Постанова № 34356256, 22.10.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2013 р. Справа № 5019/1933/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Ващук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рекорд" на рішення господарського суду Рівненської області від 30.07.2013 року у справі № 5019/1933/12 (суддя Кочергіна В.О.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Терзі Івана Георгійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Рекорд"

про стягнення 188877,80 грн. основного боргу, 18174,60 грн. пені, 3644,60 грн. 3% річних, 944,37 грн. інфляційних втрат

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

Розпорядженням Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 року змінено склад колегії суддів у справі № 5019/1933/12. Утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Огороднік К.М., суддя Коломис В.В., суддя Тимошенко О.М.

В судовому засіданні 22.10.2013 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області по справі № 5019/1933/12 від 23.01.2013 року частково задоволено позов фізичної особи - підприємця Терзі І.Г. до ТзОВ "Фірма "Рекорд". Вирішено стягнути з ТзОВ "Фірма "Рекорд" на користь фізичної особи - підприємця Терзі І.Г. 188877, 80 грн. - основного боргу, 4412, 31 грн. - пені; 884, 88 грн. - 3 % річних та 5493, 00 грн. - витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.03.2013 року рішення господарського суду Рівненської області від 23.01.2013 року у справі № 5019/1933/12 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2013 року у справі № 5019/1933/12 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.03.2013 року та рішення господарського суду Рівненської області від 23.01.2013 року скасовано. Справу № 5019/1933/12 передано на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 30.07.2013 року у справі № 5019/1933/12 позов фізичної особи - підприємця Терзі І.Г. до ТзОВ "Фірма "Рекорд" задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Фірма "Рекорд" на користь фізичної особи - підприємця Терзі І.Г. 188877,80 грн. - боргу за продукцію, 566,63 грн. - інфляційних втрат; 3644,66 грн. - 3% річних, 3861,78 грн. - витрат по оплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТзОВ "Фірма "Рекорд" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 30.07.2013 року та прийняти нове, яким в позові відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 22.11.2011 року між фізичною особою - підприємцем Терзі І.Г. (Комітент) та ТзОВ "Фірма "Рекорд" (Комісіонер) укладено Договір комісії № 37/2011 (далі - Договір).

За умовами договору Комісіонер зобов'язався за дорученням Комітента за власний рахунок укласти в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу продукції. Умови, щодо продукції, яка передається на комісію та умови, щодо її ціни, зазначаються в специфікаціях, які підписуються сторонами та є невід'ємними частинами договору (п. 1.1 Договору). Згідно розділу 2 договору (обов'язки Комісіонера) Комісіонер зобов'язався: надавати Комітенту звіт про продаж продукції Комітента кожні 14 календарних днів (п. 2.5); надавати Комітенту один раз в квартал акт звірки взаєморозрахунків (п. 2.7). Пунктом 4.2 договору визначено, що моментом передання продукції на комісію є відмітка Комісіонера про прийом продукції, на товаропровідних документах Комітента. Відповідно до п. 6.2 договору Комісіонер зобов'язаний перераховувати гроші кошти отримані за продукцію на розрахунковий рахунок Комітента протягом семи банківських днів з моменту передачі Звіту про продаж продукції. При розрахунках згідно даного договору до уваги беруться ціни з урахуванням транспортних витрат на доставку продукції, вказані в специфікації. Умовами п. 6.4 договору передбачено, що в випадку подання Комісіонером протягом двох місяців поспіль Звітів про продаж продукції з нульовими обсягами продаж, Комітент має право вимагати оплати залишків поставленої продукції протягом 30 календарних днів після письмового повідомлення Комітентом про дану вимогу. Вказана вимога не розповсюджується на Звіти про продаж продукції, подані протягом двох місяців після першої поставки продукції за даним договором. Пунктом 8.1 договору визначено, що за порушення Комісіонером терміну розрахунку, визначеного п. 6.2 договору, останній сплачує Комітенту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, які діяла на той час та яка нараховується від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань. В випадку відсутності поданих звітів згідно п. 2.5 даного договору, сумою заборгованості є сума різниці між сплаченою та отриманою продукцією, що була отримана Комісіонером від Комітента незалежно від факту реалізації. Згідно з п. 8.3 договору у випадку порушення Комісіонером зобов'язання передбаченого п. 2.5 Договору, Комітент має право в односторонньому порядку розірвати договір. В такому випадку Комісіонер за власний рахунок повертає в тридцятиденний термін залишок продукції на склад Комітента та сплачує Комітенту грошові кошти за реалізовану продукцію. Відповідно до п. 9.2 договору сторони визначають, що всі ймовірні претензії за Даним Договором повинні бути розглянуті сторонами протягом 10 днів з моменту отримання претензії. Додатком до договору є специфікація № 1. Договір з додатком підписано представниками та скріплено печатками сторін.

