Постанова № 34374894, 16.10.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року 810/4886/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатка Ю.В.,

представника позивача - Куракіна Ю.В.,

представника відповідача - Никоненко Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Макса 3000»до проВишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство «Макса 3000» з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.05.2013 № 0001722205 та № 0001732205, якими позивачу нараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 254210,00 грн. та з податку на прибуток у розмірі 266919,00 грн.

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем валових витрат на підставі сплачених ТОВ «Елтіс» коштів, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 213535,00 грн., та податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ «Елтіс», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 203367,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки всі операції з поставки товарів мали реальний характер з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, а тому ПП «Макса 3000» правильно визначило податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство «Макса 3000» є юридичною особою, що зареєстрована Вишгородською районною державною адміністрацією 18.07.2011. Взято на податковий облік 19.07.2011 за № 908-ПП.

03 січня 2012 року між позивачем та ТОВ «Елтіс»» було укладено Договір поставки товарів № 177, відповідно до умов якого ТОВ «Елтіс» (постачальник) брало на себе зобов'язання поставити позивачу товари (одяг в асортименті).

На підтвердження факту поставки товарів позивачем надано податкові накладні від 24.05.2012 № 153, від 29.05.2012 № 199, від 31.05.2012 № 227, від 31.05.2012 № 226, від 31.05.2012 № 225, від 21.06.2012 № 134, від 31.05.2012 № 229, від 31.05.2012 № 228, від 27.06.2012 № 189, від 15.08.2012 № 114, від 08.08.2012 № 54, від 12.09.2012 № 76, від 30.08.2012 № 230, від 13.12.2012 № 84, від 04.12.2012 № 19, від 28.11.2012 № 162, від 20.11.2012 № 107, від 31.10.2012 № 247, від 25.10.2012 № 204, від 25.10.2012 № 203, від 31.01.2012 № 177, від 10.02.2012 № 74, від 29.02.2012 № 193, від 29.02.2012 № 187, від 29.03.2012 № 234, від 04.04.2012 № 27, від 06.04.2012 № 55, від 16.05.2012 № 84, від 15.05.2012 № 79, від 08.05.2012 № 37, від 25.04.2012 № 207, від 18.05.2012 № 109, від 17.05.2012 № 96, від 22.05.2012 № 130, видаткові накладні, рахунки фактури, та товарно-транспортні накладні.

Позивач здійснив оплату за вказаними договорами у розмірі 1016832,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За здійсненими господарськими операціями, позивачем віднесено до витрат кошти сплачені ТОВ «Елтіс» за отриманий товар у розмірі 1016832,00 грн. та сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ «Елтіс» податкових накладних у розмірі 203367,00 грн.

Відповідно до наказу ДПІ у Вишгородському районі від 17.04.2013 № 223, посадовими особами відповідача було проведено документальну планову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Елтіс» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої було складено Акт від 30.04.2013 № 430/22-00/37649807.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ПП «Макса 3000» положень пунктів 5.1, 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.2, 138.8 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 213535,00 грн., пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, абзацу 1,2,3 пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 203367,00 грн.

У ході перевірки посадовими особами відповідача було використано дані акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.03.2013 № 1005/22-10/30782038 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс», яким встановлено розбіжність задекларованих товариством сум податкового кредиту з податковими зобов'язаннями його контрагентів та встановлено відсутність підприємства за місцезнаходженням. Звіркою не підтверджено поставку товарів від контрагентів-продавців до ТОВ «Елтіс».

На підставі вищезазначеного, посадові особи відповідача дійшли висновку про безтоварність господарських відносин між позивачем та ТОВ «Елтіс», та як наслідок: безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які були сплачені ТОВ «Елтіс» у складі вартості отриманих товарів, у розмірі 203367,00 грн.; заниження ПП «Макса 3000» податку на прибуток у розмірі 213535,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.05.2013 № 0001722205 та № 0001732205, якими позивачу нараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 254210,00 грн. та з податку на прибуток у розмірі 266919,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У силу положень пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

В силу пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Порядок формування валових витрат станом на момент виникнення спірних відносин був врегульований наступним чином.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

На підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення містяться у Податковому кодексі України, який вступив у дію з 01.01.2011 року.

Так, за приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу Украни не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат певних сум виникає у платника податків у зв'язку із здійсненням ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що поставка товарів ТОВ «Елтіс» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортнимим накладними, платіжними дорученнями тощо. Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ПП «Макса 3000» понесло реальні витрати на оплату поставлених ТОВ «Елтіс» товарів. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними.

Крім того, ПП «Макса 3000» використало отримані від ТОВ «Елтіс» товари у своїй господарській діяльності, продавши їх КП «Київпастранс». На підтвердження вказаного позивачем було надано копії договорів про закупівлю товарів від 20.02.2012 № 06/15-12 та № 06/16-12 (відповідно до умов договорів ПП «Макса 3000» поставляло КП «Київпастранс» товар (одяг)), специфікації до даних договорів, податкові накладні та акти-приймання продукції, акт звірки Держфінінспекції. Суд звертає увагу, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки контрагентом товарів та їх подальшої реалізації. У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрованою юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Елтіс» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Крім того, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Елтіс».

Водночас, під час судового розгляду, судо було допитано як свідка директора ТОВ «Елтіс» (був директором на момент виникнення спірних правовідносин) ОСОБА_3, який підтвердив, що дійсно, протягом 2012 року ТОВ «Елтіс» поставляло позивачу товар (одяг в асортименті).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, видаткових накладних, банківських виписок, товарно-транспортних накладних, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Елтіс». А відтак, позивач правомірно сформував податковий кредит та валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Елтіс». З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та формування валових витрат за вказаними операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу. Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем положень пунктів 5.1, 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.2, 138.8 статті 138, пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, абзацу 1,2,3 пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є помилковими. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 23.05.2013 № 0001722205 та № 0001732205, прийняті безпідставно, а тому підлягають скасуванню. Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 23.05.2013 № 0001722205 та № 0001732205.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Макса 3000» сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 21 жовтня 2013 р.