Постанова № 34355784, 23.10.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

23 жовтня 2013 року Справа № 924/995/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Василишин А.Р. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання Бугай Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Еко-Буд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 02.09.13 р. у справі №924/995/13 (суддя Субботіна Л.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Виробничо-закупівельне підприємство "Хміль" (м. Житомир)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Еко-Буд" (с.Шаровечка Хмельницького району Хмельницької області)

про стягнення 57 899,35 грн.

За участю представників:

Позивача - Дубовик Петро Васильович ( довіреність № 78 від 27.09.2013 р. )

Відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 02.09.13 р. у справі №924/995/13 (суддя Субботіна Л.О.) позов публічного акціонерного товариства "Виробничо-закупівельне підприємство "Хміль" до товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Еко-Буд" про стягнення 57 899,35 грн. - задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 51080,16 грн. основного боргу, 3741,93 грн. 3% річних, 2145,50 грн. інфляційних втрат, 1720,50 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк.справи 56-58).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач - ТзОВ "Поділля Еко-Буд" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В скарзі зокрема зазначає, що спір вирішено без участі відповідача, та обмежено права відповідача передбачені ст. 22 ГПК України.

Вважає, що судом невірно встановлено підставу стягнення заборгованості по оплаті отриманого товару та наданих послуг, а саме, видаткові накладні на суму 51080,16 грн., оскільки взаємовідносини сторін по купівлі-продажу будівельних матеріалів та обов'язок їх сплати виник на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2010р. Таким чином, судом не досліджено умови оплати товару, строки розрахунку за поставлений товар, калькуляція на автотранспортні послуги встановлені договором купівлі-продажу.

Також скаржник стверджує, що ним фактично виконано обов'язок сплатити кошти за поставлений товар, що підтверджується виписками з банківської установи.

На підставі викладеного просить рішення господарського суду Хмельницької області від 02.09.2013р. у справі №924/995/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким ПАТ "Виробничо-закупівельне підприємство "Хміль" в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2013р. апеляційну скаргу ТзОВ "Поділля Еко-Буд" прийнято до провадження, справу призначено до слухання (арк.справи 65).

В судове засідання 23.10.2013р. представник позивача подав письмовий відзив на апеляційну скаргу (арк. справи 87), в якому заперечує проти доводів скаржника.

У відзиві зазначає, що сторони у відносинах між собою взагалі не керувались умовами договору купівлі-продажу від 02.06.2010р., доказом чого є згадування відповідачем в платіжних дорученнях тільки рахунків позивача.

Зазначає, що доказом отримання відповідачем матеріальних цінностей в червні 2010р. на суму 51080,16 грн., у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», слугують податкові накладні та податкові декларації позивача за червень 2010р., згідно чого відповідач отримав податковий кредит в сумі 8513,36 грн. - 20% від поставленого товару.

Вважає, що не може слугувати доказом розрахунку за поставлені матеріальні цінності в червні місяці 2010р. платіжне доручення №13 від 02.06.10р. на суму в 30000,00 грн. та платіжне доручення №46 від 01.07.10р. на суму 50000,00 грн., оскільки в першому випадку відповідач вказує, що проводить оплату за розчин згідно рахунку № 178 від 02.06.10р., а в другому випадку - за бетон згідно рахунку від 30.06.10р. Відповідно до вказаних рахунків вказані кошти в сумі 80000,00 грн. були зараховані позивачем як передоплата за поставлені будівельні матеріали в липні 2010р.

Вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, натомість, рішення господарського суду Хмельницької області вважає законним і таким, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів скаржника, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, надіслав на адресу суду заяву (вх.№17549/13 від 16.10.2013р.), в якій зазначив, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просить провести судове засідання за його відсутності.

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Відповідно до видаткових накладних:

- №РН-0000159 від 03.06.2010р. (арк.справи 7), та податкової накладної №176 від 03.06.2010р. (акр.справи 29) позивач реалізував відповідачу щебінь на суму 3800,16 грн.

- №РН-0000160 від 03.06.2010р. (арк.справи 7), та податкової накладної №177 (арк.справи 31) від 03.06.2010р., позивач реалізував відповідачу щебінь на суму 3799,68 грн.

- №РН-0000167 від 07.06.2010р. (арк.справа 7, оборот), та податкової накладної №191 від 07.06.2010р. (арк.справи 30), реалізував відповідачу щебінь на суму 3800,16 грн.

- №РН-0000168 від 07.06.2010р. (арк.справи 7, оборот), та податкової накладної №192 від 07.06.2010р. (арк.справи 32) реалізував відповідачу щебінь на суму 3800,16 грн.

- №РН-0000212 від 30.06.2010р. (арк.справи 8), та податкових накладних №236 від 02.06.2010р. (арк.справи 28) та №245 від 30.06.2010р. (арк.справи 29) позивач реалізував відповідачу бетон М-200 загальною вартістю 23919,79 грн. з ПДВ, та надав послуги по перевезенню бетону на загальну суму 11960,21 грн. з ПДВ.

Отже, позивач реалізував відповідачу товар на загальну суму 51080,16 грн.

Відповідно до підписів та відтисків печатки ТзОВ "Поділля Еко-Буд" на видаткових накладних, вищевказаний товар та надані послуги були прийняті уповноваженою особою відповідача (довіреність № 6 від 02.06.2010р.).

03.11.2011р. ПАТ "Виробничо-закупівельне підприємство "Хміль" направило на адресу ТзОВ "Поділля Еко-Буд" вимогу №42 в порядку ст.530 ЦК України на суму 51080,16 грн. (арк.справи 9)

05.06.2012р. позивач направив відповідачу доарбітражне нагадування вих. № 33 з вимогою провести оплату за отриманні цінності. Однак, дані вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення. Тому позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів (арк.справи 10).

В зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, позивач в позовній заяві нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 3958,71 грн. за період з грудня 2010 року по липень 2013 року (2 роки та 7 місяців), а також інфляційні втрати в розмірі 2860,48 грн. за період з грудня 2010 року по червень 2013 року.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст. 206 ЦК України).

В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як підтверджується видатковими накладними №РН-0000159 від 03.06.2010р., №РН-0000160 від 03.06.2010р., №РН-0000167 від 07.06.2010р., №РН-0000168 від 07.06.2010р., №РН-0000212 від 30.06.2010р., позивач передав відповідачу товар (щебінь та бетон) на загальну суму 39 119,95 грн., а відповідач зобов'язався сплатити за нього певну грошову суму.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правовідносинам, які виникли між сторонами притаманні ознаки цивільним відносинам купівлі-продажу.

Згідно ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до видаткової накладної №РН-0000212 від 30.06.2010р., позивач реалізував відповідачу бетон М-200 загальною вартістю 23919,79 грн. з ПДВ, та надав послуги по перевезенню бетону на загальну суму 11 960,21 грн. з ПДВ.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, у даному випадку між сторонами виникли цивільні правовідносини, яким притаманні ознаки відносин, що виникають з договорів надання послуг.

Доводи апелянта про наявність правовідносин на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2013р., копію якого було додано до апеляційної скарги, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки у жодній з видаткових накладних та податкових накладних немає посилань, що вироби отримані відповідачем саме на підставі зазначеного договору. Крім цього, представник позивача в судові засідання не з'являється, оригінал договору для огляду не надає.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Пунктом 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару (п.3 ст.692 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, 03.11.2011р. позивач направив на адресу відповідача вимогу №42 в порядку ст.530 ЦК України, в якій просив протягом 7-ми днів з дня отримання вимоги провести розрахунок на суму 51080,16 грн. за поставлені щебінь та бетон, в тому числі послуги по його перевезенню, протягом червня 2010 року, що підтверджується фіскальним чеком установи поштового зв'язку (арк.справи 9).