На виконання умов Договору комісії № 37/2011 позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 254377,80 грн., а саме, за видатковою накладною № 97 від 12.12.2011 року на суму 15471,87 грн., за видатковою накладною № 1 від 06.01.2012 року на суму 63465,12 грн., за видатковою накладною № 2 від 06.01.2012 року на суму 1242 грн., за видатковою накладною № 3 від 12.01.2012 року на суму 36356,49 грн., за видатковою накладною № 18 від 06.02.2012 року на суму 54566,76 грн., за видатковою накладною № 41 від 01.03.2012 року на суму 83275,56 грн.

Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином та в повному обсязі не виконав.

Згідно банківських виписок, залучених до матеріалів справи, відповідачем частково оплачено, прийнятий на комісію згідно Договору товар на суму 65500 грн., а саме 12.12.2011 року - 15471,87 грн.; 06.01.2012 року - 63465,12 грн.; 06.01.2012 року 1242 грн.; 12.01.2012 року - 36356,49 грн.; 06.02.2012 року - 54566,76 грн.; 01.03.2012 року - 83275,56 грн.

В матеріалах справи наявний лист-претензія позивача, адресований відповідачу з повідомленням про розірвання договору комісії в односторонньому порядку та вимогою сплатити кошти в сумі 188877,80 грн. Згідно авіа накладної, претензія отримана відповідачем 29.09.2012 року, що підтверджується підписом про отримання.

На час розгляду спору різниця між сплаченою та отриманою продукцією, що була отримана Комісіонером від Комітента становить 188877,80 грн.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

Відповідно до припису ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Частиною 1 ст. 1012 ЦК України визначено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач свої зобов'язання за Договором комісії № 37/2011 від 22.11.2011 року виконав належним чином. При цьому відповідач порушив умови договору комісії щодо порядку та строків звітування та розрахунків з Комісіонером.

Статтею 1025 ЦК України встановлено, що комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів. У разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною.

Пунктом 8.3 Договору комісії сторони погодили, що у випадку порушення Комісіонером зобов'язання передбаченого п. 2.5 договору, Комітент має право в односторонньому порядку розірвати договір. В такому випадку Комісіонер за власний рахунок повертає в тридцятиденний термін залишок продукції на склад Комітента та сплачує Комітенту грошові кошти за реалізовану продукцію.

Як зазначалося, позивач надіслав відповідачу лист-претензію з повідомленням про розірвання договору комісії в односторонньому порядку та вимогою сплатити кошти в сумі 188877,80 грн., який отримано відповідачем 29.09.2012 року.

Доказів оплати заборгованості при розгляді спору в суді першої та апеляційної інстанцій відповідачем не подано, а також не підтверджено суми реалізації продукції або кількості залишків продукції.

Щодо доводів апелянта, які стосуються суми основної заборгованості, яка підлягає стягненню в розмірі 105908, 18 грн. та повернення нереалізованого товару на загальну суму 82969, 62 грн. у відповідності до п.8.3. Договору комісії, колегія суддів зазначає наступне.

Умовами п.8.1. Договору комісії сторони узгодили, що у випадку відсутності поданих звітів згідно п.2.5. даного договору, сумою заборгованості є сума різниці між сплаченою та отриманою продукцією, що була отримана Комісіонером від комітента незалежно від факту її реалізації. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні звіти Комісіонера перед Комітентом про продаж продукції, а залишок неоплаченої прийнятої на реалізацію продукції становив 188877,80 грн., місцевим господарським судом правильно визначено суму основної заборгованості, а доводи апелянта є такими, що не відповідають умовам укладеного договору.

Таким чином, законним та обґрунтованим є висновок суду щодо стягнення заборгованості у розмірі 188877,80 грн.

За змістом ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Судова колегія погоджується, що вищевказаний лист-претензія з урахуванням положень п. 8.3. Договору є односторонньою відмовою від договору. Відтак Договір комісії № 37/2011 від 22.11.2011 року є розірваним з моменту отримання відповідачем вказаного повідомлення - 29.09.2012 року.

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 3644,60 грн. 3% річних, нарахованих за період з 27.10.2012 року по 19.06.2013 року, 944,37 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 27.10.2012 року по 19.06.2013 року.

Перевіривши розрахунок позивача за первісним позовом, місцевий господарський суд встановив правомірність здійснених позивачем нарахувань інфляційних та 3% річних за період прострочення, з врахуванням порядку та строків розрахунку, узгоджених договором, отже, 944,37 грн. інфляційних 3644,60 грн. 3% річних підлягають стягненню з відповідача. За таких обставин, господарський суд Рівненської області дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. В частині вимог про стягнення решти інфляційних втрат місцевим судом правомірно відмовлено.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 18174,60 грн. пені, нарахованої за період з 27.10.2012 року по 19.06.2013 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1). У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2). У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч. 3). Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4).

Згідно приписів ч. 3 ст. 82 ГПК України господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Так, Верховний Суд України постановою від 19.12.2011 року у справі № 7/114/10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Ім. Шевченко" про стягнення 657148,39 грн., переглядаючи постанову Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року у вказаній справі, сформулював правовий висновок щодо роз'яснення змісту ст. 653 ЦК України та зазначив, що із змісту статті 653 ЦК України випливає, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань. При цьому вказаною постановою, постанову Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року у справі № 7/114/10 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Переглядаючи на новому розгляді вказану справу, Вищий господарський суд України постановою від 03.04.2012 року встановив правомірність нарахування та стягнення пені лише за період дії договірних зобов'язань, тобто можливості нарахування штрафних санкцій лише протягом дії договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що оскільки укладений між сторонами договір комісії розірвано 29.09.2012 року, а позивач у наданих суду розрахунках просить стягнути пеню за період з 27.10.2012 року по 19.06.2013 року, то в задоволенні позовних вимог про стягнення останньої відмовлено правомірно та підставно.

Що стосується доводів апелянта про порушення норм процесуального права, а саме прийняття заяви про збільшення позовних вимог без сплати належної суми судового збору, слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 22 ГПК України зміна підстав або предмету позову, збільшення чи зменшення позовних вимог та відмова від позову є правом позивача; і за певних умов суд може не прийняти відмову від позову або зменшення чи збільшення позовних вимог. Проте чинне процесуальне законодавство не зобов'язує позивача мотивувати свою відмову від позову або зменшення чи збільшення позовних вимог та не пов'язує можливість вирішення спору з обставинами наявності або відсутності пояснень з цього приводу. Разом з тим, господарський суд Рівненської області вірно зазначив, що виходячи зі змісту прохальної частини поданого позивачем розрахунку-заяви (вх. № 12467/13), а також зі змісту позовних вимог заявлених у раніше поданій позовній заяві та розрахунку-заяві (вх. № 01-07/890/13/895/12 від 23.01.2013 року), конкретних обставин справи, суд розцінює розрахунок-заяву (вх. №12467/13 від 01.07.2013 року) як заяву про збільшення позовних вимог в частині заявлених до стягнення інфляційних втрат, 3% річних та зменшення позовних вимог в частині заявленої до стягнення пені. Таким чином збільшення позовних вимог в певній частині та їх зменшення в іншій частині, з урахуванням суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, є правомірно прийнятим господарським судом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду Рівненської області судом апеляційної інстанції.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рекорд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 30.07.2013 року у справі № 5019/1933/12 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.