Рішення № 34388315, 10.10.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2013 р. Справа №917/1645/13

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.,

за участю представників:

прокурора: Чекирда О.С.;

позивача: не з'явився ;

відповідача: Панченко О.О., після перерви не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за

додержанням законів у воєнній сфері, м.Київ

в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України

в особі Державного підприємства "Ліси оборони", м.Київ

до Приватного підприємства "Теплобуд",м.Київ

про визнання права власності та витребовування нерухомого майна,-

В С Т А Н О В И В :

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України в особі Державного підприємства "Ліси оборони" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Теплобуд" про визнання за державою в особі Державного підприємства "Ліси оборони" права власності на об'єкти нерухомого майна, а саме квартири №№1-30 будинку по вул.Жовтневій,8А в смт.Решетилівка Полтавської області та витребування у приватного підприємства "Теплобуд" до державної власності в оперативне управління Державного підприємства "Ліси оборони" вказаних квартир.

В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що 23.12.2003 року між приватним виробничо-технічним підприємством "Квант"(далі- Замовник) та державним підприємством Міністерства оборони України "Енергія МО", яке перейменовано у ДП МО "Ліси оборони" (далі- Пайовик), було укладено договір на будівництво житла в порядку пайової участі №5/2004, за умовами якого пайовик зобов'язався перерахувати Замовнику кошти в сумі 1 905 491,05 грн. як суму пайового внеску у будівництві 30-ти квартирного житлового будинку, а Замовник зобов'язався передати в строк до 31.12.2004 року документи на оформлення права власності на відповідну профінансовану частку житла. Зважаючи на те, що Пайовиком свої зобов'язання за договором виконані в повному обсязі, а Замовником свої зобов'язання не виконано з посиланням на укладення додаткових угод, незаконність яких встановлена вироком Солом'янського районного суду м.Києва від 23.12.2011 року, та здійснено відчуження квартир ПП "Теплобуд", а тому просить визнати право власності та витребувати майно з чужого незаконного володіння, оскільки воно вибуло з власності поза волею власника.

В судовому засіданні прокурором позовні вимоги підтримані у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві.

Державне підприємство "Ліси оборони" не скористалось своїм правом на участь у судовому засіданні. Ухвали суду, направлені за адресою, вказаною прокурором у позовній заяві та яка відповідає адресі, вказаній у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернулись з відміткою поштового відділення про відсутність підприємства за вказаною адресою(в матеріалах справи).

Враховуючи те, що строк розгляду справи закінчується, а господарським судом виконано вимоги законодавства щодо повідомлення сторони про час та місце судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника ДП "Ліси оборони".

08.10.2013 року Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" через канцелярію суду подано клопотання про залучення його в якості правонаступника ДП "Ліси оборони" з посиланням на те, що ДП "Укрвійськбуд" у відповідності до п.2 наказу Міністра оборони України №480 від 06.10.2008 року є правонаступником всіх прав та обов'язків ДП "Ліси оборони"(т.2 а.с.100-108).

Розглянувши клопотання, заслухавши думку представників учасників процесу, суд не знаходить підстав для його задоволення виходячи з наступного:

Відповідно до ч.1 статті 25 ГПК України господарський суд залучає до участі в справі у якості правонаступника відповідної сторони в разі припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) та ін.

Згідно статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

ДП Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" не надано належних доказів правонаступництва, а згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.2 а.с.93,94) запис щодо припинення діяльності ДП "Ліси оборони" до реєстру не внесено.

Таким чином, відсутні підстави для залучення ДП "Укрвійськбуд" до участі в справі в якості правонаступника позивача.

Також заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері 07.10.2013 року повторно подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири №№1-30 по вул. Жовтневій,8А в смт. Решетилівка.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників прокуратури та відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів для забезпечення позову виходячи з наступного:

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Тобто вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, відтак необхідною умовою вжиття вказаних заходів є достатньо обґрунтоване припущення, що їх невжиття утруднить чи зробить неможливим виконання судового рішення

Відповідно до ч.2 с.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Прокурором не надано жодного доказу імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Також суд зазначає, що клопотання прокурора про вжиття заходів по забезпеченню позову подане повторно з тих же підстав, що і при поданні позовної заяви, яке судом було відхилено.

Враховуючи положення ст.66 ГПК України, заява про вжиття заходів для забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (т.1. а.с.55-68) та його представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що держава в особі будь-яких органів управління ніколи не набувала права власності на спірне нерухоме майно, а тому і не може витребувати його від інших осіб.

Рішення приймається судом після перерви, оголошеної в судовому засіданні 08.10.2013 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх представників сторін, суд встановив, що 23.12.03р. між Приватним підприємством Виробничо-технічним підприємством "Квант" (ВТП "Квант") та Державним підприємством Міністерства оборони України "Енергія МО" (наказом Міністра оборони України від 13.08.04 № 348 ДП МО України "Енергія-МО" перейменоване у ДП України "Ліси оборони") укладено договір на будівництво житла в порядку пайової участі № 5/2004 (договір № 5/2004).

Згідно умов договору № 5/2004 , ДП "Енергія МО", правонаступником якого є ДП МО України "Ліси оборони", як Пайовик, взяло на себе зобов'язання з метою забезпечення житлом військовослужбовців Міністерства оборони України, перерахувати на рахунок ВТП "Квант", як замовника, суму пайового внеску у будівництві 30-ти квартирного житлового будинку у смт. Решетилівка Полтавської області по вул. Жовтневій, 8 із розрахунку 1513,4 кв.м. загальної площі житла згідно адресного переліку (додаток № 1 до договору № 5/2004).

За договором № 5/2004 ВТП "Квант" зобов'язувалося за рахунок отриманих коштів збудувати та у строк до 31.12.2004 року передати ДП МО України "Ліси оборони" документи на оформлення права власності на відповідну профінансовану частку житла.

Загальна сума за договором складає 1905491,05 грн. (п. 1.1., 2.1. договору №5/2004).

ДП МО України "Ліси оборони" взяті на себе зобов'язання перед ВТП "Квант" по договору № 5/2004 щодо перерахування коштів на загальну суму 1905491 ,67 грн. виконало у повному обсязі:

- шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ВТП "Квант" коштів у сумі 1874386,05 грн. (платіжне доручення від 08.06.04 №103 з призначенням платежу: "Пайовий внесок по дольовій участі згідно договору № 5/2004 від 08.06.04 без ПДВ");

- шляхом зарахування між сторонами однорідних вимог (згідно акту приймання-передачі матеріальних активів від 04.01.05 ДП МОУ "Ліси оборони" передало, а ВТП "Квант" прийняло матеріальні цінності (автомобілі у кількості трьох одиниць) на загальну суму 70000 грн.

- угодою про взаємозалік від 16.03.06 р., укладеною ДП МОУ "Ліси оборони"та ВТП "Квант", частина заборгованості за актом приймання-передачі матеріальних активів від 04.01.05р. на суму 31105,62 грн. зараховувалась в рахунок погашення заборгованості ДП МОУ "Ліси оборони" за Договором №5/2004. Залишок суму заборгованості на суму 38894,38 грн. рахувався, як заборгованість ВТП "Квант" перед ДП МОУ "Ліси оборони".

У строк до 31.12.2004 року ВТП "Квант" свої зобов'язання перед ДП МО України "Ліси оборони" щодо передачі документів на оформлення права власності відповідно до умов Договору № 5/2004 не виконало.

Додатковою угодою № 1 від 31.12.04р. до договору № 5/2004, строк виконання договору подовжено сторонами до 31.08.05 р.(т.2 а.с.127)

Додатковою угодою № 2 від 14.02.06 р. до договору № 5/2004, ДП МОУ "Ліси оборони" і ВТП "Квант" домовились розірвати договір № 5/2004 з 01.05.06 р.; суму грошових коштів в розмірі 1905491,67 грн. отримані ВТП "Квант" повернути на розрахунковий рахунок в повному обсязі в строк до 01.05.06 р.(т.2 а.с.128)

Додатковою угодою № 3 від 17.03.06 р. до договору № 5/2004, ВТП "Квант" і ДП МО України "Ліси оборони" домовились розірвати договір № 5/2004 з 17.03.06р(т.2 а.с.129).

Додатковою угодою № 4 від 27.04.06 р. до договору № 5/2004 ВТП "Квант" та ДП МО України "Ліси оборони" погодили, що залишок заборгованості в розмірі 658996,61 грн. ВТП "Квант" погашає з моменту реалізації 50 % загальної площі у будинку № 8а по вул. Жовтневій в смт. Решетилівка, Полтавської області. ДП МО України "Ліси оборони" та ВТП "Квант" також домовились, що із суми грошових коштів в розмірі 1905491,67 грн., отриманих ВТП "Квант" від ДП МО України "Ліси оборони", повернути на розрахунковий рахунок суму в розмірі 854996,61 грн. в строк до 01.05.06 р. Решту пайового внеску зарахувати в рахунок погашення заборгованості ДП МО України "Ліси оборони" перед ВТП "Квант", згідно акту звірки від 01.03.06р., відповідно до "Угоди про припинення зобов'язань шляхом взаємозаліку" від 16.03.06 р.

