Постанова № 34356225, 21.10.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2013 р. Справа № 914/2387/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Новосад Д.Ф.

за участю представників сторін :

від позивача - Сеник А.З. ( довіреність №305 від 18.07.2013 року);

від відповідача - не з'явилися;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Красненський комбінат хлібопродуктів», смт. Красне Буського району Львівської області б/н від 29.08.2013 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2013 року

у справі № 914/2387/13 (суддя Бортник О.Ю)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Захід», с. Кавсько Стрийського району Львівської області

до відповідача Публічного акціонерного товариства «Красненський КХП», смт. Красне Буського району Львівської області

про стягнення 122368,79 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2013 року у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Краєвська М.В. та Михалюк О.В. розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Красненський комбінат хлібопродуктів», смт. Красне Буського району Львівської області б/н від 29.08.2013 року відкладено на 21.10.2013 року. У зв'язку із зайнятістю судді Краєвської М.В. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 року у склад колегії для розгляду справи №914/2387/13 замість судді Краєвської М.В. введено суддю Новосад Д.Ф.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.08.2013 року у справі № 914/2387/13 (суддя Бортник О.Ю.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Красненський комбінат хлібопродуктів» (надалі - ПАТ «Красненський КХП») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ)«Галичина-Захід» 73622 грн. заборгованості, 3339,99 грн. трьох процентів річних, 317,24 грн. інфляційних та 2445,58 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що за невиконання грошових зобов'язань по оплаті поставленої продукції згідно видаткових накладних по Договору поставки № 12-129 від 20.12.2012 року та Додатку №1 до цього Договору Позивач правомірно просить стягнути суму основної заборгованості, а також штрафні санкції нараховані у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України. Зважаючи на те, що Відповідачем частково погашено 45 000,00 грн. основного боргу, провадження у справі в цій частині припинено, на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Не погодившись з винесеним рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство «Красненський КХП» оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 29.08.2013 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 28.08.2013 року і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви ТОВ «Галичина-Захід», оскільки вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необгрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального права та при неповному з'ясуванні обставин справи, а відтак, підлягає скасуванню, покликаючись на ту обставину, що у Відповідача відсутній обов'язок щодо оплати товару, оскільки у специфікації (Додатку №1 до Договору від 20.09.2012 року) не визначено строку оплати за поставлений товар і жодних вимог, в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України, від позивача щодо необхідності оплати товару на його адресу не надходило.

Також, свої доводи скаржник аргументує тим, що в порушення умов Договору, на поставлений товар згідно окремої поставки від 24.09.2102 року постачальником не складалось жодної специфікації. Крім того, зазначає, що місцевим господарським судом не було взято до уваги, те, що, всупереч погодженому між сторонами порядку врегулювання спорів, позивач жодних вимог чи претензій на адресу відповідача не надсилав, що унеможливило врегулювання існуючих, на думку Позивача, суперечностей в досудовому порядку.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 року, ТОВ «Галичина-Захід» подало відзив №449 від 24.09.2013 року на апеляційну скаргу в якому зазначає, що господарським судом було постановлено законне, обґрунтоване рішення, без порушення норм матеріального та процесуального права, а з доводами апеляційної скарги не погоджується і вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Апелянт участі уповноваженого представника в дане судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2013 року, подав вдруге клопотання б/н від 21.10.2013 року про відкладення розгляду справи.

Зважаючи на те, що сторони належним чином були повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення по справі, тому судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2013 року у справі № 914/2387/13 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Красненський комбінат хлібопродуктів», смт. Красне Буського району Львівської області б/н від 29.08.2013 року без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно із вимогами ст.11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України, однією із підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди,передбачені законом, а також угоди , не передбачені законом, але такі які йому не суперечать.

Відповідно ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Аналізом матеріалів справи колегією суддів Львівського апеляційного господарського суду встановлено, що 20 вересня 2012 року між ТОВ «Галичина-Захід» (Постачальник) та ПАТ «Красненський КХП» (Покупець) було укладено Договір поставки № 12-129 та Додаток №1 від 20.09.2012 року до цього Договору, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця сільськогосподарську продукцію (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до п. 1.1. Договору поставки товар (предмет поставки) передається позивачем відповідачу у власність у відповідності до Специфікацій, які оформляються на кожну окрему поставку Товару у формі Додатка до Договору і є його невід'ємною частиною.

Сторонами оформлено Додаток № 1 до договору поставки, в якому зокрема погоджено найменування Товару (горох жовтий, урожаю 2012 р.), одиниці виміру товару (тонни), кількість товару у партії (160 тонн +/- 10 %), ціну за одиницю з ПДВ (1700 грн.).

У п. 3.2. Договору та п. 3 додатку № 1 до нього сторони погодили, що поставка товару здійснюється до 25 вересня 2012 р. за умови здійснення попередньої оплати відповідачем (покупцем).

На виконання умов Договору поставки № 12-129 від 20 вересня 2012 р. та Додатку № 1 до цього Договору, позивач поставив відповідачу 20 вересня 2012 р. та 24 вересня 2012 р. горох у кількості 175,66 тонн загальною вартістю 298622 грн., що підтверджується видатковими накладними № 171 від 20 вересня 2012 р. та № 174 від 24 вересня 2012 р., у яких підставою поставки сторонами зазначено Договір № 12-129 від 20.09.2012 р. Відповідач отримав поставлений позивачем товар без жодних зауважень, доказом чого являються вищевказані видаткові накладні, підписані та скріпленні печатками сторін без жодних застережень.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Своїх зобов'язань, передбачених укладеним між сторонами Договором, Відповідач в повному обсязі не виконав.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач за отриману продукцію розрахувався частково, сплативши платіжними дорученнями № 22550801 від 20 вересня 2012 р., № 542 від 15 жовтня 2012 р., № 22550895 від 29 жовтня 2012 р., № 734 від 02 листопада 2012 р., № 1194 від 09 січня 2013 р.- 180 000 грн.

Докази, що підтверджують виконання Відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару в повному обсязі і відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає доводи Позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму основної заборгованості за поставлений товар правомірними, документально підтвердженими та не спростованими Відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, порушене право Позивача підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з Відповідача 73 622 грн.

Приписами п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на те, що Відповідач частково погасив суму основної заборгованості, а саме на 45 000 грн. згідно платіжних доручень № 568 від 29 липня 2012 р., № 629 від 05 серпня 2013 р., № 691 від 09 серпня 2013 р., № 696 від 12 серпня 2013 р., № 748 від 19 серпня 2013 р., відтак судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх підстав для припинення провадження в цій частині, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на той факт, що відсутність у специфікації до Договору встановленого строку для оплати товару та вимоги зі сторони позивача щодо здійснення оплати, у відповідності до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, звільняє відповідача від оплати за отриманий товар, колегією суддів не береться до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до вимог ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У п.3 специфікації ( Додатку № 1 до Договору ) сторони погодили, що поставка товару здійснюється до 25 вересня 2012 р. за умови здійснення попередньої оплати відповідачем (покупцем).

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України попередня оплата товару - це повна або часткова оплата товару покупцем до його передання продавцем.

Строк передоплати, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України, повинен, у будь-якому випадку, передувати передачі товару продавцем. Оплата продукції покупцем після поставки товару (післяплата), навіть за умови наявності вимоги, наданої продавцем відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, за своєю правовою природою не є попередньою оплатою, оскільки суперечить нормам ч. 1 ст. 693 ЦК України.

Статтею 693 ЦК України також передбачено, що у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 ЦК України. Частина 4 ст. 538 ЦК України містить правову норму, згідно з якою, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Так як позивач свій обов'язок з поставки товару виконав, а строк оплати товару після його поставки договором не встановлений, відтак в частині визначення строку оплати товару слід керуватися положеннями ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Відповідно ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

З вищенаведеного випливає, що строк оплати товару у даному випадку законодавчо визначено і положення частини другої ст. 530 ЦК України, в якій йдеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до даних спірних правовідносин застосовуватись не може.

Крім того, слід зазначити, що в судовому засіданні представником позивача було надано для огляду копії платіжних доручень №819 від 29.08.2013 року, №905 від 09.09.2013 року, №948 від 17.09.2013 року та №981 від 19.09.2103 року, з яких вбачається, що за час розгляду даної справи в апеляційній інстанції, відповідачем було перераховано на рахунок позивача кошти на загальну суму - 30 000 грн., з призначенням платежу - «оплата за горох». Відтак, відповідач продовжує погашення суми заборгованості перед позивачем. Як наслідок, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що самі дії відповідача свідчать про визнання останнім наявності боргового зобов'язання перед позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 625 ЦК України, за невиконання умов Договору поставки № 12-129 від 20 вересня 2012 р. та Додатку № 1 до цього Договору позивач нарахував відповідачу 3 429,55 грн. три проценти річних та 317,24 грн. - інфляційних втрат.

Перевіряючи розрахунок 3% річних, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 339,99 грн. 3% річних за невиконання умов Договору та Додатку №1 до цього Договору, оскільки позивачем було невірно визначено період нарахування 3% річних. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 317,24 грн. інфляційних за період з жовтня 2012 р. по травень 2013 р. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 77279,23 грн., з яких 73622 грн. основний борг, 317,24 грн. - інфляційні втрати та 3339,99 грн. - 3% річних.

Покликання скаржника на ту обставину, що в порушення умов Договору на другу партію поставленого 24.09.2012 року товару відсутня специфікація, колегія суддів вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки позивачем згідно з умовами договору до 25.09.2012 року було поставлено відповідачу 175,66 тонн гороху, що не перевищує погодженої сторонами кількості товару (160 т (+/- 10 %)), по ціні 170 грн. з ПДВ за тонну. У Додатку № 1 до договору, який відповідно до умов договору є Специфікацією, сторонами передбачено, що позивач зобов'язується поставити відповідачу горох у кількості 160 тонн (+/- 10 %), по ціні 170 грн. з ПДВ за тонну до 25 вересня 2012 р.

Відтак, позивачем згідно з умовами договору до 25.09.2012 р. поставлено відповідачу 175,66 тонн гороху, що не перевищує погодженої сторонами кількості товару (160 т (+/- 10 %)), по ціні 170 грн. з ПДВ за тонну. Договір з додатком не містять вимог щодо поставки кожної партії товару по одній видатковій накладній та не заперечують поставки партії товару у декілька етапів. Крім цього, приймаючи товар 24.09.2012 р. по видатковій накладній № 174 відповідач погодився, що його поставка здійснюється відповідно до умов Договору № 12-129 від 20.09.2012 р., та підписав видаткову накладну без жодних застережень чи заперечень.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, колегія суддів звертає увагу на те, що в рішенні Конституційного суду України № 1-2/2002 зазначено, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції суду на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин.

Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( ст.33 ГПК України).

Нормою ст.43 ГПК України передбачено що, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 28.08.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 28.08.2013 року у справі №914/2387/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Красненський комбінат хлібопродуктів», смт. Красне Буського району Львівської області б/н від 29.08.2013 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

повна постанова складена 23.10.2013 року

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Новосад Д.Ф.