Рішення № 34368202, 21.10.2013, Київський районний суд м. Сімферополя

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 123/7800/13-ц

Номер провадження 2/123/2841/2013

21.10.2013 року Київський районний суд м. Сімферополя у складі:

Головуючого - судді Тонкоголосюка О.В.,

при секретарі - Селезньовій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Третя Сімферопольська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого вказують, що вони 30.09.2011 року звернулися до Київського районного суду м. Сімферополя із позовом до КРП «СМБРТІ», ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про перерахунок часток співвласників нерухомого майна. 28.05.2012 року Київським районним судом м.Сімферополя було ухвалене рішення по справі № 2/0109/1568/2012 у задоволенні позову відмовлено з мотивів спливу позовної давності. Однак, цим же судовим рішенням встановлено невідповідність розміру часток співвласників житлового будинку АДРЕСА_1, зазначених у правовстановлюючі документах, реальним часткам. Частка в зазначеному домоволодінні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 становить не 20 /100 , а 39 /100. Це також було підтверджено висновками судової будівельно-технічної експертизи від 24.04.2006 року, у відповідності до якої, при складанні договору дарування частини ОСОБА_4 від 07.09.2000 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2, працівниками БТІ при розрахунку було допущено арифметичну помилку, в наслідок чого частка булу вказано 20/100 замість 39/ 100.

Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справи Апеляційного суду АР Крим від 27.08.2012 року, доводи ОСОБА_3 щодо відповідності розміру часток визнані безпідставними, такими, що суперечать письмовим доказам у справі. Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 28.05.2012 року залишено без змін.

На підставі викладеного позивачі просять визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_6 Третьою Сімферопольською державною нотаріальною конторою 21.05.2002 року частково недійсним та зменшити розмір спадкової частки на 19/100 (57/300), тобто з 140 /300 до 83 /300 часток домоволодіння АДРЕСА_1; визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_3 Третьою Сімферопольською державною нотаріальною конторою 08.11.2006 року частково недійсним та зменшити розмір спадкової частки на 19/100 (57/300), тобто з 140 /300 до 83 /300 часток домоволодіння АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності додатково на 19/100, та всього на 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2, її представник, який також представляє інтереси позивача ОСОБА_1, позовні вимоги підтримали в повному об'ємі, з підстав викладений в позовній заяві.

Відповідач та його представник проти позову заперечували, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, з приводу чого до матеріалів справи додані письмові заперечення, із посиланням на те, що позивачами пропущений строк звернення до суду та просять застосувати строки позовної давності.

Представник третьої особи - Третьої Сімферопольської державної нотаріальної контори в судове засідання не явився, про дату та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд зі згоди сторін, що явилися, вважає за можливе розглянути справу за відсутності останнього.

Вислухав сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, за договором дарування від 07.09.2000 р. ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 і ОСОБА_2 прийняли у дар в рівних частках 20/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною підсобних приміщень (а.с.11). Умовами договору встановлено, що у конкретне користування ОСОБА_2 поступають у житловому будинку літ. «А»: жила кімната 1-5 площею 19,1 кв.м., кухня 1-6, ост. веранда «а1», літня кухня «Н», сарай «К».

Співвласниці цього домоволодіння ОСОБА_3 належить 140/300 його часток на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08.11.2006 р. ( ас. 14). та 1/6 частка - на підставі договору дарування від 21.10.2004р., що не було заперечене сторонами по справі.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в свою чергу звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи - КРП СМБРТИ, приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 і ОСОБА_3 про внесення змін у договір дарування, щодо зазначення частки нерухомого майна, що передається в дар. Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 08.08.2011 p. (цивільна справа №2-1680/2011), залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду АР К від 20.09.2011 р. і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 03.01.2012 p., встановлено, що вимога позивачів є необґрунтованою, оскільки судом з'ясовано, що ОСОБА_4 мала намір і фактично подарувала в 2000 році саме 20/100 часток домоволодіння. Крім того, судом також з'ясовано, що ОСОБА_4 мала право власності саме на 20/100 домоволодіння, а тому вона не могла подарувати іншу частку домоволодіння.

Крім того, вказаним рішенням відмовлено у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, оскільки суд вважає, що позивачами при поданні цього позову дійсно пропущено строк позовної давності і підстав для його поновлення немає, оскільки він пропущений без поважних причин.

Також цим рішенням встановлено, що факт посилання в договорі дарування про передачу в користування позивачам конкретних приміщень ніяким чином не впливає на їхній розмір частки в загальній власності. А ухвалою Апеляційного суду АРК від 20.09.2011 p., по цій справі №2-1680/2011 також встановлено, що арифметична помилка при розрахунку часток жилого будинку, не є підставою для внесення змін у договір дарування від 07.09.2000 року.

З урахуванням наведеного, у позивачів відсутнє право вимоги, щодо визнання за ними права власності на 19/100 часток домоволодіння, оскільки вищенаведеним судовим рішенням встановлено, що позивачі є власниками лише 20/100 часток домоволодіння, які отриманні ними за договором дарування.