01.12.05 року розпорядженням голови Решетилівської районної державної адміністрації затверджено Акт від 01.12.05 р. державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, згідно якого 30-ти квартирний житловий будинок в смт. Решетилівка, вул. Жовтнева, 8 прийнятий в експлуатацію. Замовником в Акті вказано ВТП "Квант". Згідно рішення Виконавчого комітету Решетилівської сільської ради від 29.03.2006 р. №230 для впорядкування нумерації житлових будинків по вул. Жовтневій) та в зв'язку з тим, що будинок під № 8 вже існує, 30-ти квартирному житловому будинку привласнено адресу: смт.Решетилівка, вул.Жовтнева,8А.

26.03.06р. 24 сесією 4 скликання Решетилівської селищної ради прийнято рішення про оформлення права приватної власності на кожну окрему квартиру спірного 30-ти квартирного будинку за ВТП "Квант". На підставі вказаного рішення ВТП "Квант" оформлені і отримані свідоцтва на право власності на 30 квартир спірного будинку.

10.08.07 року між ВТП "Квант", як продавцем та ПП "Теплобуд", як покупцем було укладено договори купівлі - продажу квартир (кожної окремо), предметом яких виступали квартири №№1 - 30 в будинку за номером 8а, розташованого за адресою - смт. Решетилівка Полтавської області, вул.Жовтнева( т.1 а.с.140-169).

При вирішенні спору суд виходить з наступного:

Згідно позовної заяви заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законодавства у воєнній сфері, предметом позову є вимоги про визнання за державою, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України в особі ДП "Ліси оборони" про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Як на підставу позову, прокурор посилався на те, що спірна нерухомість є державною власністю, яка незаконно вибула з володіння держави поза волею власника, що встановлено вироком у кримінальній справі.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначені нормі відповідають статті 20 Господарського кодексу України , якою передбачено наступні способи захисту: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається правомірним, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Прокурором не надано належних і допустимих доказів набуття державою права власності на спірні квартири.

Як встановлено судом і не заперечується прокурором, додаткові угоди до Договору № 5/2004, згідно яких Пайовик та Забудовник прийняли рішення про порядок повернення коштів та розірвання договору, не визнані недійсними в судовому порядку.

Вказані вище обставини щодо перерахування коштів Пайовиком Забудовнику, укладення між ними додаткових угод, реєстрацію права власності на спірні квартири встановлені Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року, залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2013 року по справі № 18/2184/11(т.1. а.с.126-139) і в силу статті 35 ГПК України не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть ті ж самі сторони.

Посилання прокурора на вирок суду у кримінальній справі, як на підставу для визнання права державної власності є безпідставним, оскільки відповідно до приписів ст. 35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Згідно наданих прокурором копії вироку Солом'янського районного суду м.Києва від 23.12.2011 року, зміненого Ухвалою апеляційного суду м.Києва від 17.10.2012 року (яка залишена без змін Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ) Зазимко Л.В. та Зернов А.А. визнані винними в розкраданні державних коштів на суму 962 694,20 грн.

Таким чином, відсутні підстави для визнання права власності за державою на спірні квартири, оскільки факти та обставини укладання Договору №5/2004, додаткових угод до нього, судові рішення про визнання додаткових угод недійсними прокурором не надані, а судові рішення з кримінальної справи свідчать про встановлення факту розкрадання грошових коштів, але не дають підстав для визнання їх недійсними.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно. Разом з тим, за приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов). При розгляді віндикаційного позову позивач повинен підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

-було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

-було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

-вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судом, 10.08.07 року між ВТП "Квант", як продавцем та ПП "Теплобуд", як покупцем, було укладено договори купівлі - продажу квартир (кожної окремо), предметом яких виступали квартири №№1 - 30 в будинку за номером 8а, розташованого за адресою - смт. Решетилівка, Полтавської області, вул.Жовтнева (т.1, арк. справи 140-149).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області на протязі 10 днів.

Повний текст рішення складено 15.10.2013 року.

Суддя Кульбако М.М.