Ухвала суду № 34361389, 24.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 р.Справа № 816/2256/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2013р. по справі № 816/2256/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Полтавської області треті особи Прокурор Полтавської області Миронов А.М. , Президент України Янукович Віктор Федорович , Кабінет Міністрів України , Міністерство юстиції України , Вища Рада Юстиції України , Генеральна прокуратура України , Служба безпеки України , Державне казначейство України , Головне управління Державного казначейства України в Полтавській області

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до прокуратури Полтавської області, треті особи: прокурор Полтавської області Миронов А.М., Президент України Янукович В.Ф., Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Вища рада юстиції України, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Державне казначейство України, ГУДКУ України в Полтавській області, в якому просив суд:

- визнати порушення прокуратурою Полтавської області вимог пункту 3 розділу XI перехідні положення Кримінального процесуального Кодексу України (Закон №4652-УІ від 13.04.2012р.), не передачу прокуратурою Полтавської області заяв про вчинені злочини органам досудового розслідування відповідно до вимог пункту 3 розділу XI перехідних положень Кримінального процесуального Кодексу України (Закон №4652-VI від 13.04.2012р.), порушення прокуратурою Полтавської області його прав, передбачених Кримінальним процесуальним Кодексом України, у зв'язку з порушенням прокуратурою вимог пункту 3 розділу XI перехідні положення Кримінального процесуального Кодексу України (Закон №4652-УІ від 13.04.2012р.), порушення прокуратурою Полтавської області прав, гарантованих ст.ст.8, 21, 22, 55, 64, 124, 129 Конституції України, у зв'язку з порушенням прокуратурою вимог пункту 3 розділу XI перехідні положення Кримінального процесуального Кодексу України (Закон №4652-УІ від 13.04.2012р.) - завідомо незаконним.

- зобов'язати прокуратуру Полтавської області виконати вимоги пункту 3 розділу XI перехідних положень КПК України (Закон № 4652-УІ від 13.04.2012р.).

- зобов'язати прокуратуру Полтавської області передати вищевказані заяви про вчинені злочини органам досудового розслідування відповідно до вимог пункту 3 розділу XI перехідних положень Кримінального процесуального Кодексу України (Закон № 4652-УІ від 13.04.2012р.),

- зобов'язати прокуратуру Полтавської області принести публічні вибачення за нанесену непоправну моральну шкоду (її найманими працівниками) в зв'язку з порушенням прокуратурою вимог пункту 3 розділу XI перехідних положень КПК України (Закон №4652- VI від 13.04.2012р.), і порушенням прокуратурою конституційних прав позивача гарантованих ст.8, 55, 124, 129 Конституції України і прав гарантованих КПК України, шляхом опублікування публічних вибачень в газеті "Голос України".

- стягнути з відповідача - Державного Казначейства України та/або її філії на відшкодування завданої непоправної моральної шкоди бездіяльністю і порушенням його прав прокуратурою Полтавської області та його найманими працівниками порушенням вимог пункту 3 розділу XI перехідних положень КПК України (Закон №4652-УІ від 13.04.2012р.) і не передачею прокуратурою Полтавської області заяв про вчинені злочини органам досудового розслідування відповідно до вимог пункту 3 розділу XI перехідних положень КПК України (Закон №4652-УІ від 13.04.2012р.), порушення прокуратурою Полтавської області моїх прав передбачених КПК України, порушенням прокуратурою Полтавської області моїх прав гарантованих ст.ст.8, 21, 22, 55, 64, 124, 129 Конституції - кошти в сумі 800.000.000.000 гривень 00 коп. (вісімсот мільярдів гривень 00 коп.).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної ухвали, норм матеріального та процесуального права, позивач просить ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року скасувати та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ч. 2, ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 2 ст. 6, ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 8, 55, 124, 129 Конституції України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини, що виникли між прокуратурою та позивачем, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки прокуратура в даному випадку законодавчо не уповноважена владно керувати поведінкою позивача, не приймала щодо нього обов'язкових для виконання рішень, а її повноваження щодо порядку прийняття заяв і повідомлень про злочини та їх розгляду регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції враховуючи наступне.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та викладених в ній обставин, позивач оскаржує бездіяльність прокуратури, що на думку позивача, полягає у невиконанні вимог, встановлених ч. 2 ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України, а саме: не прийняття рішення за заявами, поданими позивачем протягом 2008-2009 рр., а також п. 3 розділу ХІ перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України, внаслідок не передачі прокуратурою органам досудового розслідування заяв позивача про вчинені злочини.

Статтею 1 Кримінально-процесуального кодексу України встановлено, що діяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, суду щодо порядку провадження у кримінальних справах регламентується цим Кодексом.

Завданнями кримінального судочинства відповідно до ст. 2 КПК України - є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою захисту своїх конститутивних прав, свобод та законних інтересів.

Відповідно до ст. 97 КПК України - прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.

Статтею 236 КПК України визначено, що скарга на дії прокурора при проведенні ним досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві, який її розглядає в порядку і в строки, що передбачені статтями 234 і 235 цього Кодексу. Дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.

20 листопада 2012 року набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України, статтею 1 якого встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Приписами статті 214 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення.

Якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов'язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.

Статтями 303, 304 КПК України встановлена можливість для заявника (потерпілого) про злочин у встановлені строки здійснити оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування, в тому числі рішення про закриття кримінального провадження. В даному випадку має місце оскарження дій органів прокуратури з прийняттям постанови про закриття кримінального провадження, з рішенням якого не погоджується позивач.

Правові наслідки подання скарги, порядок розгляду таких скарг під час досудового розслідування, рішення, які приймаються за наслідками такого розгляду відповідним слідчим суддею, встановлені статтями 305-307 КПК України.

У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року №6-рп/2001 (справа щодо конституційності статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України) правосуддя України здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України. Цим Рішенням, кримінальне судочинство визначено як врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України. У відповідності до п. 4.2 цього Рішення, правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорам відповідно до процесуального законодавства України.

Спірні відносини, які виникають між заявником та слідчим, прокурором під час організації, проведення досудового провадження, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їх посадових осіб щодо порядку прийняття заяв і повідомлень про злочин, порядок їх вирішення та прийняття відповідних рішень, регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.

Захист прав заявників, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини ч.3 ст.2 КАС України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку, не властиві суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем інших приписів, встановлених цим Кримінально-процесуальним кодексом та пов'язаними з цим діями.

Колегія суддів зазначає, що адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав заявника.

Пунктом 2 частини 3 статті 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі, посилаючись на п.1 ч.1 ст.109 КАС України, правильно застосувавши до спірних правовідносин сторін норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2013р. по справі № 816/2256/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.