Постанова № 34375581, 16.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 р. Справа № 804/12357/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Стригунова Г.І.

представник відповідача Мацішина М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

20.09.20130 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кронверк» (надалі - позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення №0002692202 від 19.09.2013 р.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі наказу Криворізької центральної ОДПІ від 23.08.2013 № 203 «Про проведення документальної позапланової нєвиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк» (код ЄДРПОУ 30734225), повідомлення від 23.08.2013 року № 131/04-81-22-02/30734225, згідно вимог абз.1,3,5 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, н.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Кронверк» з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Промислова Агенція «Гермес» за квітень 2013 року.

По результатам проведення вказаної перевірки податковим органом було складено Акт від 06.09.2013 р. № 483/04-81-22-02/30734225 (надалі - Акт), яким встановлені порушення п.44.1 ст. 44, ст. 185, 198.1, п.198.3, п.198.4, ст.198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) Податкового кодексу України, ст.1, п.2 ст.3, ст.4, п.6 ст.8, п. 1 та п. 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704 в результаті чого ТОВ «Кронверк» встановлено завищення податкового кредиту та заниження податку на додану вартість у квітні 2013р. на суму 51 106,67 грн.

На підставі Акту, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0002692202 від 19.09.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Кронверк» за платежем податок на додану вартість на 76660,50 грн., в тому числі за основним платежем на 51107,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями на 25553,50 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З матеріалі справи вбачається, до проведення перевірки відповідачем 18.06.2013 р. було направлено лист №7961/10/152 на адресу ТОВ «Кронверк» про надання документів та письмових пояснень.

На вищезазначений запит позивач надав письмові пояснення та копії документів в підтвердження здійснення господарських операцій із ТОВ «Промислова агенція «Гермес» (лист №21/06-13-179 від 21.06.2013 р.).

Судом встановлено, що у період, який перевірявся позивач мав господарські відносини з ТОВ «Промислова агенція «Гермес» згідно Договору №210/Г-13, відповідно до якого ТОВ «ПА «Гермес» зобов'язалось поставити ТОВ «Кронверк» електрообладнання, а саме: модуль з возиком та вимикачем УД4 (далі - електрообладнання) на загальну суму 864000,00 грн., в тому числі - 720000,00 грн. вартість обладнання та нарахованого ПДВ 144000,00 грн. на умовах цього договору, а ТОВ «Кронверк» зобов'язалось прийняти та оплатити електрообладнання шляхом перерахування на рахунок постачальника грошових коштів у три етапи на умовах цього договору. На виконання договору ТОВ "ПА «Гермес» виставило ТОВ «Кронверк» рахунок на оплату №2 від 27.02.2013 р. на загальну суму вартості електрообладнання - 864000,00 грн., в т.ч. ПДВ 144000,00 грн., який ТОВ «Кронверк» оплачувало поетапно, а саме: платіжним дорученням №5247 від 27.02.2013р. сплачено 57000,00 грн. в т.ч. ПДВ 9500,00 грн.; платіжним дорученням №416 від 28.02.2013р. сплачено 150360,00 грн., в т.ч. ПДВ 25060,00 грн.; платіжним дорученням №431 від 21.03.2013р. сплачено 100000,00 грн., в т.н. ПДВ 16666,67 грн.; платіжним дорученням №437 від 29.03.2013р. сплачено 250000,00 грн., в т.ч. ПДВ 41666,67 грн.; платіжним дорученням №475 від 29.04.2013р. сплачено 160000,00 грн, в т.ч. ПДВ 26666,67 грн.; платіжним дорученням №516 від 14.06.2013р. сплачено 90000,00 грн., в т.ч. ПДВ 15000,00 грн., платіжним дорученням №537 від 31.07.2013р. сплачено 56640,00 грн., в т.ч. ПДВ 9440,00 грн.

Загальна сума, яка сплачена складає 864000,00 грн., в т.ч. ПДВ 144000,00 грн., з якої попередня оплата за договором складає 557360,00 грн., в т.ч. ПДВ 92893,33 грн., і оплата по факту поставки електрообладнання складає 306640,00 грн., в т.ч. ПДВ 51106,67 грн.

На виконання договору ТОВ «ПА «Гермес» 10.04.2013 р. поставило ТОВ «Кронверк» на умовах СРТ у відповідності до правил Інкотермс 2000 за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Дзержинського, 6.36/2 електрообладнання - модуль з возиком та вимикачем УД4 у кількості 6-ти штук за ціною 120000,00 грн. без ПДВ на суму 720000,00 грн. без ПДВ, крім того нараховано суму ПДВ 144000,00 грн., що разом складає 864000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що здійснення зазначеної господарської операції підтверджується видатковою накладною №6 від 10.04.2013 р. довіреністю №75, виданої позивачем 10.04.2013 року на отримання матеріальних цінностей, яка зареєстрована в журналі реєстрації довіреностей, податковою накладною №1 від 10.04.2013р. на суму 306640,00 грн. в т.ч. ПДВ 51106,67 грн., яка зареєстрована позивачем 12.04.2013 р. в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується запитом №13110800 від 13.05.2013р. та витягом з Єдиного реєстру податкових накладних, сформованого 13.05.2013р., товарно-транспортною накладною від 10.04.2013 р. на перевезення вантажу автомобільним транспортом від вантажовідправника ТОВ «ПА «Гермес» з пункту навантаження м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 13 до вантажоодержувача ТОВ «Кронверк» в пункт розвантаження: м. Кривий Ріг, пр. Дзержинського, 6.36/2.

Зазначене електрообладнання у квітні 2013 року оприбутковане в бухгалтерському обліку ТОВ «Кронверк», що підтверджується журналом-ордером балансових рахунків 631, 281 та використане в господарській діяльності ТОВ «Кронверк», що підтверджується журналом-ордером рахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів" за квітень 2013 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи журналами ордерами.

Реалізацію електрообладнання позивач здійснював на виконання контракту №4600036031/3105 від 14.09.2012р. з виконання робіт по об'єкту будівництва трансформаторної підстанції (реконструкція KP3-23), укладеного між ПАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг» та ТОВ «Кронверк» (контракт додається), що підтверджується видатковою накладною №РН-0000197 від 11.04.2013р., актом №197 від 11.04.2013р., актом відповідності продукції від 11.04.2013р., податковою накладною №1 від 11.04.2013р., видатковою накладною №РН-0000198 від 11.04.2013р., актом №198 від 11.04.2013р., податковою накладною №2 від 11.04.2013р., товарно-транспортною накладною серія KP №197-198 від 11.04.2013р., журналом-ордером балансового рахунку 361.

За результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів (податкових та видаткових накладних, інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує укладення та виконання зазначених Договорів.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини між позивачем та ТОВ «Промислова агенція «Гермес» свідчить, що вони оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору поставки, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відносно наданих до перевірки та відображених в Акті перевірки первинних документів податковим органом жодних зауважень висловлено не було.

А отже, придбавши послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Щодо висновку відповідача про нікчемність укладених правочинів суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки та залишились не спростованими в ході судового розгляду.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Судом встановлено, що транспортування продукції га адресу позивача від ТОВ «ПА «Гермес» здійснював ТОВ «Декс-транс» відповідно до договору від 12.02.2013 р.№210/Г-13.

Відповідач в своєму запереченні зазначив, що згідно інформації наданої центральним сервером без даних УДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області станом на 28.08.2013 р., встановлено, що автомобіль яким ТОВ «Декс-транс» здійснював перевезення не належить ТОВ «Декс-транс».

Відповіда зазначає, що в ході проведення перевірки не встановлено факту надання послуг по перевезенню від продавця до покупця.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на таке.

На підтвердження виконання укладених договорів позивачем надано до суду копії товарно-транспортних накладних, довіреності на отримання товару, журнали реєстрації довіреностей.

Чинним законодавством передбачено обов'язковість наявності транспортних, супроводжувальних та інших документів, а саме: якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95р. №488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363, зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.1998р. за №128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п.13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно - транспортною накладною.

Відповідно п.11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Перевезення товару залізницею оформляється комплектом перевізних документів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 19.11.98 №460, до якого належать: накладна, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу (п.1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.00 №644 (далі - Правила №644). Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Відправнику видається квитанція про приймання вантажу (п.1.2 Правил №644).

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 Правил №644 на кожне відправлення вантажу відправник повинен подати станції навантаження накладну (комплект перевізних документів). Форми бланків перевізних документів, затверджені наказом Мінтрансу від 19.11.98 №460 «Про затвердження бланків перевізних документів».

Накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу. Бланки цих документів видаються вантажовідправникам за плату згідно з тарифом.

Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна є договором застави вантажу для зберігання гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику.

Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що автомобіль, яким ТОВ «Декс-Транс» здійснював перевезення не знаходиться у власності ТОВ «Декс-Транс», оскільки перебування у власності транспорту, яким здійснюється перевезення товару не є визначальною умовою для висновку про відсутність факту надання послуг по перевезенню від продавця до покупця.

Перебування або не перебування транспортних засобів у власності ТОВ «Декс-Транс» ніяким чином не впливає на реальність вчинення господарських операцій позивачем з ТОВ «ПА «Гермес».

З'ясування цього питання у ході судового розгляду суд не вбачає за необхідне.

Стосовно посилання відповідача на дані інформаційних ресурсів податкових органів, суд зазначає наступне.

Основним засобом встановлення порушень платника податків та причетності ланцюгу постачання до платника податку як кінцевого вигодо набувача були зроблені на підставі співставлення інформаційних баз в розрізі контрагентів.

Інформаційні бази даних податкової не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджена практикою (Постанови ВАСУ від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11). Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Щодо висновку відповідача про те, що позивачем до перевірки не надано технічної документації на розробку «Викатного елементу з вимикачем VD4» суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що цю документацію податковий орган у позивача не запитував. Відповідач ані в судовому засіданні ані в поданих запереченнях не навів обставин в підтвердження обґрунтованості обов'язкового надання цих документів.

Таким чином, суд не може приймати дану обставину як належний доказ.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 19.09.2013р. №0002692202, яким на підставі Акту перевірки №483/04-81-22-02/30734225 від 06.09.2013 р. збільшено суму грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Кронверк» за платежем податок на додану вартість в сумі 76660,50 грн., в тому числі за основним платежем на 51107,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 25553 грн. 50 коп.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк» судовий збір в розмірі 776,61 грн. (сімсот сімдесят шість гривень 61 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2013 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 18.10.13 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко