Постанова № 34364795, 17.09.2013, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Львівгаз» (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у м. Львові (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2004 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 1 листопада 2004 року №№ 1102320/0/21323 та 1112320/0/21326 на суму 34 748 946 грн та 2 743 400 грн відповідно (далі - податкові повідомлення-рішення).

За результатами проведеної ДПІ документальної перевірки з питань дотримання Товариством вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 січня 2003 року по 1 квітня 2004 року складено акт від

29 жовтня 2004 року № 117/23-2-03349039 (далі - Акт), яким зафіксовано порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 6.1 статті 6, пункту 8.1 статті 8 Закону України від

28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР), що призвело до заниження податку на прибуток у 2003 році на суму 1 371 000 грн 70 коп. та завищення збитків на суму 10 026 600 грн 00 коп.; підпунктів 7.2.3, 7.2.6, 7.2.8 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.3-7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 21 658 472 грн 80 коп.

У І та ІІ кварталах 2003 року Товариство (покупець) та державне підприємство «Газ України» (продавець; далі - ДП «Газ України») до раніше укладених договорів внесли зміни щодо вартості отриманого газу, зокрема до договору від 28 грудня 2001 року № 06/01-796-00000001 - про збільшення вартості газу на І квартал 2003 року на суму 4 453 659 грн 71 коп. (без ПДВ). Збільшення вартості раніше отриманого газу оформлено двома документами - актами до оцінки природного газу: від 31 січня 2003 року - на суму збільшення вартості газу на 1 428 813 грн 28 коп. та 13 березня 2003 року № 2 - на суму збільшення вартості газу на 3 024 846 грн 43 коп. Аналогічно зміни до угоди були оформлені у ІІ кварталі 2003 року, зокрема до договору від

28 грудня 2002 року № 06/02-796-2117 - про збільшення вартості газу на суму 2 956 860 грн 21 коп. (без ПДВ). Збільшення вартості раніше отриманого газу оформлено актом дооцінки природного газу від 2 квітня 2003 року на вказану суму.

Крім того, в пункті 2.5.1 Акта зазначено, що при реалізації нафтопродуктів Львівській філії дочірнього підприємства «Студія Лева-ЗЕД» (далі -

Філія) і товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Північне Полісся» (далі - НВО) та придбанні від цих підприємств векселів Товариство безпідставно включило до податкового кредиту відповідних податкових періодів 2003 року суми ПДВ, нараховані на векселі, на загальну суму 19 602 666 грн 68 коп.

Оскільки Товариство уклало договори міни з Філією і НВО, згідно з якими одна сторона (Товариство) передає товар, а друга - прості векселі, які були емітовані третьою особою - ПП «Інтерконтакт», при їх придбанні позивач операції з їх випуску чи погашення не проводив.

Господарський суд Львівської області постановою від

18 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року, позов задовольнив: податкові повідомлення-рішення скасував.

Задовольняючи позовні вимоги, суд, посилаючись на підпункт 5.2.1

пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, виходив із того, що у зв'язку зі зміною вартості отриманого газу, що підтверджується доказами у справі, позивач поніс додаткові витрати, а тому Товариство обґрунтовано включило до складу валових витрат збільшення суми компенсації за раніше придбаний газ від постачальника. Оскільки позивач правомірно відніс до складу валових витрат вартість газу, то, відповідно, з урахуванням положень підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, отримавши податкові накладні від ДП «Газ України», правомірно відніс суму ПДВ до податкового кредиту. Крім того, касаційний суд також дійшов висновку, що, оскільки позивач отримав оплату за передані Філією і НВО товари простими векселями, емітованими третьою особою - ПП «Інтерконтакт», та враховуючи, що використання векселів в операціях, не пов'язаних з їхньою емісією або погашенням, не порушує приписи пункту 4.8 статті 4 Закону № 168/97-ВР, включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих на прості векселі, є правомірним. Що стосується амортизаційних відрахувань на передані Товариством своїм філіям лічильники, то з огляду на підпункт 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР, згідно з яким амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, та пункту 1.23 статті 1 цього Закону, відповідно до якого безоплатно надані товари - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод, а також товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті, суд дійшов висновку, що передача головним підприємством філії, тобто в межах однієї юридичної особи, основних фондів, що були придбані за рахунок коштів головного підприємства, не підпадає під визначення безоплатно отриманих основних фондів, у зв'язку з чим філії Товариства правомірно нараховували амортизацію на лічильники, які були придбані головним офісом, з моменту їх передачі філіям.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року у частині оплати Товариством ПДВ за поставлений в обмін на векселі природний газ третім особам з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ДПІ просить постанову суду першої й ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення ДПІ послалася на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 4.8 статті 4 Закону № 334/94-ВР, а також додала копії постанов Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2009 року і 15 грудня 2011 року (справи №№ К-5756/07, К-11797/09 відповідно), а також ухвал від 29 березня і 19 липня 2007 року (справи №№ К-7602/06, К-12158/06 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зі змісту зазначених судових рішень убачається, що касаційний суд у подібних правовідносинах дотримується позиції, що передача векселя (зокрема в порядку індосаменту), раніше емітованого третьою особою, для компенсації вартості придбаних платником податку товарів чи послуг супроводжується переходом права власності на такий вексель. А отже, розглядувана операція згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР є поставкою товару, на підставі чого касаційний суд у справах, що надаються для порівняння, дійшов висновку, що в операціях з використанням векселів, раніше емітованих третіми особами, для погашення заборгованості за придбані платником податку товари чи послуги такі векселі виступають як товар, що передається в межах бартерних операцій, тому включення до податкового кредиту суми ПДВ, нарахованої на вартість поставленого підприємству векселя, що, у свою чергу, зумовлює законність зменшення останньому суми бюджетного відшкодування, є незаконним.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

За приписами статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Відповідно до пункту 4.8 статті 4 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

У разі коли платник податку здійснює за згодою векселедержателя зустрічну поставку товарів (робіт, послуг) замість грошового погашення суми боргу, зазначеного у векселі, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, у яких такі векселі використовуються.

У постановах Вищого адміністративного суду України від

24 березня 2009 року і 15 грудня 2011 року (справи №№ К-5756/07 і К-11797/09 відповідно), наданих заявником для порівняння, товарообмінні операції з векселями, які платники податку зазначили як підставу для отримання податкового кредиту суми ПДВ, нарахованої на вартість поставлених векселів, були здійснені в березні й липні 2006 року, тобто на час дії нової редакції

пункту 4.8 статті 4 Закону № 168/97-ВР, зміни до якого були внесені згідно із Законом України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України».

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2007 року (справа № К-12158/06) касаційний суд не послався та не застосував пункт 4.8 статті 4 Закону № 168/97-ВР, у зв'язку з чим надане для порівняння судове рішення не може бути прикладом неоднаковості застосування однієї і тієї ж норми матеріального права.

Виходячи із зазначених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2007 року № К-7602/06 обставин справи позивач (платник ПДВ) виступив векселедавцем, здійснивши розрахунок за надану йому контрагентом інформацію у вексельній формі простими векселями власної емісії.

Таким чином, оскільки редакція пункту 4.8 статті 4 Закону № 168/97-ВР, застосована у постановах касаційного суду від 24 березня 2009 року і

15 грудня 2011 року (справи №№ К-5756/07 і К-11797/09 відповідно), відрізняється від редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, Верховний Суд України не може надати об'єктивну оцінку неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Встановлення обставин справи, викладених в ухвалах від 29 березня і

19 липня 2007 року (справи №№ К-7602/06, К-12158/06 відповідно) та справі, що розглядається, регулюється нормами процесуального права. За правилами чинного КАС Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності в застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 зазначеного Кодексу Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень у справах адміністративної юрисдикції є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Аналіз судових рішень, на які посилається ДПІ, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не є подібними до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки зазначені рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у м. Львові відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. Гусак О.А. Коротких В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов