Ухвала суду № 34360459, 16.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/34592/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську (далі - ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011

у справі № 2а-71/11/1270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ліанга" (далі - Товариство)

до ДПІ

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі - Управління)

про стягнення бюджетного відшкодування ПДВ.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011, позов задоволено; з Державного бюджету України стягнуто на користь Товариства бюджетну заборгованість з ПДВ за серпень 2010 року в сумі 1587,97 грн. з посиланням на відсутність обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про неправильне застосування судами положень пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позаяк тлумачення цих приписів у системному зв'язку з пунктом 1.8 статті 1 названого Закону дає підстави для висновку, що необхідною умовою для повернення платникові ПДВ з бюджету є надмірна сплата цього податку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що у поданій до контролюючого органу податковій декларації з ПДВ за серпень 2010 року Товариством було визначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника в банку, в розмірі 1588 грн.

За наслідками проведення ДПІ виїзної позапланової перевірки Товариства з питань достовірності нарахування зазначеної суми бюджетного відшкодування, оформленої актом від 10.02.2011 № 202/23-217/13396548, було виявлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ на 130 грн.; неможливість підтвердити решту суми бюджетного відшкодування податкова інспекція обумовила відсутністю відповідей за наслідками зустрічних перевірок постачальників позивача.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунків з бюджетом було визначено у пункті 7.7 статті 7 названого Закону.

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

При цьому наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється виконанням його постачальниками свого обов'язку з декларування та сплати податку до бюджету.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Існування ж обставин, які є підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди (як-от відсутність фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та облік операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженість дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування) податковим органом виявлено не було.

По епізоду щодо зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування за розглядуваний звітний період на 130 грн. з причин недотримання Товариством вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» слід зазначити, що відповідно до підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 названого Закону якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування.

Оскільки за наслідками виявленого правопорушення податковим органом не було прийнято податкового повідомлення-рішення, то підстави для позбавлення позивача права на отримання бюджетного відшкодування у вказаній сумі також відсутні.

За таких обставин суди дійшли вмотивованого висновку щодо законності позовних вимог та правомірно задовольнили позов.

А відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 у справі № 2а-71/11/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько