Рішення № 34388049, 21.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/12823/13 21.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребо Інтернешнл"доТовариства з обмеженою відповідальністю «Український авіаційний сервіс»простягнення 194 080,20 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Роженко В.М. - предст. за довір.;

від відповідача: Янчук О.С. - предст. за дов.

У судовому засіданні 21.10.2013, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кребо Інтернешнл" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український авіаційний сервіс» про стягнення 168 053,51 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч умовам договору поставки нафтопродуктів №85-11/12ПН від 17.08.2011, відповідач свої обов'язки щодо поставки оплаченого товару не виконав в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2013 року порушено провадження у справі №910/12823/13, розгляд справи призначено на 12.08.2013.

Позовна заява у даній справі містила також вимогу вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у розмірі 168 053,51 грн.

Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких воно ґрунтується, суд прийшов до висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Заява позивача мотивована тим, що невжиття судом заходів забезпечення позову може призвести до того, що можливе рішення суду про задоволення позову утруднить його виконання чи зробить його неможливим, оскільки як зазначає позивач, з вересня 2012 року відповідач ухиляється від погашення заборгованості у розмірі 1 142 578,88 грн.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від погашення заборгованості без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Між тим, як вбачається із заяви про забезпечення позову, остання взагалі не містить обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Враховуючи викладене, судом відмовлено в забезпеченні позову.

12.08.2013 позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, вдповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 182 021,20 грн. Заява прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні 12.08.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву на 04.09.2013.

04.09.2013 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, однак вона судом не прийнята до розгляду з підстав викладених в ухвалі від 04.09.2013.

Через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав невиконання позивачем п. 4 додатків до Договору поставки нафтопродуктів тобто не надання відповідачу відгрузочної рознарядки, що завадило відповідачу виконати свої зобовязання за Договором.

Окрім того, відповідач зазначає, що не повинен нести відповідальність, що передбачена нормами діючого цивільного кодексу, які регламентують купівлю-продаж. Щодо заявленої вимоги про стягнення збитків, відповідач зазначив про відсутність складових, що входять у поняття збитки, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

Ухвалою від 04.09.2013, на підставі ст.ст.69, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 18.09.2013.

Розпорядженням від 18.09.2013 заступника Голови господарського суду міста Києва, справу передано на розгляд судді Мельнику В.І., у зв'язку з відпусткою судді Літвінової М.Є.

Ухвалою від 18.09.2013 справу прийнято до провадження суддею Мельником В.І., розгляд справи призначено на 21.10.2013.

У зв'язку з виходом з відпустки судді Літвінової М.Є., розпорядженням від 10.10.2013 Заступника Голови господарського суду міста Києва справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою від 10.10.2013 справу прийнято до провадження суддею Літвіновою М.Є., розгляд справи призначено на 21.10.2013.

18.09.2013 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення на відзив відповідача та заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 194 617,83 грн., з яких 3 % річних у розмірі 31 159,89 грн., інфляційне збільшення за час прострочення - 3 377,74 грн. та 160 080,20 грн. збитків. Заява прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні 21.10.2013, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

17.08.2011 між ТОВ "Український авіаційний сервіс" (постачальник, відповідач) та ТОВ "Кребо Інтернешнл" (покупець, позивач) укладений договір поставки нафтопродуктів №85-11/12ПН (далі - Договір).

Відповідно до пункту 2.1. Договору постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити нафтопродукти в кількості, якості, по цінах і в строки згідно Договору та додатків до нього. Для реактивних двигунів марки ТР на загальну суму 5 838 600,00 грн., а ціною за 1 тонну 9 667,67 грн. (додаток від 20.06.2012), у кількості 231 тонна з терміном поставки до 30.06.2012 та 8 775,00 грн. (додаток від 02.07.2012), у кількості 300 тонн, до 20.07.2012.

Обов'язок щодо поставки товару у постачальника виникає після підписання сторонами додатків до цього Договору поставки, в якому визначена вартість товару (п. 4.2).

