Ухвала суду № 34360178, 16.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/28308/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Новокаховський електромашинобудівний завод" (далі - Товариство)

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011

у справі № 2-а-14065/09/2170

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області (далі - ДПІ)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2009 року Товариство звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 17.06.2009 № 0006672301/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за березень, травень, червень, липень, вересень 2008 року в загальній сумі 182 694 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011, у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем не доведено належними засобами доказування реальності виконання господарських операцій з поставки в його адресу продукції суб'єктами господарювання з ознаками фіктивності.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким позов задовольнити. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що податкова інспекція незаконно застосувала до Товариства негативні наслідки протиправних дій його контрагентів, тобто третіх осіб, порушивши тим самим принцип індивідуальної відповідальності платника.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Товариства виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за березень, травень, червень, липень, вересень 2008 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 10.06.2009 № 577/230-33246433 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за названі звітні періоди в загальному розмірі 182 694 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття цього акта індивідуальної дії, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям з придбання товару (пічного палива та металопрокату) по ланцюгам постачання через посередника - товариства з обмеженою відповідальністю «КМК» - у підприємств з ознаками анонімних структур, які зареєстровані на підставних осіб, відсутні за місцем реєстрації, не звітували до податкового органу. При цьому ДПІ зазначає, що позивачем не подано, які б засвідчили вчинення необхідних дій в процесі виконання спірних операцій з поставки продукції Товариству (зокрема, транспортування придбаного товару).

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку були цілком об'єктивно розцінені судами як свідчення недостовірності відомостей про господарські операції у первинних документах (зокрема, податкових накладних), на підставі яких Товариством було сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та, як наслідок - про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У розглядуваній справі суди за наслідками дослідження наявних у справі доказів встановили, що фактично Товариством було створено пакет документів для збільшення податкового кредиту з метою мінімізації сплати ПДВ до бюджету, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення реальної економічної діяльності.

І хоча дійсно, платник не може нести відповідальність за протиправні дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу, а відтак не може бути позбавлений права на отримання бюджетного відшкодування лише за фактом несплати його контрагентами ПДВ до бюджету, однак у даному разі підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства стала відсутність доказів реального виконання операцій, за наслідками відображення яких у податковому обліку у позивача виникло від'ємне значення ПДВ.

Фактичні доводи Товариства, викладені у касаційній скарзі, не спростовують наведених висновків попередніх судових інстанцій, а спрямовані на переоцінку обставин справи, що не віднесено процесуальним законодавством до компетенції суду касаційної інстанції.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Новокаховський електромашинобудівний завод" відхилити.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2011 у справі № 2-а-14065/09/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько