КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" жовтня 2013 р. Справа№ 910/12291/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Остапенка О.М.
при секретарі судового засідання Ликові В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі»
на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013 року
у справі № 910/12291/13 (суддя - Пригунова А.Б.)
за позовом Підприємства з 100% іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Глаксосмітклайн Хелскер Юкрейн Т.О.В.», м.Київ,
до підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі», м. Київ,
про стягнення 318 191, 25 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Підприємство з 100% іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Глаксосмітклайн Хелскер Юкрейн Т.О.В.» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» про стягнення 318 191,25 грн., з них: 221 919,52 грн. боргу по оплаті отриманої продукції, 70 640,61 грн. - пені та 25 631,12 грн. - 3 % річних.
Позовні вимоги з посиланням на статті 509, 549, 625, 712 ЦК України обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки та дистрибуції №2011 ОТС 9 від 03.10.2011 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2013 року у справі № 910/12291/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» на користь підприємства з 100% іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Глаксосмітклайн Хелскер Юкрейн Т.О.В.» заборгованість в сумі 221 919,52 грн., 3 % річних в сумі 19 916,21 грн. та судовий збір в сумі 1 527,11 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
З рішенням суду відповідач не погодився та звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013 року в частині задоволення вимог про стягнення боргу в сумі 1 000,00 грн., оскільки зазначена сума була сплачена позивачеві платіжним дорученням № 004011 від 30.08.2013 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013 року апеляційну скаргу підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 07.10.2013 року.
07.10.2013 року в судовому засіданні розгляд справи в порядку статті 77 ГПК України було відкладено до 21.10.2013 року у зв'язку неявкою скаржника.
В судове засідання 21.10.2013 року скаржник свого уповноваженого представника не направив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про поважність причин нез'явлення в судове засідання не попередив.
В судове засідання також не з'явився представник позивача. У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Оскільки учасники судового розгляду були належним чином повідомлені про розгляд справи №910/12291/13 в апеляційному порядку і не направили своїх уповноважених представників у судове засідання, судова колегія ухвалила за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі доказами та за відсутності учасників судового процесу.
21.10.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Перевіривши на підставі наявних матеріалів справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 03.10.2011 року між Підприємством з 100% іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Глаксосмітклайн Хелскер Юкрейн Т.О.В.» та Підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЛБІ» було укладено договір про поставку та диструбуцію № 2011 ОТС 9, за умовами якого позивач зобов'язався протягом терміну дії договору відвантажити та поставити відповідачеві продукцію в строки, заздалегідь узгоджені сторонами, асортименті і по цінам, визначеними умовами даного договору.
Того ж дня, 03.10.2011 року до договору сторони підписали Додаткову угоду №2011 ОТС 9, в якій визначили порядок надання знижок дистриб'ютору за умови виконання ним відповідних умов.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.3 договору продукція поставляється відповідачу на умовах самовивозу зі складу позивача на умовах EXW- склад позивача згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс 2000. При цьому, право власності на товар переходить з моменту відвантаження у транспортний засіб дистриб'ютора і оформлення всіх відповідних продажу документів сторонами: накладна, податкова накладна, довіреність, товарно-транспортна накладна.
Згідно п 3.6. договору позивач вказує ціну одиниці імпортованого товару у видаткових накладних на продукцію, ціни на яку підлягають державному регулюванню, згідно діючого законодавства України.
Сторони пунктами 5.1.-5.2. договору передбачили обов'язок дистриб'ютора по здійсненню оплати продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом періоду наданої відстрочки платежу. Позивач надає дистриб'ютору відстрочку платежу, яка складає 45 (сорок п'ять) календарних днів з моменту отримання товару дистриб'ютором.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 року (п. 12.1. договору).
Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін в ході виконання даного договору, суд першої інстанції вірно зазначив, що такий має ознаки як договору поставки так і договору купівлі-продажу.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні приписи містить частина 1 статті 265 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, виходячи з приписів статей 174, 193 Господарського кодексу України, статей 11, 509, 525, 526, 626, 629 ЦК України, суд правомірно вказав, що підставою виникнення зобов'язання є договір, за яким сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вірно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 2011 ОТС 9 від 03.10.2011 року позивач поставив відповідачеві товарно-матеріальні цінності на суму 1 444 058, 28 грн., що підтверджується видатковими накладними від 13.10.2011 року, від 16.11.2011 року, від 17.11.2011 року, а відповідач прийняв продукцію, підтвердивши даний факт видачею довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.58-104).
З матеріалів справи також вбачається, що відповідач частину поставленої продукції на суму 345,98 грн. повернув позивачеві, що підтверджується накладними на повернення товару №001368 від 06.12.2011 року, №001242 від 21.10.2011 року та №001235 від 19.10.2011 року та частково оплатив вартість поставленої продукції на суму 1 221 792,78 грн.
27.01.2012 року позивачем на адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (03170, м. Київ, вул. Тулузи, буд. 3-Б), було направлено претензію № 19 від 26.01.2012 року з вимогою погашення боргу за поставлений товар, яка останнім була залишена без відповіді.
Стаття 610 цього ж Кодексу визнає порушенням зобов'язання його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено надання дистриб'ютору відстрочки платежу у 45 календарних днів з моменту отримання товару, за наявності належних доказів отримання ним товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення боргу в сумі 221 919,52 грн.
Разом з тим, позивач, зменшуючи розмір позовних вимог шляхом подачі до місцевого суду в порядку ч.2 статті 22 ГПК України відповідних заяв від 15.07.2013 року та від 14.08.2013 року, просив стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 1,00 грн., 3% річних - 19 916,21 грн., а також судові витрати (а.с.129-131, 153).
В свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву від 13.08.2013 року суму основного боргу перед позивачем визнав, однак не погодився з вимогою про стягнення пені, вказуючи на пропуск позивачем строку для пред'явлення даної вимоги (а.с.151).
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вирішуючи вимогу про стягнення 3% річних, місцевий суд обґрунтовано задовольнив таку в розмірі 19 916 грн. за період з 30.11.2011 року по 17.06.2013 року з огляду на відповідність наданого позивачем розрахунку вимогам чинного законодавства України.
Судом першої інстанції також встановлено, що в ході виконання договору від 03.10.11 року відповідач допустив прострочку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, внаслідок чого, в силу положень п. 5.6. договору та статей 611, 614 Цивільного кодексу України з останнього мала б бути стягнута пеня.
Проте, суд правомірно погодився з позицією відповідача про відсутність підстав для задоволення даної вимоги, оскільки така була заявлена позивачем 27.06.2013 року, поза межами річного строку, встановленого частиною 2 статті 258 ЦК України, а відтак, позовна давність щодо вимоги про стягнення пені є такою, що сплинула.
Доводи скаржника про те, що ним було сплачено позивачеві за платіжним дорученням № 004011 від 30.08.2013 року 1 000,00 грн., у зв'язку з чим заборгованість перед позивачем становить 220 919,52 грн., що не відповідає дійсним обставинам, встановлених судом, колегія суддів відхиляє, оскільки така оплата апелянтом була проведена після постановлення судового рішення.
Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, позбавлення права відповідача на участь у судовому розгляді справи судова колегія находить необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать про те, що останній був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи, а через неявку представника відповідача судовий розгляд відкладався на іншу дату.
При цьому, варто зазначити, що відповідач не повідомляв суд про поважність причин своєї неявки в судові засідання. Твердження скаржника про неможливість направлення свого представника в судове засідання не підтверджено будь-якими доказами. В матеріалах справи відсутні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направлення свого представника в судове засідання.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, а тому рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013 року у справі № 910/12291/13 відповідає фактичним обставинам справи, відтак, передбачених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і відповідно, задоволення апеляційної скарги, не має.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013 року у справі № 910/12291/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013 року у справі № 910/12291/13 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/12291/13 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Мальченко А.О.
Судді Жук Г.А.
Остапенко О.М.
Судове рішення № 34388453, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 21.10.2013. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 910/12291/13. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: