Рішення № 34385718, 22.10.2013, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8889/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2013 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., при секретарі Рабош А.О., з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Дюрдь В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Брокбізнесбанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до ПАТ «Брокбізнесбанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивує тим, що позивач був прийнятий на роботу начальником відділу безпеки Закарпатської філії ПАТ «Брокбізнесбанк» з « 07» серпня 2009 року, Наказ №603/11-к від 06.08.2009 р. Відповідно до постанови Наглядової ради AT «БРОКБІЗНЕСБАНК» від 14.09.2012р. діяльність Закарпатської філії AT «БРОКБІЗНЕСБАНК» припинена з 19.11.2012р., тобто реорганізація Закарпатської філії ПАТ «Брокбізнесбанк» закінчилася 19.11.2012р. В зв'язку з припиненням Закарпатської філії публічного акціонерною товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК», його, у відповідності до наказу №132/64-РВ від 16.11.2013р. було переведено на посаду начальника відділу безпеки Закарпатського регіонального відділення АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК». Наказом ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» №83-РВ від 30.04.2013р. позивач був звільнений у зв'язку зі зміною в організації праці та скороченням чисельності працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України. Натомість позивач зазначає, що ні до звільнення, ні під час звільнення, йому не було надано ні постанови Наглядової Ради ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», ні будь-яких інших оригіналів або належним чином засвідчених копій попереджень, наказів, що повинні супроводжувати таке звільнення. З вищенаведених підстав позивач вважає, що його звільнення незаконне, а отже просить суд поновити його на роботі на посаді начальника відділу безпеки Закарпатського регіонального відділення AT „БРОКБІЗНЕСБАНК"; стягнути з ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з « 01» травня 2013 р. до дня поновлення на роботі, який на день висунення позову становить 5460,00 грн.; стягнути з ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000,00 гривень. Згідно заяви про збільшення позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 31 ЦПК України та додаткових письмових пояснень в обґрунтування позовних вимог, вказує на те, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (абзац 2 ст.40 КЗпП України). На дату звільнення позивача 30.04.2013р. останній був тимчасово непрацездатний. Крім того, зазначив, що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка виразилася в позбавленні його гарантованого Конституцією України права на труд та можливості забезпечувати себе. Остаточно просив поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу безпеки Закарпатського регіонального відділення AT „БРОКБІЗНЕСБАНК"; стягнути з ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з « 01» травня 2013 р. до дня поновлення на роботі, який на день висунення позову становить 31174,84 грн.; стягнути з ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 15000,00 гривень.

В судове засідання позивач з'явився, заявлені позовні вимоги, а також вимоги щодо збільшення позовних вимог підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» за довіреністю Дюрдь В.І. в судове засідання з'явився заявлений позов не визнав, заперечував проти його задоволення. У зв'язку з чим надав письмові заперечення на позовну заяву про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Заслухавши пояснення та думки сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до Наказу №603/11-к від 06.08.2009 року позивач був прийнятий на роботу на посаду начальника відділу безпеки Закарпатської філії AT «БРОКБІЗНЕСБАНК».

Згідно ч. 3 ст.64 ГК України - підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до п.11.5.2 Статуту ПАТ «Брокбізнесбанк» - наглядова рада Банку, зокрема: затверджує організаційну структуру банку, положення про структурні підрозділи та інші внутрішні положення банку, персональний склад комітетів банку.

Суд не вправі обговорювати питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників, тому що це входить до компетенції власника (роботодавця), який може зменшити чисельність працівників певної спеціальності, збільшивши кількість інших працівників.

19.11.2012 року Закарпатську філію AT «БРОКБІЗНЕСБАНК» було реорганізовано в Закарпатське регіональне відділення.

У зв'язку з цим попередньо було письмово повідомлено всіх працівників філії, позивача в тому числі, про зміну в організації праці, про скорочення чисельності працівників AT «БРОКБІЗНЕСБАНК». Зміна в організації праці проводилась згідно Постанови Наглядової ради від 14.09.2012 р. та у відповідності до ст.49-2 КЗпП України.

Положення ст. 49-2 КЗпП України передбачає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Згідно поданої позивачем заяви його було переведено на посаду начальника відділу безпеки Закарпатського регіонального відділення AT «БРОКБІЗНЕСБАНК» з 17.11.2012 р., що підтверджується Наказом 132/64-РВ від 16.11.2012 р.

У зв'язку із змінами в організації праці, що відбувалися на підставі Постанови Наглядової ради від 12.02.2013 року було видано Наказ № 77 від 14.02.2013 р. «Про організаційно-штатні зміни в Закарпатському РВ AT «БРОКБІЗНЕСБАНК», згідно якого 18.04.2013 р. ліквідувався відділ безпеки Закарпатського РВ AT «БРОКБІЗНЕСБАНК», що тягло за собою скорочування посади начальника відділу безпеки Закарпатського РВ AT «БРОКБІЗНЕСБАНК». Згідно наказу № 77 від 14.02.2013 р. з 19.04.2013 р. створювався сектор безпеки Закарпатського РВ AT «БРОКБІЗНЕСБАНК» та вводилась до штатного розпису посада завідувача сектору безпеки Закарпатського РВ AT «БРОКБІЗНЕСБАНК».

Статтею 49-2 КЗпП України передбачений порядок вивільнення працівників, а саме: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Актом № 1 від 15.02.2013 р. встановлено, що 15.02.2013 р. об 11.30 год. позивач був ознайомлений з Наказом № 77, натомість від підпису про ознайомлення з наказом позивач відмовився, про що й був складений вищезгаданий акт. Згідно з записом в журналі виходу на роботу, який ведеться в Закарпатському РВ AT «БРОКБІЗНЕСБАНК» ОСОБА_1 знаходився на роботі 15.02.2013 р. з ранку о 08.45 год..

Отже, відповідачем були виконані вимоги ч. 1 ст. 492 КЗпП України щодо повідомлення працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Згідно із п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, а згідно із частиною 3 не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно Наказу № 77 від 14.02.2013 р. звільнення позивача повинно було відбутися 18.04.2013 p., але з 15.04.2013 р. останній знаходився на лікарняному.

Частиною 3 ст.40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності. Тому наказ про звільнення позивача у зв'язку зі зміною в організації праці та скороченням чисельності працівників був виданий 30.04.2013 р. Позивач в свою чергу вийшов з лікарняного 27.04.2013 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи - копією лікарняного № 213035 від 27.04.2013 р.

Абз.2 п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Мінпраці України, МінЮстом, Мінсоцзахисту населення України № 58 від 29.07.1993р. визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи працівника.

30.04.2013 р. позивачу було надано Наказ № 83-РВ про звільнення, на якому він зазначив, що з наказом ознайомлений в 10.45 год.

Відповідно до вимог 4.2 ст. 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, працівнику видається копія наказу про звільнення з роботи. На копії вищевказаного наказу позивач власноруч зазначив: «Вручен не оригинал приказа».

Таким чином, відповідач звільнив позивача в період тимчасової непрацездатності, а тому відповідачем по справі, в зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на лікарняному в період з 30.04.2013 року по 06.05.2013 року було видано наказ №170/03-РВ від 09.09.2013 року «Про внесення змін до наказу № 83-РВ від 30.04.2013 року та про звільнення ОСОБА_1» про перенесення дати звільнення позивача на перший робочий день після лікарняного - 07.05.2013 року.

Відповідно до абз. 1 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

В позовній заяві позивач посилається на норми ст. 42 КЗпП України про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації праці. Зазначає, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, та посилається на те, що він є учасником ліквідіції наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р.

Позивач зазначає ряд посад, які могли би бути запропоновані йому Банком, вважаючи свою освіту та набуту кваліфікацію достатніми для них.

Водночас суд встановив, що ОСОБА_1 закінчив Свердловске вище військово-політичне танково-артилерійське училище за спеціальністю військово-політична, артилерійська. Разом з тим, згідно посадових інструкцій тих посад, про які вказує позивач: кваліфікаційні вимоги посади завідувача сектору організації продажів продуктів індивідуального бізнесу передбачають наявність повної вищої економічної освіти або банківської справи, стаж роботи за напрямком (профілем) від 3 років на підтвердження чого, представником було надано копія Типової посадової інструкції від 23.01.2013 р.; Кваліфікаційні вимоги посади завідувача сектору підтримки роботи відділень Закарпатського РВ передбачають наявність повної вищої економічної освіти або банківської справи, стаж роботи за напрямком (профілем) від 3 років; Кваліфікаційні вимоги посади провідного фахівця сектору по роботі з проблемною заборгованістю передбачають наявність повної вищої економічної або юридичної освіти, стаж роботи за напрямком (профілем) від 1-го року; Кваліфікаційні вимоги посади заступника начальника Управління економічної безпеки Служби безпеки AT «БРОКБІЗНЕСБАНК» передбачають наявність повної вищої юридичної або фінансово-економічної освіти, стаж роботи за напрямком (профілем) не менше 5 років.

Враховуючі наведене, встановлено, що позивач не відповідає жодним кваліфікаційним вимогам перерахованих посад: не має потрібної освіти та не працював за вказаними напрямками в банках.

Виконуючі вимоги ч.3 ст. 49-2 КЗпП України відповідач запропонував ОСОБА_1 посаду завідувача сектору безпеки Закарпатського РВ AT «БРОКБІЗНЕСБАНК», про що акт відмови від підпису Наказу № 77 від 14.02.2013 р., але позивач не надав згоди відповідачу на його переведення на іншу посаду, оскільки не бажав цього, про що заявив й у судовому засіданні. Відповідно до ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу допускається лише за згодою працівника.

А отже, відповідачем AT «БРОКБІЗНЕСБАНК» виконано всі вимоги законодавства України, щодо порядку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації праці та скороченням чисельності працівників.

Частина 1 ст. 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в

день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Стаття 116 КЗпП України уточнює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В Наказі № 83-РВ від 30.04.2013 р. зазначено, що ОСОБА_1 нараховано компенсацію за 37 календарних днів невикористаної відпустки (ст.83 КЗпП України) та вихідна допомога (ст.44 КЗпП України). Всього позивачу було нараховано: 30376,64 грн. Вищевказане також підтверджується, копія розрахункового листа працівника Т/н № 4617. При ознайомленні з Наказом (30.04.2013 р. в 10.45 год.) позивач відмовився від отримання розрахункового листка та трудової книжки, про що було складено акт №2 від 30.04.2013 р., наявний в матеріалах справи. Однак, в період з 16.51 год. до 16.59 год. 30.04.2013 p. він зняв з карткового рахунку 26252500008386 - 26 800,00 грн., та 31.05.2013 р. в 14.12 год. ще 1 370,00 грн., всього знято - 28 170,00 грн.. Цей факт не заперечувався і самим позивачем. Тобто розрахунок з позивачем був проведений вчасно, що стверджується випискою з карткового рахунку ОСОБА_1

Згідно п.4.2. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», зареєстрованої в Мінюсті України 17.08.1993 р. за № 110 якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Оскільки позивач відмовився в день звільнення отримати трудову книжку, йому було направлено письмове повідомлення про необхідність явки у відділення особисто або надання згоди у письмовій формі на відправлення трудової книжки поштою, що підтверджується наявним в матеріалах справи копією повідомлення №111 від 07.05.2013 р.

16.05.2013 р. відповідач отримав від позивача заяву, згідно якої ОСОБА_1 просив Банк виконати вимоги ст.47 КЗпП України та видати йому належно оформлену трудову книжку в день звільнення. Дозволу на отправления трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу в заяві не було. Трудова книжка позивача по теперішній час знаходиться в AT «БРОКБІЗНЕСБАНК».

Щодо заяви позивача про завдання йому моральної шкоди. Ст. 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, але враховуючи вищенаведене суд не знаходить порушень законних прав позивача, що підтверджено дотриманням всіх вимог трудового законодавства України в ході звільнення ОСОБА_1

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається зі ст.9 Міжнародної Конвенції №158 яка ратифікована Постановою ВР 3933-XII ( 3933-12 ) від 04.02.94року, остання покладає на підприємця тягар доказування законності підстав звільнення працівника.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, де відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю, суд дійшов висновку, що відповідачем не було порушено вимог законодавства про заплановане звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників, а доказам позивача на які він посилався в обґрунтування своїх доводів надає критичну оцінку, оскільки вони не відображають дійсних обставин справи.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні наказ відповідача Наказ № 77 від 14.02.2013 р. «Про організаційно-штатні зміни в Закарпатському РВ AT «БРОКБІЗНЕСБАНК», згідно якого 18.04.2013 р. ліквідувався відділ безпеки Закарпатського РВ AT «БРОКБІЗНЕСБАНК» не оскаржувався та є чинним.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Позивач не подавав письмової заяви про зміну предмета або підстави позову, враховуючи що на день розгляду справи в суді наказ від 30.04.2013 р. № 83-РВ про звільнення позивача в частині дня звільнення визнаний таким, що втратив чинність.

Враховуючи вищенаведене, зокрема пояснення сторін та їх думки з приводу спору, що виник між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк», а саме з приводу поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, а також враховуючи дослідженні судом матеріали справи, що стосуються вищевказаного спору, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а отже в задоволенні таких слід відмовити в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 5, 6, 7, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 59, 60, 62, 64, 88, 195, 196, 208, 209, 212-218 ЦПК України, ст.ст. 24, 32, 36, 40, 43, 49-2, 184, 235,237-1 КЗпП України, суд -

вирішив:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ «Брокбізнесбанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош