Постанова № 34350994, 24.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2013 року 08:14 № 826/13891/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк» (далі-позивач), до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі-відповідач), в якому просило:

1) визнати нечинним рішення відповідача від 26 березня 2013 року №1153021 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

2) зобов'язати відповідача зареєструвати право власності позивача на квартиру за номером АДРЕСА_1, придбану з прилюдних торгів у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення діючих законодавчих норм України, прийняте протиправне рішення, яким позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, придбане ним з прилюдних торгів, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача як власника об'єкта нерухомості.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, письмових пояснень чи заперечень по суті заявлених позовних вимог суду не подав.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (іпотекодержатель) та гр. ОСОБА_2 (іпотекодавець), в рахунок забезпечення виконання умов договору про надання споживчого кредиту № 001-МL-000000001239 від 19.05.2008 р., 19.05.2008 р. укладено іпотечний договір № 001-МL-000000001239і, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (зареєстрований в реєстрі за № 2742), предметом якого є передача в іпотеку позивача об'єкта нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1, на яке може бути звернено стягнення.

Відповідно до п.5.1., п.5.3. зазначеного договору, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких своїх зобов'язань за кредитним договором та/або у випадках, передбачених іпотечним договором та/або кредитним договором іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на майно.

При настанні випадків, передбачених у п.5.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право на свій розсуд задовольнити свої вимоги як шляхом позасудового врегулювання, так і на підставі виконавчого напису нотаріуса, або на підставі рішення суду.

На підставі іпотечного договору від 19.05.2008 р. до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено відповідний запис про обтяження нерухомого майна іпотекою.

Відповідно до ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта про проведені прилюдні торги, затвердженого Відділом державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 26 лютого 2010 року, позивачем як іпотекодавцем придбано квартиру за АДРЕСА_1, що раніше належала іпотекодержателю, що посвідчується свідоцтвом від 12.03.2010 р. про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданим позивачу нотаріусом у порядку виконання ч.5 ст.47 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи зазначене, позивач 07.03.2013 р. звернувся до відповідача з заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру за АДРЕСА_1, до якої додав наступні документи: оригінал та нотаріально посвідчена копія свідоцтва від 12.03.2010 р. про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; оригінал та копія Витягу з державного реєстру правочинів; копія технічного паспорту, належним чином завірені копії установчих та реєстраційних документів позивача; довіреність представника позивача; документи, що підтверджують оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень, у тому числі документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.

За результатом розгляду поданих позивачем документів, відповідачем 26.03.2013 р. прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 1153021, з тієї підстави, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його права як законного власника відповідного об'єкта нерухомості, отже підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно зі ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 15 зазначеного закону передбачено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст.41 зазначеного закону, реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

На підставі акта про реалізацію предмета іпотеки нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

Відповідно до ст.48, 50 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна.

Після продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах або продажу предмета іпотеки відповідно до статті 38 цього Закону припиняються будь-які права та вимоги інших осіб на нерухоме майно, що було предметом іпотеки, які виникли після державної реєстрації іпотеки за іпотечним договором, згідно з яким було звернене стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 4 зазначеного закону передбачено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч.1,2 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну реєстраційну службу України, поклавши на цю Службу функції з реалізації державної політики у сфері реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у сфері реєстрації релігійних організацій, а також функції Міністерства юстиції України з реалізації державної політики у сфері реєстрації.

Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 401/2011 затверджено Положення про Державну реєстраційну службу України (Укрдержреєстр), п.1 якого визначено, що Укрдержреєстр є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади міста Києва, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Основним завданням Укрдержреєстру, зокрема, є реалізація державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (пп.1 п.3 Положення).

Згідно пп.10 п.4 зазначеного Положення, Укрдержреєстр відповідно до покладених на нього завдань здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Укрдержреєстр здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній публіці Крим, в областях, містах києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру (п.7 Положення).

Наказом Міністерства юстиції України від 02.02.2012 р. № 198/5 «Про затвердження переліку реєстраційних служб територіальних органів юстиції», затверджено перелік реєстраційних служб Головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, серед якого значиться Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві.

Таким чином, відповідачу делеговані владні повноваження у сфері суспільних відносин, пов'язаних із здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення в визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (далі-Закон).

Відповідно до ст.2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Згідно ч.1, 2, 5, 6 ст.3 Закону, державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим законом, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 16 цього Закону; 6) надання витягів з державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом (ч.7 ст.16 Закону).

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.3 ст.17 Закону).

Відповідно до п.2, 6 ч.1 ст.19 Закону, державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього закону та інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації разом із заявою.

Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень визначається Законом та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно га їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 р. № 703 (далі-Порядок).

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації (п.16 Поряду).

Відповідно до п.25 Порядку, у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі), сторона (сторони) правочину, відповідно до якого виникло право власності та інше речове право.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком (п.26 Порядку).

Згідно пп.4 п.27 Порядку, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати.

Наявність зареєстрованої у Державному реєстрі прав заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотеко держателем (п.34 Порядку).

Як вже зазначалося раніше та підтверджується матеріалами справи, документом, який підтверджує виникнення у позивача права власності на об'єкт нерухомості є Свідоцтво від 12.03.2010 р. про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яким посвідчено належність позивачу об'єкта нерухомості на праві власності.

Також слід звернути увагу на те, що визначення терміну «відчуження майна» міститься в Податковому кодексі України, зокрема, в пп.14.1.31. п.14.1. ст.14, а саме: відчуження майна - це будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

Тобто, під забороною відчуження майна потрібно розуміти заборону власнику майна вчиняти будь-які дії, унаслідок вчинення яких, останній у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно.

Враховуючи, що заборона на відповідне нерухоме майно шляхом обтяження його іпотекою, зареєстрована приватним нотаріусом саме в інтересах позивача, як іпотекодержателя майна, то вона, відповідно, не поширюється на нього в питаннях реалізації ним своїх прав щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно та не може бути для відповідача підставою відмовити в її проведенні.

Таким чином, за результатом системного аналізу викладених законодавчих норм та обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для прийняття оскаржуваного рішення від 26 березня 2013 року №1153021 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та, відповідно, про його протиправність.

В той же час, вимоги позивача щодо зобов'язати відповідача зареєструвати право власності позивача на квартиру за номером АДРЕСА_1, придбану з прилюдних торгів, задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.6 Закону, систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Як вже зазначалося раніше, до повноважень відповідача, крім іншого, належить проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно ч.2 ст.24 Закону За наявності підстав для відмови в державній реєстрації оформлюється рішення за зразком, встановленим Міністерством юстиції України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч.1,2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції

(повноважень) суб'єкта владних повноважень.

З вищевикладених законодавчих норм встановлено, що реєстрація права власності на нерухоме майно, згідно вимог Закону та Порядку, здійснюється шляхом прийняття відповідачем відповідного рішення.

При цьому, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 р. № П-278/10, встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином, позовна вимога позивача про зобов'язання відповідача зареєструвати право власності позивача на квартиру за номером АДРЕСА_1, придбану з прилюдних торгів є фактично формою втручання в дискреційні повноваження державного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, отже не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 26 березня 2013 року №1153021 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко