Ухвала суду № 34360446, 16.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/29310/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Монастирищенському районі Черкаської області (далі - ДПІ)

на постанову господарського суду Черкаської області від 29.12.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2010

у справі № 11/4711а

за позовом відкритого акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" (далі - Товариство)

до Головного управління державного казначейства України у Черкаській області (далі - Управління)

та ДПІ,

про стягнення 284607 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008 року Товариство звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом, в якому просило стягнути з Державного бюджету України бюджетну заборгованість з ПДВ у сумі 186 607 грн. та 98000 грн. за травень та червень 2007 року, відповідно.

У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути на його користь бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 256 630 грн. (у тому числі 186 607 грн. за травень 2007 року та 69623 грн. за червень 2007 року).

Постановою господарського суду Черкаської області від 29.12.2008, залишеною без змін Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2010, позов задоволено повністю з посиланням на недоведеність податковою інспекцією існування підстав, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову Товариства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що на час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції частину оспорюваної за даним позовом суми ПДВ було відшкодовано платникові, що, однак, було проігноровано апеляційним судом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог сторін з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що у деклараціях з податку на додану вартість за травень 2007 року та за червень 2007 року Товариством було задекларовано суми, що підлягають бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, у розмірах, відповідно, 190 000 грн. та 98 000 грн.

За наслідками проведення ДПІ виїзної позапланової перевірки Товариства з питань достовірності нарахування зазначених сум бюджетного відшкодування порушень з боку платника у формуванні даних податкового обліку виявлено не було, що відображено у довідці від 21.09.2007 №76/23-009/00255289. Втім заявлені позивачем до відшкодування суми ПДВ було лише частково повернуто Товариству, в зв'язку з чим на час вирішення даного спору сума бюджетної заборгованості з ПДВ перед позивачем складала 256 630 грн. (у тому числі 186 607 грн. за декларацією за травень 2007 року та 69623 грн. за декларацією за червень 2007 року).

Правова позиція податкового органу, якою він мотивує правомірність своєї відмови у поверненні платникові оспорюваних сум ПДВ з бюджету, полягає у необхідності отримання відповідей за результатами зустрічних перевірок постачальників Товариства з метою з'ясування факту надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету. Крім того, у поданих запереченнях на позов ДПІ послалася на неподання платником доказів фактичного перетину експортованого ним товару митного кордону України як обов'язкова умова застосування нульової ставки ПДВ в порядку підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунків з бюджетом було визначено у пункті 7.7 статті 7 названого Закону.

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

При цьому наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється виконанням його постачальниками свого обов'язку з декларування та сплати податку до бюджету.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Існування ж обставин, які є підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди (як-от відсутність фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та облік операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженість дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування) податковим органом виявлено не було.

Посилання ДПІ на неподання позивачем доказів правомірності застосування нульової ставки ПДВ при здійсненні експортних операцій у даному разі також не можуть слугувати підставою для відмови у поверненні Товариству задекларованих ним сум бюджетного відшкодування. Адже відповідно до підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування.

Однак за результатами перевірки правильності формування позивачем даних податкового обліку за розглядувані звітні періоди податковим органом не було прийнято податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування.

До того ж, як з'ясували суди, до декларації з ПДВ за травень, червень 2007 року Товариством було додано реєстри податкових накладних, платіжні доручення на підтвердження сплати відповідних сум податку постачальникам, а також п'яті примірники вантажних митних декларацій, якими засвідчується факт експорту товару.

За таких обставин суди дійшли вмотивованого висновку щодо законності позовних вимог та правомірно задовольнили позов.

Доводи ДПІ, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних судових актів. Адже власне факт повернення позивачеві частини оспорюваної суми бюджетного відшкодування у процесі розгляду справи є, по суті, частковим визнанням відповідачем адміністративного позову, наслідком чого відповідно до частини третьої статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України є задоволення позовних вимог у відповідній частині.

З урахуванням викладеного передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Монастирищенському районі Черкаської області відхилити.

2. Постанову господарського суду Черкаської області від 29.12.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2010 у справі № 11/4711а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько