Ухвала суду № 34360427, 02.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/14734/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 22.06.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012

у справі № 2а-1622/11/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримсплав»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя,

за участю Прокуратури м. Севастополя

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримсплав» (надалі - позивач, ТОВ «Кримсплав») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Севастополя із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя (надалі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.05.2010 № 0000230232/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 22.06.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012, адміністративний позов ТОВ «Кримсплав» задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя від 19.05.2010 № 0000230232/0 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 836 333,00 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача, вимоги касаційної скарги вважає необґрунтованими, скаргу просить відхилити, а оскаржуване рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.05.2010 відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по правових відносинах з малим приватним підприємством «Кварц» та приватним підприємством «Сервет» за серпень 2009 року, жовтень 2009 року, листопад 2009 року, про що 19.05.2010 складений акт № 65/23-2/30476013/3054/54 (надалі акт).

Перевіркою встановлені порушення вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету на розрахунковий рахунок підприємства за серпень 2009 року у розмірі 57 593,00 грн., за жовтень 2009 року у розмірі 474 942,00 грн., за листопад 2009 року у розмірі 303 798,00 грн., а всього у розмірі 836 333,00 грн.

За результатами перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.05.2010 № 0000230232/0. яким зменшено ТОВ «Кримсплав» суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 836 333,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що фактів порушення контрагентами позивача свої податкових зобов'язань судом не встановлено, неможливість відповідача встановити кінцевих виробників та посилання на відсутність факту надходження податку на додану вартість до Державного бюджету України не є підставою для прийняття рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування позивачу.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 7.7.1. та 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2009 між МПП «Кварц» (Постачальник) та ТОВ «Кримсплав» (Покупець) укладено договір № 01/07, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцю лом та брухт чорних і кольорових вторинних металів, а Покупець зобов'язався своєчасно прийняти товар та здійснити сплату на умовах цього договору.

На виконання умов договору МПП «Кварц» забезпечує передачу на адресу позивача товару окремими партіями.

В липні 2009 року TOB «Кримсплав» виписано ряд податкових накладних. Загальна сума податкового кредиту за липень 2009 року склала 174 512,10 грн., оплата проведена платіжними дорученнями від 23.07.2009 на суму податку на додану вартість 58 333,33 грн., що підтверджується актом перевірки відповідача та банківськими виписками, які містяться у матеріалах справи. Частка відшкодування ТОВ «Кримсплав» за операціями з МПП «Кварц», відповідно до декларації з податку на додану вартість за серпень 2009 року, склала 57 593,00 грн.

02.03.2009 між приватним підприємством «Сервет» (Постачальник), що було одним із постачальників позивача у вересні, та ТОВ «Кримсплав» (Покупець) укладено договір № 02/03, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцю лом та брухт чорних і кольорових вторинних металів, а Покупець зобов'язався своєчасно прийняти товар та здійснити оплату на умовах цього договору.

Також, відповідно до договору № 02/03 від 02.03.2009 ПП «Сервет» здійснювало постачання позивачу металобрухту у жовтні 2009 року. Передача лому здійснювалась окремими партіями. У жовтні 2009 року на адресу TOB «Кримсплав» виписано ряд податкових накладних. Загальна сума податкового кредиту по ПП «Сервет» за жовтень 2009 року склала 393 833,34 грн. Сплата проведена у безготівковій формі платіжними дорученнями на загальну суму 2 363 000,04 грн. у тому числі податок на додану вартість - 393 833,34 грн., що підтверджується актом перевірки відповідача та банківськими виписками. Частка відшкодування за операціями з ПП «Сервет» відповідно до декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 року склала 303 798,00 грн.

На підтвердження виконання вказаних господарських операцій позивачем до суду надано усі первинні документи, оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому, відповідач не заперечував, що позивач дійсно отримував товар у МПП «Кварц» та ПП «Сервет», а також не оспорював правомірності визначення позивачем податкового кредиту за вказаними операціями.

Щодо доводів відповідача, обґрунтованих несплатою контрагентами позивача податку до бюджету, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відшкодування з бюджету податку на додану вартість не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету, а у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що висновки судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя від 19.05.2010 № 0000230232/0 є обґрунтованими.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 22.06.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 у справі № 2а-1622/11/2770 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна