Рішення № 3438397, 10.03.2009, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.03.2009 Справа № 11/96

За позовом Закритого акціонерного товариства „Ужгородська швейна фабрика”, м.Ужгород

до відповідача 1: Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі філії ВАТ КБ „Надра” - Ужгородське регіональне управління, м.Ужгород

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Яблуко”, с.Вари Берегівського району

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ТзОВ „Агродім”, м.Хуст

про визнання недійсним договору застави майна від 01.06.2004 року, укладеного між Відповідачем-1 і Відповідачем-2, посвідченого 01.06.2004 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. за р. №1444 та виконавчого напису, вчиненого 19.03.2007 цим же нотаріусом за р №714.

Суддя Л.М. Якимчук

Представники:

від позивача: Шевченко В.В.- представник, довіреність від 01.12.2008

до відповідача 1: не з'явився

до відповідача 2: не з'явився

Третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Закрите акціонерне товариство „Ужгородська швейна фабрика”, м.Ужгород звернулось до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк „Надра” в особі філії ВАТ КБ „Надра” - Ужгородське регіональне управління, м.Ужгород та до Товариства з обмеженою відповідальністю „Яблуко”, с.Вари Берегівського району про визнання недійсним договору застави майна від 01.06.2004, укладеного між Відповідачем-1 і Відповідачем-2, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. за р. №1444, та виконавчого напису, вчиненого 19.03.2007 цим же нотаріусом за р. №714 щодо звернення стягнення на майно ТОВ „Яблуко”, яке заставлене за вказаним договором.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при укладенні договору порушені вимоги ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України, зокрема, в оспорюваному договорі (преамбула) вказано, що ТОВ „Яблуко” виступає в особі генерального директора Чейпеша І.І., проте договір підписує виконавчий директор Верхола І.П., який одночасно є виконавчим директором ТОВ „Агродім” (сторона по договору), в інтересах якого укладався договір застави.

Відповідач 2 уклав договір застави без відповідного рішення зборів учасників, що передбачено абз.12 п.4.3 Статуту ТОВ „Яблуко”, чим перевищив свої повноваження.

Заставлене майно згідно оспорюваного договору є спільною частковою власністю ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” (позивач) та ТОВ „Яблуко” (відповідач 2) на підставі контракту №1/99 від 04.05.1999 „Про поставку обладнання та комплектуючих” і контракту №129/99 від 21.06.1999 „Про спільну інвестиційну діяльність”, що встановлено господарським судом Закарпатської області (рішення від 04.01.2008 по справі №10/194, яке набрало законної сили 18.03.2008).

Позивач зазначає, що відповідач 2 в порушення ст.ст.4, 6, 11, 12 Закону України „Про заставу”, ст.ст.13, 576, 578 Цивільного кодексу України, розпорядився майном, що є спільною власністю, без згоди на те позивача (співвласника) та виділення своєї частки у спільній власності в натурі шляхом передачі цього майна в заставу в забезпечення виконання зобов’язань третьою стороною (ТОВ „Агродім”) перед Відповідачем 1 (ВАТ КБ „Надра” в особі філії - Ужгородське регіональне управління).

Вважає, що договір застави слід визнати недійсним на підставі ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, оскільки зміст правочину суперечить ст.13, ч.2 ст.98, ст.145, ч.3 ст.238, ст.576, ст.578, ст.583 ЦК України, а також ст.4, 11 Закону України „Про заставу”.

Відповідач-1, ВАТ КБ „Надра” в особі філії - Ужгородське регіональне управління, відзив на позов та витребувані матеріали суду не надіслав, явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив.

Відповідач-2, ТОВ „Яблуко” у відзиві на позов та на додаткові пояснення позивача, у попередніх судових засіданнях, позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у відзиві. Зокрема, зазначає, що позивачем не подано доказів, що предметом застави згідно оспорюваного договору було рухоме майно, набуте під час здійснення спільної інвестиційної діяльності позивача і відповідача-2. З позовних матеріалів не вбачається, які саме права та інтереси позивача порушені на день подання до суду позовної заяви оспорюваним договором.

Відповідач-2 вважає, що у позивача відсутній будь-який матеріально-правовий інтерес у спірних відносинах, оскільки рішенням господарського суду Закарпатської області від 04.01.2008 по справі №10/194 контракт №129/99 від 21.06.1999 року про сумісну інвестиційну діяльність, укладений між ТОВ „Яблуко” та ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” розірвано та стягнуто з ТОВ „Яблуко” на користь ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” 3148500грн. інвестиційного внеску.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ТзОВ „Агродім”, м.Хуст, залучена до участі у справі ухвалою суду від 20.02.2009, явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, письмове пояснення по суті спору не подала.

Відповідач-2, ТзОВ „Яблуко”, у дане судове засідання явку свого уповноваженого представника не забезпечив, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, не вказавши причини не явки.

Однак, суд позбавлений можливості задоволити це клопотання, оскільки 11.03.2009 закінчується термін розгляду справи, передбачений ст.69 ГПК України, в тому числі і місячний термін, продовжений головою суду.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та Відповідача-2, ТОВ „Яблуко”, у попередніх засіданнях, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ „Яблуко” (с.Вари Берегівського району),як Підприємством, та ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” (м.Ужгород), як Інвестором 21.06.1999 було укладено контракт №129/99 про сумісну інвестиційну діяльність.

На виконання умов зазначеного контракту Інвестор (ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика”) здійснив проплату виробничого обладнання та устаткування, придбаного на підставі контракту №1/99 від 04.05.1999, укладеного між ТОВ „Яблуко”, як Покупцем, ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика”, як Платником, фірмою Кагл Шліхтерле Гмбг (Німеччина), як Продавцем, фірмою Машіненгадел (Німеччина), як Субпідрядником.

На виконання вказаного контракту ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” здійснила проплату за обладнання і устаткування до нього фірмі Кагл Шліхтерле ГмбГ, яке отримало ТОВ „Яблуко”, як інвестиційний внесок ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” за контрактом від 21.06.1999 №129/99.

Відповідно до п.3.1 та п.3.4 контракту №129/99 від 21.06.1999 „Про спільну інвестиційну діяльність” грошові та інші майнові внески сторін, а також спільної діяльності є спільною частковою власністю сторін. Частка ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” у цьому майні складає 94%, а ТОВ „Яблуко” - 6%.

Згідно ч.5 ст.2.3 Контракту ТОВ „Яблуко” в процесі здійснення спільної діяльності вправі від свого імені володіти та розпоряджатися майном створеним або набутим в результаті спільної діяльності у відповідності з його призначенням та предметом діяльності, пропорційно своїй частці, яка була внесена у якості вклада у спільну діяльність.

Зазначені факти встановлені рішенням господарського суду Закарпатської області від 04.01.2008 у справі №10/194, яке набрало законної сили 18.03.2008, і відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України не доводяться знову.

Таким чином, обладнання і устаткування, оплачене ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” як інвестиційний внесок на підставі контрактів №1/99 від 04.05.1999 „Про поставку обладнання та комплектуючих” і №129/99 від 21.06.1999 „Про спільну інвестиційну діяльність” є спільною частковою власністю ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” та ТОВ „Яблуко”.

Не зважаючи на зазначене ТОВ „Яблуко”, як „Заставодавець” в особі генерального директора Чейпеша І.І., без відома позивача, 01.06.2004 уклав договір застави з ВАТ КБ „Надра” в особі директора філії ВАТ КБ „Надра” Ужгородське регіональне управління, як „Заставодержатель”, виступивши майновим поручителем за ТзОВ „Агродім” („Позичальник”).

Позивач вважає, що уклавши вказаний договір, відповідачі порушили його права і охоронювані законом інтереси, у зв'язку з чим він оспорив цей договір у судовому порядку.

Суд погоджується з таким твердженням позивача, оскільки рішенням господарського суду Закарпатської області від 04.01.2008 у справі №10/194 за позовом ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” (м.Ужгород) до ТОВ „Яблуко”, с.Вари Берегівського району про розірвання контракту №129/99 від 21.06.1999 про сумісну інвестиційну діяльність та стягнення суми 3148500грн. інвестиційного внеску, 820450,15грн. відшкодування збитків, позов задоволено повністю.

У процесі розгляду вказаної справи ухвалою суду від 14.02.2007 забезпечено позов шляхом встановлення заборони ТзОВ „Яблуко” вчиняти дії по відчуженню належного майна, в тому числі обладнання і інших матеріальних цінностей, придбаних за рахунок інвестицій відповідно до умов контакту №129/99 від 21.06.1999 про сумісну інвестиційну діяльність.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2007 зазначену ухвалу господарського суду змінено і п.4 резолютивної частини викладено в такі редакції: „Заборонити ТзОВ „Яблуко” вчиняти дії по відчуженню належного йому майна, що становить основні виробничі фонди та придбано за рахунок інвестицій відповідно до умов контакту №129/99 від 21.06.1999 про сумісну інвестиційну діяльність”.

На виконання забезпечення позову державним виконавцем ДВС у Берегівському районі накладено арешт на вказане майно, про що складено акт опису й арешту майна від 26.02.2007.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 24.11.2008 у справі №10/194 змінено спосіб виконання рішення від 04.01.08 та звернуто стягнення на майно ТОВ „Яблуко” на суму 13994653,15грн. На виконання вказаної ухвали постановою державного виконавця ДВС Берегівського району накладено арешт на все майно, що належить ТОВ „Яблуко” на вказану суму.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 4 Закону України „Про заставу” та ч.1 ст.576 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Відповідно до ст.6 згаданого Закону та ст.578 Цивільного кодексу України, майно, що перебуває у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою всіх співвласників.

Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

У відповідності до ст.11 Закону України „Про заставу”, сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

З положеннями цієї статті Закону кореспондується ст.583 Цивільного кодексу України.

Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1).

При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (п.2).

У даному спорі ТОВ „Яблуко”, в порушення зазначених норм Закону розпорядився майном, що є спільною власністю, без згоди співвласника - ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” та виділення частки у спільній власності в натурі, шляхом передачі цього майна в заставу в забезпечення виконання зобов’язань третьою особою (ТОВ „Агродім”) перед ВАТ КБ „Надра”.