Таким чином, зазначені факти вже встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили та не підлягають доказуванню на підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України, яка встановлює, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільної, господарської або адміністративної справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

28.05.2012 року Київським районним судом м.Сімферополя було ухвалено рішення по справі № 2/0109/1568/2012 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до КРП «СМБРТІ», ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про зобов'язання здійснити перерахунок часток співвласників, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено з мотивів спливу позовної давності. Однак, цим же судовим рішенням встановлено невідповідність розміру часток співвласників житлового будинку АДРЕСА_1, зазначених у правовстановлюючих документах, реальним часткам. Частка в зазначеному домоволодінні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 становить не 20/100 , а 39/100 ( ас. 7-10).

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 травня 2012 року позови ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволені частково. Здійснено виділ часток у натурі із спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними прибудовами, що розташований за адресою; АДРЕСА_1 у відповідності до висновку № 31-0512 судової будівельно-технічної експертизи від 13 серпня 2010 року. Виділено в натурі ОСОБА_3 на праві приватної власності на 80/100 часток належної їй частки приміщення житлового будинку «А» та споруд, всього на суму 84 904 грн. 18 коп., що менше, ніж приходиться на її ідеальну частку на 11567 грн. 12 коп. та відповідає 70/100 часткам житлового будинку. Виділено в натурі ОСОБА_1, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності на їх загальну частку 20/100 (на 10/100 часток кожному) приміщення житлового будинку «А» всього на суму 35 684 грн. 94 коп., що більше ніж приходиться на їх ідеальні частки на 11567 грн 12 коп. та відповідає 30/100 часткам житлового будинку. ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 зобов'язано провести відповідні переобладнання.

Вказане рішення набрало законної сили на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 22.05.2013 року, копія якої мається в матеріалах справи, яким встановлено, що при встановленні порядку користування будинком кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок. Разом із тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Таким чином, установлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень у натурі не припиняє право спільної часткової власності, тому що такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

Відтак домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їхньої спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов'язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння й користування спільним майном. Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені в статтях 364, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов'язковою.

Отже, те, що ОСОБА_1 у фактичне користування попереднім власником було передані приміщення, якій фактично складають 39/100 частко спірного домоволодіння не діє підстав вважати, що саме цю частку останній подарував за оскаржуваним договором дарування.

Крім того, слід зауважити на тому, що позивачі просять визнати недійсними свідоцтво про право на спадкування за заповітом від 21.05.2002 p., яке видано ОСОБА_6 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.11.2006 p., яке видано ОСОБА_3

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якої особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Представник позивачів у судовому засіданні просила визнати поважними причини пропуску позовної давності, посилаючись на те, що позивачі ще 22.01.2008 р. зверталися з вказаними вимогами про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину до суду, як із зустрічною позовною заявою, але в прийнятті якої було відмовлено та роз'яснено право на звернення до суду із окремим позовом.

Такі твердження є неспроможними з наступного.

22.01.2008 p., позивачі вже пропустили строк позовної давності відносно свідоцтва про право на спадкування за заповітом від 21.05.2002 p., яке видано ОСОБА_6, оскільки минуло 5,5 років. А про те що їм належить 20/100 часток, а ні 39/100 часток їм стало відомо при укладанні договору дарування у 2000 р.

Ухвалою суду у справі № 2-1306/2010 від 02.12.2010 року у прийнятті письмових заяв про зміну предмета і підстави вищевказаного позову було відмовлено у зв'язку з положенням ч.1 ст.31 ЦПК України , у відповідність з яким позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет і підставу позову до початку розгляду судом справи по суті, а отже ОСОБА_2 фактично не було подано такого позову.

Заява про зміну предмета та підстав позову не є позовною заявою, в розумінні ч. 2 ст. 264 ЦК України.

Позивачі звернулись з вказаним позовом лише 16.07.2013 p., тобто після спливу більше 11 років відносно свідоцтво про право на спадкування за заповітом від 21.05.2002 p., яке видано ОСОБА_6, та після спливу майже 7 років відносно свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.11.2006 p., яке видано ОСОБА_3

Таким чином, у позивачів відсутнє переривання перебігу позовної давності, передбачене ст.. 264 ЦК України. При цьому представник відповідача наполягає на застосуванні строків позовної давності.

З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними свідоцтво про право на спадкування за заповітом від 21.05.2002 p., яке видано ОСОБА_6 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.11.2006 p., яке видано ОСОБА_3, має бути відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Що стосується вимог про визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності додатково на 19/100, та всього на 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, то ці вимоги задоволенню не підлягаю за недоведеністю, оскільки в обґрунтування своїх позовних вимог позивачі не надали суду належні та допустимі докази, не довели суду їх переконливість, а також не довели обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановлені обставини та вимоги закону, суд не вбачає підстав для задоволення позову в повному об'ємі.

На підставі викладеного, ст. ст. 256,257, 261, 267 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Третя Сімферопольська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Тонкоголосюк О. В.