Рішення № 34387409, 17.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15478/13 17.10.13

Господарський суд міста Києва у складі головуючої судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Козаковій І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» до про Приватного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Курс» усунення перешкод у праві власності

Представники:

від Позивача: не з'явились;

від Відповідача: Поліщук Т.А. (представник за Довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Курс» (надалі також - «Відповідач») про зобов'язання усунути перешкоди у праві власності шляхом заборони вчиняти будь-які дії по обмеженню чи закриттю проїзду автомобільному транспорту до будівель Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» по вулиці Бориспільській, 9ж у місті Києві.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що Позивач на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 14.02.2007 року володіє на праві власності нерухомим майном за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9ж, що призначається для розміщення складських та адміністративно-побутових приміщень оптового аптечного складу, у складі: будівля адміністративно-виробничого корпусу площею 26045,0 кв.м., навіс, будівля контрольно-пропускного пункту (кпп) площею 17,5 кв.м. Для обслуговування та експлуатації вказаних нежилих приміщень Київською міською радою Позивачу було надано в користування (оренду) земельну ділянку розміром 1,3251 га. строком до 2018 року. Відповідно до схеми розміщення будівель на території промислового майданчика колишнього ВО «Київський радіозавод» нерухоме майно Позивача знаходиться в центрі промислової зони, тобто з усіх боків оточена суміжними земельними ділянками, і дістатися до неї Позивач може виключно через заїзд з вулиці Бориспільської. Під'їздні дороги та в'їздні ворота з вул. Бориспільської до складських приміщень Позивача були облаштовані за рахунок коштів Позивача та на підставі розробленого та погодженого з Відповідачем робочого проекту, розробленого ВАТ ПТІ «Київоргбуд». Однак, ПАТ «НВК «Курс» було влаштовано додатковий шлагбаум на в'їзді та виїзді з вул. Бориспільської на територію промислового майданчика колишнього ВО «Київський радіозавод». Відповідач постійно чинить перешкоди проїзду автомобільного транспорту Позивача, не пропускає транспортні засоби на територію промислового майданчику через в'їзд з вул. Бориспільської. Інший заїзд на територію промислового майданчика колишнього ВО «Київський радіозавод» з вул. Вереснева не призначений для проїзду великогабаритного транспорту та не має необхідної пропускної потужності.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.08.2013 р. порушено провадження у справі № 910/15478/13, розгляд справви призначено на 04.09.2013 р.

04.09.2013 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від представника відповідача на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі надійшов письмовий відзив на позовну заяву з додатками, в якому зазначено, що центральний вхід на територію колишнього ВО "Київський радіозавод", в тому числі і до приміщень Позивача, здійснюється через прохідну з вулиці Бориспільської, а центральний та основний заїзд для автотранспорту - з вулиці Вересневої. Заїзд для автотранспорту з вулиці Бориспільської, зроблений Приватним акціонерним товариством "Науково-виробничий комплекс "Курс" самостійно і не є об'єктом загального користування.

04.09.2013 року в судове засідання з'явились представники сторін. Представник позивача на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі подав додаткові докази по справі. Представник Відповідача надав суду усні пояснення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 року відкладено розгляд справи на 18.09.2013 року.

18.09.2013 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від представника позивача надійшли письмові пояснення з відповідними доказами по суті спору.

18.09.2013 року в судове засідання з'явились представники сторін та надали усні пояснення по суті спору.

В судовому засіданні, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 25.09.2013 року.

25.09.2013 року в судове засідання з'явився представник позивача. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.09.2013 року відкладено розгляд справи на 10.10.2013 року.

10.10.2013 року в судове засідання з'явились представники сторін та надали суду усні пояснення по суті спору.

В судовому засіданні, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 17.10.2013 року.

17.10.2013 року в судове засідання з'явився представник Відповідача, який проти задоволення позовних вимог заперечив. Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про поважні причини нез'явлення суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується підписом представника на Розписці про оголошення перерви від 10.10.2013 року.

За таких обставин, незважаючи на те, що представник Позивача в судове засідання 17 жовтня 2013 року не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 17 жовтня 2013 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

23 жовтня 2003 року між Київською міською радою («Орендодавець») та Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" («Орендар») укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку, яка розташована за адресою: вулиця Бориспільська, 9ж у Дарницькому районі міста Києва, розміром 1,3251 га. для завершення будівництва, подальшої експлуатації та обслуговування будівлі для складських та офісних приміщень.