Підтвердженням того, що у заставу передано саме майно, придбане позивачем на підставі контракту №1/99 від 04.05.1999 та передане як інвестиційний внесок ТОВ „Яблуко”, є додатки №№ 1 і 2 до контракту №1/99 від 04.05.1999 (акт прийому-передачі обладнання, специфікація № 1 та № 2) та додаток №1 до договору про заставу майна від 01.06.2004, оспорюваний виконавчий напис.

Проаналізувавши оспорюваний договір та Статут ТзОВ „Яблуко”, суд окрім того констатує наступне.

У преамбулі оспорюваного договору зазначено, що договір від ТзОВ „Яблуко” укладає генеральний директор Чейпеш Іван Іванович, разом з тим, підписує його виконавчий директор Верхола І.П., який до того ж був на той час виконавчим директором ТзОВ „Агродім”, в інтересах якого укладався договір.

Згідно ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Однак, укладаючи оспорюваний договір, ТОВ „Яблуко” порушило вимоги викладеної норми закону.

У п.4.8 Статуту ТОВ „Яблуко” зазначено, що керівництво поточною діяльністю здійснює директор (дирекція), який самостійно вирішує питання діяльності підприємства крім тих, що віднесені до виключної компетенції зборів учасників.

Статутом передбачено, що до виключної компетенції зборів учасників відноситься затвердження договорів, що укладаються на суму, яка перевищує суму в гривнях, еквівалентну 500000 дол. США по курсу НБУ на день заключення такого договору.

Сума оспорюваного договору становить 3081350грн., що згідно офіційного курсу НБУ на день його укладення складає 578711,62 дол. США (1 дол. = 5,3245грн.).

Абз.2 ч.2 ст.98 Цивільного кодексу України передбачено, що рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менше як у ѕ голосів, якщо інше не встановлено законом.

Отже, ТзОВ „Яблуко” в порушення зазначених норм закону та Статуту товариства, уклало договір застави, підписаний виконавчим директором, з перевищенням повноважень, чим порушено і права позивача, як одного із учасників ТОВ „Яблуко”, частка якого у статутному капіталі складає 35%.

Відповідно до ч.6 ст.13 Цивільного кодексу України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п’ятою цієї статті, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

У відповідності до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність право чину прямо не встановлене законом, але одна із сторін або заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Оспорюваний правочин суперечить вимогам ст.13, ч.2 ст.98, ст.145, ч.3 ст.238, ст.578, ст.583 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4, 11 Закону України „Про заставу”.

З огляду на викладене оспорюваний договір застави майна належить визнати недійсним на підставі ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

За правилами ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний право чин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Суд взяв до уваги те, що позивачу стало відомо про укладення оспорюваного правочину у червні 2008 року під час здійснення виконавчого провадження по виконанню рішення господарського суду Закарпатської області від 04.01.2008 по справі №10/194, де він дізнався про проведення Підрозділом примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Закарпатській області іншого виконавчого провадження по стягненню на користь Відповідача-1 боргу за рахунок заставленого майна, що належить позивачу та Відповідачу-2 за правом спільної часткової власності, тому на підставі ст.261 Цивільного кодексу України, суд не вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст.257 Цивільного кодексу України.

Оскільки договір застави майна від 01.06.2004, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. 01.06.2004 за р. №1444 визнається недійсним, то відповідно слід визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений вказаним нотаріусом 19.03.2007 щодо звернення стягнення на майно, передане у заставу Відповідачу-1 на підставі зазначеного договору.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним договір про заставу майна від 01.06.2004, укладений між ВАТ КБ „Надра” в особі директора філії ВАТ КБ „Надра” - Ужгородське регіональне управління, м.Ужгород та ТзОВ „Яблуко”, с.Вари Берегівського району, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. за р. №1444, із застосуванням правових наслідків правочину щодо зобов’язання кожної із сторін повернути другій стороні все одержане на виконання цього правочину.

3. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. 19.03.2007 за р. №714 щодо звернення стягнення на майно, передане у заставу ВАТ КБ „Надра” в особі філії ВАТ КБ „Надра” - Ужгородське регіональне управління (м.Ужгород, Слов’янська набережна,13, код 25998672) ТОВ „Яблуко” (с.Вари Берегівського району, вул.Гагаріна,1, код 30395144) на підставі договору про заставу майна від 01.06.2004.

4. Стягнути з ВАТ КБ „Надра” в особі філії ВАТ КБ „Надра” -Ужгородське регіональне управління (м.Ужгород, Слов’янська набережна,13, код 25998672) та ТОВ „Яблуко” (с.Вари Берегівського району, вул.Гагаріна,1, код 30395144) на користь ЗАТ „Ужгородська швейна фабрика” (м.Ужгород, вул. Л.Толстого,40, код 00309140) 85грн. у відшкодування витрат по оплаті державного мита та 118грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.85 ГПК України.

Суддя Л.М.Якимчук