення 1484387,65 грн., в тому числі 245712,00 грн. річних, 1238675,65 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір про забезпечення тепловою енергією у вигляді гарячої води №200 від 07.10.2004 р. Внаслідок порушення договірних зобов’язань у відповідача перед позивачем склалася заборгованість у розмірі 2978607,55 яка за рішенням ГС АР Крим від 08.11.2005 р по справі №2-16/9156-2005 була стягнена з відповідача. На виконання вказаного рішення судом був виданий наказ від 21.11.2006 р., але вказаний наказ ГС АР Крим не був виконаний та повернутий позивачу у зв’язку з включенням боржника до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». Участь у процедурі погашення заборгованості, встановленій вищенаведеним законом, не звільняє таке підприємство від зобов’язання добровільного погашення заборгованості, яка склалася. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує з тих підстав, що обов’язок боржника, який прострочив виконання зобов’язання, щодо сплати 3% та інфляційних втрат виникає лише з моменту пред’явлення боржнику відповідної вимоги. Оскільки позивачем такої вимоги заявлено не було, у позові слід відмовити.

У судовому засіданні оголошувалася перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення перерви слухання справи було продовжено за участю представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

07.10.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» (Постачальник) та Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» (Споживач) сторонами було укладено договір № 200 про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води.

Внаслідок порушення договірних зобов’язань у відповідача перед позивачем склалася заборгованість у розмірі 2978607,55 грн., яка рішенням ГС АРК від 08.11.2005 р. по справі № 2-16/9156-2005 була стягнута з Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго».

На виконання вказаного рішення судом був виданий наказ від 21.11.2005 р. про стягнення з відповідача на користь позивача 2978607,55 грн. заборгованості, 85460,23 грн. інфляційних втрат, 102310,19 грн. пені, 17051,70 грн. 3% річних.

Судом встановлено, що вказаний наказ ГС АР Крим не був виконаний, а був повернутий позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль».

Невиконання наказу сталося на підставі того, що 03.06.2008 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни до пункту 3.4 статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», а також того, що відповідач занесений у реєстр підприємств паливно-енергетичного комплексу, які приймають участь у процедурі погашення заборгованості з січня 2006 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, вказана норма щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3 % річних від простроченої суми кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Так, чинне законодавство, у випадку порушення однією особою договірних обов'язків, передбачає не тільки відповідальність даної сторони у вигляді неустойки (штраф і/або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй причитаються, у зв'язку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).

У даному випадку, зобов'язання виконане у повному обсязі не було.

Так, у статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У постанові Верховного Суду України від 26.03.2006 зі справи № 2-4/11319-2004 визначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

В Інформаційному листу Верховного Суду України від 15.07.2005 № 3.2.-2005 викладена правова позиція про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України. Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Крім того, суд зазначає, що збільшення (або зменшення) розміру грошових коштів по закінченню певного часу у зв'язку з індексом інфляції, є окремим видом врахування фінансових та інших суміжних і тотожних подій в секторі економіки держави. Індекс інфляції - це індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України (Пункт 2.1 глави 2 Постанови правління Національного банку України від 07.12.2004 № 598 «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України»).

При цьому, посилання відповідача на те, що момент настання виконання зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора, тобто направлення (вручення) боржникові вимоги кредитора є хибною.

З цього приводу слід звернути увагу на Інформаційний лист Вищого господарського суду від 20.11.2008 № 01-8/685 у якому зазначено наступне.

Чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598 -609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 № 1/384-07).

Крім того, суд звертає увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 11.01.2005 р. у справі "Дубенко проти України", яким визначено, що невиконання судового рішення на користь заявника понад три роки було втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Отже, відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини користування боржником грошовими коштами стягувана в період виконавчого провадження порушує право стягувача на мирне володіння своїм майном у світлі вимог статті 1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції.

Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення плати за користування чужими грошовими коштами викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 30.05.2006 у справі № 20-9/024-10/245.

Перевіривши розрахунок суми вимог про стягнення 3% річних, а також інфляційних втрат, суд вважає його вірним та повністю обґрунтованим.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3-А, ідентифікаційний код 03358593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» (97501, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Молодіжне, вул. Кримська, 7, ідентифікаційний код 32417960, р/р 2600305451 в ФДК АБ «Клиринговый Дом», м. Сімферополь, МФО 384920) 245712,00 грн. річних, 1238675,65 грн. інфляційних втрат, 14843,87 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.