10 листопада 2009 року між Київською міською радою («Орендодавець») та Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" («Орендар») укладено Угоду про поновлення та про внесення змін та доповнень по договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої сторони погодили поновлення на 10 років до 08.11.2018 року Договору оренди земельної ділянки, укладеного між Орендодавцем та Орендарем 23 жовтня 2003 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 лютого 2007 року у справі № 32/20, яке набрало законної сили, визнано право власності Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, 18-А; ідентифікаційний код 21642228) на повністю закінчений будівництвом об'єкт нерухомого майна за адресою: місто Київ, вулиця Бориспільська, 9-ж, що призначається для розміщення складських та адміністративно-побутових приміщень оптового аптечного складу, у складі: будівля адміністративно-виробничого корпусу (літера "А") площею 26045,0 кв.м., навіс (літера "Б"), будівля контрольно-пропускного пункту (кпп) (літера "В") площею 17,5 кв.м.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що відповідно до схеми розміщення будівель на території промислового майданчика колишнього ВО «Київський радіозавод» нерухоме майно Позивача знаходиться в центрі промислової зони, тобто з усіх боків оточена суміжними земельними ділянками, і дістатися до неї Позивач може виключно через заїзд з вулиці Бориспільської. Під'їздні дороги та в'їздні ворота з вул. Бориспільської до складських приміщень Позивача були влаштовані за рахунок коштів Позивача та на підставі розробленого та погодженого з Відповідачем робочого проекту, розробленого ВАТ ПТІ «Київоргбуд». Однак, ПАТ «НВК «Курс» було влаштовано додатковий шлагбаум на в'їзді та виїзді з вул. Бориспільської на територію промислового майданчика колишнього ВО «Київський радіозавод». Відповідач постійно чинить перешкоди проїзду автомобільного транспорту Позивача, не пропускає транспортні засоби на територію промислового майданчику через в'їзд з вул. Бориспільської. Інший заїзд на територію промислового майданчика колишнього ВО «Київський радіозавод» з вул. Вереснева не призначений для проїзду великогабаритного транспорту та не має необхідної пропускної потужності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд зазначає, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду "негаторного" позову.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

Суд зазначає, що відповідно до пункту 7 Листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» № 01-8/98 від 31.01.2001 року, власник може звернутися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних з неправомірним позбавленням володіння (негаторний позов). Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки. Достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Свідоцтва про право власності від 11 березня 2004 року № 933682, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), нежилий будинок - корпус № 8, площею 4 953,30 кв.м, який розташований в м. Києві за адресою: вул. Бориспільська № 9 (літера 8 (цифра), належить Приватному акціонерному товариству «Науково-виробничий комплекс «КУРС» на праві приватної власності.

Статтею 41 Конституції України визначено, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд зазначає, що право власності - це передбачене й гарантоване законом право власника здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Тобто особам (фізичним або юридичним) заборонено порушувати таке право і створюва ти перешкоди в його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 1997 року між генеральним директором ДП «ВО «Київський радіозавод» та директорами підприємств, що створені при реорганізації ДП «ВО «Київський радіозавод», згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 569, укладено Угоду про розподіл та закріплення земельних ділянок ВО «Київський радіозавод», зайнятих виробничими корпусами разом з прилеглою територією.

Відповідно до пункту 13 вказаної Угоди за НВП «Курс» закріплено земельну ділянку площею 0,8975 га.

Угодою від 01 жовтня 1997 року визначено, що остання є підставою для виплати податку на землю, екологічного контролю, вирішення питань охорони праці та подання для отримання державного свідоцтва на користування земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» розроблено Технічний звіт по встановленню меж земельної ділянки в натурі ПрАТ «Науково-виробничий комплекс «КУРС» для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничої будівлі на вул. Бориспільській, 9 у Дарницькому районі м.Києва (обліковий номер 63:275:004)

В рамках Технічного звіту представником геодезичного відділу № 1 КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» Остапівим Л.С. в присутності представників суміжних землекористувачів відповідача: ВАТ «Київський радіозавод», ЗАТ «Крокурс» встановлено та узгоджено в натурі межі земельної ділянки ПрАТ «НВК «КУРС», про що 08.11.2011р.складено відповідний Акт.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 липня 2010 року між ДАХК «Київський радіозавод» («продавець») та ВАТ «НВК «Курс» («покупець») укладено Договір купівлі-продажу № 109, відповідно до якого Продавець передав у власність Покупцеві частину огорожі довжиною 94,85 погонних метрів вздовж адміністративного корпусу Покупця (корпусу № 8) розташованого за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 9, починаючи від в'їзних воріт.

12 березня 2012 року між ДАХК «Київський радіозавод» («продавець») та ПрАТ НВК «Курс» («покупець») укладено Договір купівлі-продажу № 12/03, відповідно до якого Продавець передав у власність Покупця частину огорожі довжиною 5,25 погонних метрів вздовж адміністративного корпусу Покупця (корпусу № 8) розташованого за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 9, починаючи від в'їзних воріт в напрямку корпусу № 10.

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач, як власник огорожі вздовж належного йому на праві власності адміністративного корпусу № 8 по вул. Бориспільській, 9 у м. Києві, який знаходиться в межах закріпленої за ним земельної ділянки № 63:275:004, вправі на власний розсуд розпоряджатися належним йому майном.

Отже, Відповдач, як власник розпорядився власною огорожею шляхом встановлення металевих в'їзних воріт з контрольно-пропускним пунктом та шлагбаумом.

Суд не приймає до уваги Акти про недопущення автотранспорту від 04 вересня 2013 року, з огляду на наступне.

В порядку, передбаченому статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що акти про недопущення автотранспорту від 04 вересня 2013 року не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази того, що відповідач чинить перешкоди Позивачу в користуванні майном, яке йому належить.

Крім того, Суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін, для доступу до належного позивачу нерухомого майна наявний загальнодоступний в'їзд з вулиці Вересневої. При цьому, доводи представника Позивача щодо неналежного облаштування вказного заїзду не виключають можливість користування останнім, а вказують саме на небажання Позивача користуватись зазначеним заїздом з вулиці Вересневої.

Що стосується доводів представника Позивача про те, що під'їздні дороги та виїздні ворота з вул. Бориспільської до складських приміщень Позивача були влаштовані за рахунок коштів Позивача, Суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 2006 року по 2012 рік між сторонами по даній справі укладено наступні Договори: Договори № 137/6 від 03 січня 2006 року та № 34-1/00 від 01 вересня 2006 року, відповідно до яких Позивач надав Відповідачу право спільного користування в'їзними воротами та прилеглою до них територією і прохідною з адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 8, для в'їзду (входу) та виїзду (виходу) через територію ВАТ НВК «Курс»; Договори № 1-ВП про надання послуг від 04 січня 2010 року; Договір № 221/10 від 01 вересня 2010 року, відповідно до якого Позивач надав Відповідачу право спільного користування нерухомими майном, що належить Позивачу на праві власності, а саме в'їзними воротами, розташованими за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 8; Договір оренди караульної системи та прилеглої інфраструктури № 01/10 від 01 вересня 2010 року; Договір № 09/11 від 01 вересня 2011 року, відповідно до якого Позивач надав Відповідачу право спільного користування нерухомим майном, що належить Позивачу на праві власності, а саме в'їзними воротами, розташованими за адресою : м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 8 та Договір оренди караульної системи та прилеглої інфраструктури № 01/11 від 01 вересня 2011 року.

Пунктами 2.5 Договорів № 137/6 від 03 січня 2006 року та № 34-1/00 від 01 вересня 2006 року визначено, що Відповідач може, по узгодженому з Позивачем проекту, проводити ремонт прохідної, воріт і обладнання, здійснювати благоустрій прилеглої до воріт території.

Таки чином, Суд зазначає, що здійснивши благоустрій під'їздної дороги та в'їздних доріг з вул. Бориспільської на підставі розробленого та погодженого з Відповідачем робочого проекту, Позивач у 2006 році скористався наданим йому Договорами № 137/6 від 03 січня 2006 року та № 34-1/00 від 01 вересня 2006 року правом здійснити облаштування майна, на яке останній отримав право спільного користування.

Враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України та приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, Суд приходить до висновку, що Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту створення відповідачем перешкод у користуванні майном, що належить позивачу, та здійсненні господарської діяльності останнього.

Таким чином, позовні вимоги Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, залишають за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У позові Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» - відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22 жовтня 2013 року.

Суддя О.В. Чинчин