Рішення № 34368113, 22.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р.Справа № 922/3883/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Карчевської Д.Л.

розглянувши справу

за позовом Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Ізюм про стягнення заборгованості в розмірі 17 994,82 грн. за участю представників сторін:

позивача - Гавриленко Т.С. за довіреністю № 878 від 01.10.2013 р.

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, м. Ізюм (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Ізюм про стягнення заборгованості в розмірі 17 994,82 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за Договором купівлі продажу теплової енергії в гарячій воді №306 від 01.10.2007 року, в частині повної та своєчасної оплати за поставлену та спожиту теплову енергію, з урахуванням чого та враховуючи приписи ст. 525, 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 9285,21 грн., пені в розмірі 8267,91 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 33,52 грн., 3% річних в розмірі 408,18 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.09.2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 07.10.2013 року о 10:30 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.10.2013 року розгляд справи було відкладено на 22.10.2013 року о 10:30 годині.

До господарського суду Харківської області 22.10.2013 року від представника позивача надійшла заява (вх. 38982), відповідно до якої просить суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Надані документи були прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, причини неявки суду не відомі.

Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця місцезнаходження відповідача є таким: АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Також у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 зазначено, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Ізюм було укладено Договір №306 про постачання теплової енергії від 01.10.2007 року, а також присвоєно особистий рахунок за НОМЕР_2.

Відповідно до п.10.1. Договору, договір набирає чинності з дня його підписання та дії до 01.10.2008 року.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до пункту 10.4. Договору, договір вважається пролангований на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору у встановленому діючим законодавством порядку, суд вважає, що договір є діючим.

Відповідно до умов п.1.1. укладеного Договору, Теплопостачальна організація (Позивачу), зобов'язувався постачати Споживачеві (Відповідачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах та з параметрами теплоносія на вході мереж Споживача (Відповідач), які відповідають температурному графіку режимів відпуску теплової енергії, а Споживач (Відповідач) зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.

Теплова енергія постачається відповідачу в обсягах, згідно додатку 1 до Договору, у вигляді гарячої води або водяної пари на потреби опалення на наступні об'єкти (додаток їв до Договору): АДРЕСА_2, вбудоване приміщення «Перукарня» загальною площею 22,7 кв.м.

Додатком № 6 а до Договору сторони визначили Порядок розрахунків за теплову енергію (для госпрозрахункових організацій).

Відповідно до п.1 Порядку розрахунків, оплата за теплову енергію здійснюються виключно у грошовій формі за тарифами, діючими на час розрахунків.

Згідно рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради №0228 від 25 березня 2009 року встановлено тариф за 1 Гкал (1 Гкал/грн.) в розмірі 640,34 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 3.2.2. п. 3.2. Договору відповідач взяв на себе обов'язок оплачувати отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

Відповідно до п.6.3. Договору відповідач повинен був за 15 днів до початку розрахункового періоду, котрим відповідно до п.6.2. ст.6 Договору є календарний місяць, самостійно сплачувати позивачеві вартість визначеної кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Вартість та кількість теплової енергії передбаченої на відповідний розрахунковий період визначено додатком 1а до Договору.

Відповідно, за відсутності у відповідача приладу обліку теплової енергії, розрахунки він повинен був провадити також з урахуванням п.6.5. Договору, а саме не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією повинна бути сплачена або зараховується (у разі переплати) на наступний розрахунковий період.

Кількість фактично спожитої енергії визначена розрахунковим методом згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячних фактичних температур навколишнього повітря та теплоносія, а також втрат тепла в мережах відповідача.

Отже, відповідач, повинен був до початку опалювального сезону не пізніше 16 (17 якщо в місяці 31 календарний день) числа місяця, що передує розрахунковому самостійно сплатити визначену Договором вартість теплової енергії. Остаточно розрахунок провадиться до 15 числа розрахункового місяця.

Проте, в порушення вимог укладеного договору відповідач не виконував обов'язку, щодо оплати отриманої теплової енергії.

Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного Договору здійснив відпуск теплової енергії у приміщення відповідача за адресою: АДРЕСА_2, вбудоване приміщення «Перукарня» загальною площею 22,7 кв.м., що підтверджується матеріалами справи.

Факт користування тепловою енергією у приміщенні відповідача підтверджується актами про включення та про відключення опалення належним чином засвідчені копії яких надані до матеріалів справи ( а.с. 31 - 33).

Відповідач, в свою чергу, не належним чином виконував взяті на себе за договором зобов'язання, сплачував вартість заявленої та отриманої теплової енергії у визначені договором строки, порядку та розмірі лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 9285,21 грн., яка до цього часу не погашена. Доказів на підтвердження оплати боргу за спірний період відповідач до суду не надав.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги ст.526 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За таких підстав, суд вважає вимогу про стягнення з відповідача 9285,21 грн. боргу за постачання теплової енергії з жовтня 2010 року - березень 2013 року обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Крім того, позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за Договором, просить стягнути з нього 33,52 грн. - інфляційних втрат та 408,18 грн. - 3% річних та пеню в розмірі 8267,91 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленої теплової енергії у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача 33,52 грн. - інфляційних втрат та 408,18 грн. - 3% річних.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.8 Порядку розрахунків, в разі несплати Споживачем за спожиту теплову енергію, з наступного дня після закінчення терміну сплати Споживачу нараховується пеня у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з ч.6. ст. 232 Господарсько Кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши нарахування пені у розмірі 8267,91 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований за період з - 18.03.2012 р. по 02.09.2013 р., а також з перевищенням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тому, виходячи з вищевикладеного, задоволенню підлягає сума пені в розмірі 698,92 грн., в частині стягнення 7568,99 грн. суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ст.ст. 509, 525, 610, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України,ст.ст. 32, 33, 43, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_1, ІНФОППОП НОМЕР_1) на користь Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська обл., м. Ізюм, пр-т. Леніна, буд.№33, код за ЄДРПОУ 32284148, п/р №26001010005141 у АТ «Банк Золоті ворота», МФО 351931) суму основного боргу в розмірі 9285,21 грн., 3% річних в розмірі 408,18грн., інфляційних нарахувань в розмірі 33,52 грн., пеню в розмірі 698,92 грн., судовий збір в розмірі 1033,77 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 7568,99 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 25.10.2013 р.

Суддя Буракова А.М.

922/3883/13