Умови поставки за Договором поставки від 17.08.2011 сторони визначили розділом 5 цього Договору.

При визначені базисних умов постачання палива та/або надання послуг сторони керуються Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів (ІНКОТЕРМС) в редакції 2000 року, в частині, що не суперечить умовам даного Договору (п. 5.1.1).

В додатку від 20.06.2012 до Договору поставки, (п. 3), визначено, що покупець зобов»язаний оплатити товар по цьому додатку в строк до 22.06.2012, а постачальник в строк до 30.06.2012 - поставити товар (п. 2).

В додатку від 02.07.2012 до Договору поставки, (п. 3), визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар по цьому додатку в строк до 04.07.2012, а постачальник в строк до 20.07.2012 - поставити товар (п. 2).

На виконання умов Договору, позивач перерахував кошти у розмірі 5 838 600,00 грн., на рахунок відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов Договору та чинного законодавства України, здійснив лише часткову поставку товару, внаслідок чого, позивач заявив до стягнення 3 % річних, інфляційні втрати та зибтки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Платіжні доручення № 1489 від 21.06.2012 на суму 2 679 600,00 грн., № 1563 від 04.07.2012 - 3 159 000,00 грн. підтверджують належне виконання позивачем умов Договору, щодо попередньої оплати товару (топлива).

Факт часткової поставки товару за Договором поставки нафтопродуктів підтверджується актами прийому-передачі нафтопродуктів від 25.06.2012, від 30.06.2012, від 09.07.2012, від 16.08.2012 на загальну суму 4 696 021,12 грн. Акти приймання-передачі нафтопродуктів підписані та скріплені печатками сторін.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару виконав належним чином, однак відповідач в порушення умов Договору поставки та додатків до нього, не здійснив поставку товару на суму 1 142 578,88 грн.(5 838 600,00 грн. - 4 696 021,12 грн.), доказів протилежного відповідач суду не надав.

Окрім того, факт часткової поставки товару на суму 4 696 021,12 грн. встановлено у рішенні господарського суду Полтавської області від 29.1.2012 у справі № 18/2025/12, за яким стягнуто з ТОВ «Український авіаційний сервіс» на користь ТОВ «Кребо Інтернешнл» 1 142 578,88 грн. заборгованості та судові витрати.

Окрім того, при розгляді справи №18/2025/12 було встановлено, що 18 вересня 2012 року позивач направив відповідачу-1 претензію вих.№ 12/09/17-1 з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 1 142 578, 88 грн. в порядку повернення вартості непоставленого товару по Договору поставки. ТОВ "Український авіаційний сервіс" не надало відповіді на зазначену претензію, заборгованість не погасило ні в повному розмірі, ні частково. Позивачем на вимогу суду надано відповідні докази направлення даної претензії та отримання її відповідачем.

Згідно Акту звірки взаємних розрахунків між ТОВ „Український авіаційний сервіс" та ТОВ "Кребо Інтернешнл" від 31.08.2012, підписаного представниками та скріпленого печатками сторін, заборгованість ТОВ "Український авіаційний сервіс" перед ТОВ "Кребо Інтернешнл" становить 1 142 578, 88 грн.

За гарантійним листом № 1155 від 01.11.2012, відповідач зобовязався повернути позивачу 1 142 578,88 грн. на протязі двох місяців.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Наведений факт має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

На виконання рішення господарського суду Полтавської області від 29.11.2012 у справі №18/2025/12, 14.12.2012 був виданий наказ.

Приймаючи до уваги вищевикладене, факт недопоставки товару відповідачем встановлений в рішенні господарського суду Полтавської області від 29.11.2012 у справі №18/2025/12 та підтверджуються також матеріалами даної справи.

Враховуючи наведене позивач заявив до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати за період з 13.08.2013 по 04.09.2013.

Твердження відповідача, що невиконання позивачем п. 4 Додатків до Договору, стало підставою для недопоставки товару, спростовано матеріалами справи, зокрема рішенням суду Полтавської області від 29.11.2012 у справі №18/2025/12, яким встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання за Договором поставки.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач належних та допустимих доказів на спростування заявлених позивачем обставин не надав.

Доводи відповідача щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, викладені у відзиві на позовну заяву були досліджені у судовому засіданні, проте не знайшли свого законного та документального підтвердження.

Згідно відмітки на повідомленні про вручення поштового відправлення, претензія №12/09/17-1 від 17.09.2012 отримана відповідачем 20.09.2012, тому враховуючи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був сплатити заборгованість у розмірі 1 142 578,88 грн. до 27.09.2012, тобто у семиденний строк з дня отримання вимоги (претензії).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2013 відповідач перерахував позивачу 50 000,00 грн. та 12.06.2013 - 50 000,00 грн., отже заборгованість відповіача станом на 13.06.2013 становить 1 042 578,88 грн., доказів протилежного суду не надано.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що відповідач в порядку ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, вважається таким, що прострочив виконання свого зобовязання, оскільки не виконав його у строк, визначений у претензії від 17.09.2012 № 12/09/17-1.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім 3% річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про обґрунтованість 3% річних на загальну суму 31 159,89 грн., розрахунок яких перевірений судом та визнаний вірним.

За перерахунком суду, розмір інфляційних втрат становить 3 374,31 грн., та підлягає задоволенню в цій частині.

Заперечення відповідача щодо того, що на Договір поставки нафтопродуктів не розповсюджуються положення Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, за виключенням випадків прямо передбачених даним Договором, є необгрунтованими, оскільки Договір від 17.08.2011 № 85-11/12 ПН є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

В обгрунтування заявлених вимог щодо стягнення збитків у розмірі 160 080,20 грн. позивач посилається на ч.1, 2 ст. 22, ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України та ч. 1, 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України.

В обгрунтування вимоги про стягнення збитків позивач посилається на те, що не погашення боргу відповідачем спричинило понесення позивачем збитків щодо сплати додатково нарахованих відсотків за кредитним договором № 28-2063/11 від 26.05.2011, за яким позивач сплачує відсотки за користуваня кредитом у розмірі 12 % річних (за користування кредитними коштами у долларах США) та 18 % річних (за користування кредитними коштами у гривнях).

Отже, після повернення відповідачем коштів у розмірі 1 142 578,88 грн., позивач розраховував достроково погасити частину кредиту за кредитним договором № 28-2063/11 від 26.05.2011 та в подальшому сплачувати менші відсотки.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти стягнення збитків, які судом прийняті до уваги при вирішенні спору.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 вказаного кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Слід зазначити, що кредитний договір № 28-2063/11 від 26.05.2011 укладений до моменту підписання сторонами договору поставки нафтопродуктів № 85-11/12 ПН від 12.08.2011.

По-перше, спалата позивачем додатково нарахованих відсотків за кредитним договором №28-2063/11 від 26.05.2011 не є штрафними санкціями які позивач повинен сплатити або сплатив внаслідок не повернення відповідачем боргу за договором поставки нафтопродуктів, тобто у даному випадку відсутній причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками.

По-друге, не виконання позивачем свого зобовязання за кредитним договором, не є в розумінні ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками.

По-третє, в розумінні ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, вина відповідача щодо часткового не повернення кредиту позивачем за Кредитним договором - відсутня та не доведена позивачем.

Наведені обставини, виключають можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 160 080,20 грн.

Згідно Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині 3 % річних у розмірі 31 159,89 грн. та інфляційних втрат - 3 374,31 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український авіаційний сервіс» (03036, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 90, офіс 3, код 36586872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кребо Інтернешнл» (39610, Полтавська обл., м. Кременчук, Автозаводський район, вул. Свіштовська, 11, код 35939567) 3 % річних у розмірі 31 159,89 грн. (тридцять одна тисяча сто пятдесят девять гривень 89 коп.), інфляційні втрати - 3 374, 31 грн. (три тисячі триста сімдесят чотири гривні 31 коп.) та 690,68 грн. (шістсот дев'яносто гривень 68 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 28.10.2013

Суддя М.Є. Літвінова