Рішення № 34387337, 21.10.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.10.2013 Справа № 905/6458/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (юридична адреса: 04655, місто Київ, вулиця Електриків, будинок № 29-А, поштова адреса: 04655, місто Київ, вулиця Кудрявський узвіз, будинок № 7, поверх 9-10; код ЄДРПОУ - 20842474)

до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» на відшкодування шкоди в порядку регресу 5 280,25 гривень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 36/ТЗ/0007681/2.1.5.1 від 22 серпня 2012 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Hyundai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Мітсубіші», державний номерний знак НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», позивач просить стягнути з відповідача суму у розмірі 5 280,25 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 22, 993, 1172, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16 вересня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 30 вересня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2;

- витребувано з Оболонського районного суду міста Києва належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 3/756/3269/13 стосовно ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «Мітсубіші», державний номерний знак НОМЕР_2, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (19.05.2013).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 09 жовтня 2013 року у зв'язку з неявкою представників сторін, ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 16 вересня 2013 року документів.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 09 жовтня 2013 року у зв'язку зі знаходженням судді Фурсової С.М. у відпустці справу № 905/6458/13 передано на розгляд судді Зекунова Е.В.

За змістом пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі зміни складу суді (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09 жовтня 2013 розгляд справи відкладено на 21 жовтня 2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 16 вересня 2013 року документів.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 21 жовтня 2013 року у зв'язку з виходом з відпустки судді Фурсової С.М. справу № 905/6458/13 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Так, відповідно до приписів пункту 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», перебіг строку вирішення спору розпочато заново.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу господарського суду клопотання про проведення судового засідання без його участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали суду від 16 вересня 2013 року не надав письмових пояснень щодо обставин справи.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

22 серпня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» (далі по тексту - страховик або позивач) та ОСОБА_3 (далі по тексту - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту засобу № 36/ТЗ/0007681/2.1.5.1 (далі по тексту - Договір страхування), відповідно до умов якого позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України і пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням майном - автомобілем марки «Hyundai Santa Fe» (далі - «Хюндай» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак НОМЕР_1 від страхових ризиків, зокрема й дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 11-21).

Як вбачається з матеріалів справи, 19 травня 2013 року на вулиці Богатирській в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Мітсубіші», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3.

Згідно інформації, розміщеної у відомості УДАІ ГУМВС України в місті Києві № 9202653 від 27 травня 2013 року, підтверджено факт настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «Мітсубіші», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 з автомобілем марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 (а.с. 27-28).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження задньої центральної частини, що підтверджується довідкою УДАІ ГУМВС України в місті Києві (а.с. 26).

20 травня 2013 року на адресу позивача надійшло повідомлення ОСОБА_3 про настання страхового випадку (а.с. 30-31).

Строк дії Договору визначено з 22 серпня 2012 року до 21 серпня 2013 року. Страховий платіж за Договором страхування визначено в сумі 12 760,00 гривень.

Своєчасне внесення страхового платежу (премії) підтверджується наявною в матеріалах справи випискою за особовим рахунком за 22 серпня 2012 року.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2013 року у справі № 3/756/3269/13 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 29).

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля, позивачем замовлено проведення відповідного звіту.

Відповідно до звіту № 1731 від 03 червня 2013 року про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 в результаті його пошкодження, складає 6 418,33 гривень з ПДВ (а.с. 36-41).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений оцінювачем товариства з обмеженою відповідальністю «Естімейт Плюс» Тюрменко Дмитром Володимировичем, про що свідчить кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серії НОМЕР_3 від 02 червня 2007 року (а.с. 52).

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи звіт є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплено печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

24 травня 2013 року до позивача звернулася застрахована особа - ОСОБА_3 із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с. 32).

За страховим випадком - дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 19 травня 2013 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 36/28300/2.1.5.1 від 05 серпня 2013 року визначено суму страхового відшкодування у розмірі 5 790,25 гривень (а.с. 55).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір страхування укладається в письмовій формі (стаття 981 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 19 травня 2010 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № 36/28300/2.1.5.1 від 05 серпня 2013 року, платіжним дорученням № 1798 від 08 серпня 2013 року перерахував 5 790,25 гривень страхового відшкодування (а.с. 56).

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі постанови Оболонського районного суду міста Києва від 07 червня 2013 року у справі № 3/756/3269/13 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 19 травня 2013 року сталася саме з вини ОСОБА_2, який керуючи автомобілем марки «Мітсубіші», державний номерний знак НОМЕР_2, рухаючись по вулиці Богатирській в місті Києві, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_2, залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 5 280,25 гривень.

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (полісом № АВ/6631188) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 гривень, франшиза - 510,00 гривень (а.с. 78).

За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу № АВ/6631188. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 19 травня 2013 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при розрахунку ціни позову вирахував франшизу, передбачену полісом серії АВ/6631188 (510,00 гривень).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Відповідно до приписів чинного законодавства (Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні») встановлення вартості матеріальної шкоди проводиться відповідними особами (оцінювачами, суб'єктами оціночної діяльності).

Так, в силу частини сімнадцятої статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. В даному випадку розмір прямого збитку, якого зазнав страхувальник, з огляду на звіт № 1731 від 03 червня 2013 року про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складає 6 418,33 гривень з ПДВ.

З рахунку-фактури № БА-0039956 від 27 травня 2013 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан Авто» (яке є платником податку на прибуток на загальних підставах) вбачається, що вартість робіт і запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1, складає 5 790,25 гривень з ПДВ. Покупцем та платником за рахунком вказано ОСОБА_3 (а.с. 54).

Господарським судом достовірно встановлено та прийнято в якості належних доказів спричинення власнику автомобіля марки «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1, збитків у розмірі 5 790,25 гривень рахунок-фактуру № БА-0039956 від 27 травня 2013 року, оскільки з наявних в ньому відомостей можна дійти однозначного висновку, що ремонтні роботи на загальну суму 5 790,25 гривень спрямовані саме на усунення порушень, заданих внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19 липня 2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді особи, платіжним дорученням від 08 серпня 2013 року № 1798 виплачено страхове відшкодування у розмірі 5 790,25 гривень, виходячи з фактичної вартості ремонту застрахованого транспортного засобу, визначеної відповідно до документів станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Разом з тим, господарським судом встановлено те, що позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності за Договором страхування, виплачено страхове відшкодування особі, що здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу, в розмірі, визначеному відповідно до складених нею розрахунків.

Відносини страхування регулюються, зокрема, главою 67 Цивільного кодексу України «страхування» у статті 983 якої визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Також, Закон України «Про страхування» визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4), а статтею 18 цього Закону також визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу.

Аналогічну правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 19 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування».

Наявна в матеріалах справи банківська виписка з рахунку позивача, свідчить про своєчасне внесення страхувальником страхового платежу (премії), і, відповідно набрання чинності Договором страхування (а.с. 110-111).

Господарським судом на підставі ретельної правової оцінки умов Договору достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано факту набрання чинності зазначеним договором (в тому числі і на момент настання страхового випадку у вигляді дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 19 травня 2013 року), та обумовлену цим обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. До такого висновку господарський суд дійшов виходячи з того, що страховий платіж (страхову премію) на користь страховика (позивача) страхувальник здійснив 22 серпня 2012 року, тобто ще до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, і цей факт не спростовано відповідачем.

В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс АВ/6631188), а до публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» як особи, відповідальної за завдані збитки.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Щодо звернення до господарського суду без досудового врегулювання спору слід зазначити наступне.

Конституційний суд України в абзаці 3 пункту третьому рішення № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року зазначив, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути, зокрема, юридичні особи. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

В абзаці 3, 4 пункту 6.2 рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року зазначено, що у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 28 серпня 2012 року у справі № 23/279 (№ 3-38гс12).

З наведеного випливає, що спір у даній справі підлягає розгляду господарським судом по суті на загальних підставах.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 23 вересня 2013 року за № 987/17, посилаючись на Лист Верхового Суду України від 11 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначає, що: «право регресної вимоги виникає у страховика за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів до особи, яка завдала шкоди у разі, коли ця шкода заподіяна життю та здоров'ю навмисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо. А на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» виникає лише право суброгації. Під суброгацією розуміється перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика, яке відбувається лише у вже наявному зобов'язані (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває права і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору та сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Позивачем не було надано договору (щодо заміни сторони у зобов'язанні), тому відповідач вважає, що у позивача не було підстав для подання позову про відшкодування збитків в порядку регерсу.»

Залишаючи поза увагою заперечення відповідача у наведеній частині, господарський суд виходить з наступного.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика у теорії називається суброгацією. Суброгація виникає на підставі закону (стаття 993 ЦК України, стаття 27 Закону України «Про страхування»). При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Відтак, при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Для виникнення права на суброгацію укладання окремої угоди не вимагається, оскільки вона виникає на підставі закону.

Відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках:

1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань;

2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Якщо страхове відшкодування лише частково погашає спричинені потерпілому збитки, то до заподіювача шкоди є можливість пред'явлення двох вимог: перша - вимога страховика в розмірі виплаченого потерпілому страхового відшкодування, друга вимога - потерпілого в розмірі тієї частини завданої шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням. Заподіювач шкоди може висувати проти страховика лише ті вимоги (заперечення), які він має до потерпілої особи.

Даної правової позиції, зокрема, дотримується Верховний Суд України у Аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування (схвалений на нараді суддів цивільної юрисдикції Верховного Суду України 11 липня 2011 року; витяг з Аналізу опублікований у журналі «Вісник Верховного Суду України» № 8 (132) за 2011 рік та розміщений на офіційному сайті Верховного Суду України).

В даному випадку при зверненні з позовом позивач правомірно посилався на приписи статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

З огляду на викладене, сума страхового відшкодування, що була сплачена позивачем страхувальнику підлягає стягненню з відповідача саме в порядку регресу.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує інші наявні заперечення відповідача, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від цивільної відповідальності.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 5 280,25 гривень є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 981, 983, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 7, 8, 9, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, 100; код ЄДРПОУ - 13490997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (юридична адреса: 04655, місто Київ, вулиця Електриків, будинок № 29-А, поштова адреса: 04655, місто Київ, вулиця Кудрявський узвіз, будинок № 7, поверх 9-10; код ЄДРПОУ - 20842474, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 5 280,25 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720,50 гривень судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 21.10.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.10.2013.

Суддя С.М. Фурсова