Відповідно до п.4.1.2 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. N 1149, відповідач мав отримати вищевказану вимогу 07.11.2011р. Отже, строк оплати наданих послуг в сумі 11 960,21 грн. настав 14.11.2011р.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Твердження скаржника про сплату заборгованості не беруться судом до уваги, оскільки не є доказами розрахунку за поставлені матеріальні цінності в червні місяці 2010р. платіжне доручення №13 від 02.06.10р. на суму в 30000,00 грн., відповідно до якого відповідач проводить оплату за розчин згідно рахунку №178 від 02.06.2010р. (арк.справи 90) та платіжне доручення №46 від 01.07.2010р. на суму 50000,00 грн., відповідно до якого відповідач проводить оплату за бетон згідно рахунку від 30.06.2010р. (арк.справи 89).

Як свідчать матеріали справи, відповідно до вказаних рахунків кошти в сумі 80000,00 грн. були зараховані позивачем як передоплата за поставлені будівельні матеріали в липні 2010р.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не подано доказів сплати заборгованості за отриманий товар та надані послуги, що є предметом позову, а також не спростовано факту отримання товару та послуг. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 51080,16 грн. основного боргу підлягають задоволенню як такі, що відповідають чинному законодавству та підтверджуються матеріалами справи.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 3958,71 грн. за період з грудня 2010 року по липень 2013 року (2 роки 7 місяців), а також інфляційні втрати в розмірі 2860,48 грн. за період з грудня 2010 року по червень 2013 року на суму заборгованості 51080,16 грн.

При здійсненні перерахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції вірно встановив, що строк виконання зобов'язань з оплати наданих послуг по перевезенню бетону, вартістю 11960,21 грн., згідно видаткової накладної №РН-0000212 від 30.06.2010р. настав лише 14.11.2011р.

А тому, відповідач вважається таким, що прострочив виконання даного зобов'язання з 15.11.2011р., і саме з цього часу у позивача виникло право нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати на дану суму заборгованості.

Колегія суддів погоджується, що 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за отриманий товар в розмірі 39119,95, за період з грудня 2010 року по липень 2013 року (974 дні) становить 3128,52 грн. Розмір 3% річних, нарахованих на суму заборгованості 11 960,21 грн. за надані послуги, за період з 15.11.2011р. по 31.07.2013р. (625 дні) становить 613,41 грн. Загальний розмір 3% річних складає 3741,93 грн.

Також позивач заявляє до стягнення інфляційні втрати в розмірі 2860,48 грн. Як вбачається із розрахунку, вказаного у позовній заяві, інфляційні втрати нараховані за період з грудня 2010 року по червень 2013 року включно на загальну суму боргу 51080,16 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем в розрахунку не було враховано індекс інфляції за 2012 рік, який мав від'ємне значення (період дефляції), та період виникнення заборгованості за видатковою накладною №РН-0000212 від 30.06.2010р.

Положеннями ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічна позиція викладена в абз. 3 п. 2) інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", рекомендаціях відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.97р., постанові ВГСУ у справі № 5013/1365/12 від 18.02.2013р.

Колегія суддів, перевіривши проведений місцевим господарським судом перерахунок інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за отриманий товар в розмірі 39119,95 грн., за період з грудня 2010 року по червень 2013 року (105,4 %) погоджується з висновком суду про його розмір, а саме 2109,96 грн. Інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості 11960,21 грн. за надані послуги, за період з листопада 2011р. по червень 2013р. (100,3%) становлять 35,54 грн.

Отже, загальний розмір інфляційних втрат складає 2 145,50 грн.

Відповідно до вищевказаного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Хмельницької області про задоволення позову в сумі 56967,59 грн., з яких 51080,16 грн. основний борг, 3741,93 грн. 3% річних, 2145,50 грн. інфляційні втрати.

У стягненні 216,78 грн. 3% річних та 714,98 грн. інфляційних втрат відмовлено правомірно.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Еко-Буд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 02.09.13 р. у справі №924/995/13 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Мамченко Ю.А.