Постанова № 34350788, 23.10.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року справа № 823/1552/13-а

14 год. 17 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бабич А.М.,

при секретарі - Педані О.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Буханець Н.В. (за довіреністю),

представника відповідача - Павленко М.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ-СЕРВІС» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ-СЕРВІС», в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Черкаси від 06.12.2012: №0006022301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 104261,00 грн. (у т.ч. штрафна санкція - 20852,00грн.); № 0006032301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 48004,00 грн.

Ухвалою суду від 18.10.2013 замінено первинного відповідача у справі на його правонаступника - державну податкову інспекцію у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області.

Позов мотивовано тим, що податковий орган за результатами перевірки безпідставно зробив висновок про безтоварність господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_3, ПП «Старк-2», ТОВ «Константа - Інкорпорейтед», ПП «Вівант - Інтербуд» та не взяв до уваги наявні документи бухгалтерського обліку і податкової звітності, якими підтверджується їх реальність. Позивач вказав на неповне дослідження податковим органом таких документів, що призвело до прийняття неправомірних податкових повідомлень-рішень та незаконного донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та ПДВ.

Відповідач проти позову заперечував на тій підставі, що оскаржувані рішення про донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та ПДВ прийняті законно у зв'язку з виявленими під час перевірки недоліками складання первинно-бухгалтерських документів за правовідносинами позивача з ФОП ОСОБА_3, ПП «Старк-2», ТОВ «Константа - Інкорпорейтед», ПП «Вівант - Інтербуд»; відсутності інших документів бухгалтерського обліку позивача щодо використання придбаних товарів, робіт у господарській діяльності, а також із-за встановленої неможливості виконання контрагентами замовлених робіт (послуг) за часом, місцем, необхідності наявності трудових ресурсів. Тому відповідач вважає, що господарські операції зафіксовано лише на папері без реального виконання з метою отримання податкової вигоди, та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У судових засіданнях представники сторін підтвердили свої правові позиції у справі.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі у їх взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд встановив, що приватне підприємство «ФОРЕСТ-СЕРВІС» зареєстроване як юридична особа з 26.06.2003, є платником ПДВ з 23.05.2001 відповідно до свідоцтва від 19.10.2012 №200077202.

На підставі наказу ДПІ у м.Черкасах від 02.11.2012 №1218 та направлення на перевірку від 01.11.2012 №570/23-0 головний державний податковий ревізор-інспектор відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи Щериця Т.С. провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства у правовідносинах з платниками податків: УМГ «Черкаситрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України»; ФОП ОСОБА_3; ПП «Старк-2»; ТОВ «Константа - Інкорпорейтед»; ПП «Вівант - Інтербуд», - за період господарської діяльності 01.09.2011-31.12.2011. Під час перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2 ст.138, п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2011 року в сумі 48004,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 83409,00 грн. (у т.ч. за листопад 2011 року - 19855,00 грн., грудень 2010 року - 57030,00 грн., березень - 6424,00 грн.).

За результатами перевірки складено акт від 15.11.2012 №313/22-21/31489400 (далі - актперевірки), на підставі якого відповідач прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 06.12.2012: №0006022301, яким збільшив суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на 104261,00 грн. (у т.ч. штрафна санкція - 20852,00грн.); № 0006032301, яким збільшив суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємства на 48004,00 грн.

Суд звернув увагу, що вищевказані донарахування пов'язані зі встановленням податковим органом укладення позивачем правочинів без їх реального виконання для отримання податкової вигоди з такими контрагентами: ФОП ОСОБА_3 - договір про надання послуг з перевезення від 06.07.2011 №1-07; ПП «Старк-2» - договір про надання послуг від 06.07.2011 №2-11; ТОВ «Константа - Інкорпорейтед» - на підставі усного договору про придбання пресу гідравлічного; ПП «Вівант - Інтербуд» - договір на поставку паливно-мастильних матеріалів від 21.11.2011 №21/11/11. До таких висновків відповідач згідно з даними акту перевірки позивача дійшов у зв'язку з тим, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, подорожні листи, докази використання транспортних засобів, замовлених в оренду, і докази замовлення, переміщення, використання придбаного товару; первинні бухгалтерські документи оформлені з порушенням норм чинного законодавства. Вказане підтверджується письмовими доказами в матеріалах справи.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.

Пунктом 83.1 ст. 83 ПК України передбачено, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Згідно з підп.14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1. ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування згідно з п.138.2. ст.138 ПК України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Ч.2 ст.3 Закону України № 996-XIV встановлює, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Ст.9 Закону України № 996-XIV передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Обов'язковими реквізитами первинних документів є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників (пункт 2.15 вищевказаного Порядку).

Таким чином, бухгалтерські документи є первинними і дають право на формування витрат та право на податковий кредит лише у разі реального здійснення операцій з відповідним контрагентом.

Оскаржуване ППР від 06.12.2012№ 0006032301 про донарахування податку на прибуток підприємств та №0006022301 про донарахування ПДВ суд вважає правомірними з огляду на наступне.

З матеріалів справи суд встановив, що згідно з договором надання послуг з перевезення від 06.07.2011 №1-07, укладеним між позивачем як замовником та ФОП ОСОБА_3 (виконавець), останній зобов'язувався надати послуги вантажного транспорту автомобілем марки ГАЗ-66 (ДНЗ 02339МА), а замовник зобов'язувався сплатити за це встановлену плату.

Суд встановив відсутність у позивача доказів погодження з контрагентом істотних умов договору (конкретного переліку видів послуг транспорту, конкретних місць їх виконання, чий персонал управління транспортом та дати і строки виконання робіт).

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Ч.1 ст.712 ЦК України встановлено істотні умови для договору поставки: вид товару та строк (строки), в який він повинен бути переданий у власність покупця. Додатково за ст.266 Господарського кодексу України - кількість і якість, комплектність, номенклатура і асортимент (сортамент), порядок поставки (навантаження та відвантаження, доставка)

На виконання договору №1-07 у позивача наявні акти здачі-прийняття виконаних робіт: від 30.11.2011 №1/11 на суму 13632,00 грн. (у .ч. ПДВ 2272,00 грн.); від 30.11.2011 №2/11 на суму 16140,00 грн. (у т.ч. ПДВ 2690,00 грн.); від 30.11.2011 №3/11 на суму 11760,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1960,00 грн.); від 30.12.2011 №4/11 на суму 20832,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3472,00 грн.). Суд встановив формальні недоліки при їх складанні, в них не зазначено прізвище, ім'я та по-батькові осіб, які брали безпосередню участь у вчиненні правочинів, не вказано конкретні адреси виконаних робіт.

Із вказаних актів вбачається, що виконавцем здійснювалось одночасне перевезення людей і обладнання для виконання робіт (інструмент, бензопили мотокоси, щити, засоби захисту). Водночас доказів обладнання вищевказаного вантажного транспортного засобу для перевезення людей і дотримання їх безпеки при перевезенні з обладнанням позивач не надав. Позивач не підтвердив кількість осіб, перевезення яких було необхідно щоразу; конкретні пункти, адреси з яких та до яких здійснювалося перевезення. Ці дані не зазначено і актах здачі-прийняття робіт. Позивач також не підтвердив жодними належними доказами факту навантаження-розвантаження обладнання на вказаний транспортний засіб, докази його обліку, переміщення, передачу та отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженими особами. Жодних дозволів на перевезення людей, товарно-супровідних документів для водія цього транспорту позивач не надав. А отже не підтверджено факту реального використання замовленого транспортного засобу за вищевказаним договором у господарській діяльності позивача. Реальність не підтверджується і даними характеристики автомобіля з урахуванням часу та місця виконання робіт.

Суд звернув увагу, що відповідно до довідки від 24.01.2011 №15160/17113 основними видами діяльності ФОП ОСОБА_3 є: виробництво виробів з бетону; оптова торгівля будівельними матеріалами; роздрібна торгівля залізними виробами; діяльність нерегулярного пасажирського транспорту. Водночас надання послуг вантажних перевезень, надання в оренду не є характерним видом його діяльності.

Суд не взяв до уваги як доказ реального вчинення правочинів талони замовника, надані позивачем, серії 10ААВ від 30.112011: №390503; №390502; №39470; від 30.12.2011: №390504; №390505, - оскільки зазначений в них автомобіль марки ГАЗ-66 з державними номерами З009-93МТ, тоді як умовами договору надання послуг з перевезення від 06.07.2011 №1-07 передбачено надання послуг з перевезення іншим автомобілем - ГАЗ-66 з державним номерним знаком 02339МА. Крім того в них не зазначено показники лічильників палива, даних про водія тощо.

Тому суд дійшов висновку, що реально правочини згідно з договором з ФОП ОСОБА_3 не виконувалися, а складання первинно-бухгалтерських документів пов'язано виключно з необхідністю отримання податкової вигоди.

Щодо правовідносин з приватним підприємством «Старк-2» суд встановив наступне.

Відповідно до договору про надання послуг від 06.07.2011 №2-11, укладеним між позивачем як замовником та ПП «Старк-2» (виконавець), останній зобов'язувався надати послуги з трелювання, перевезення дров та транспортного обслуговування робіт з очищення охоронних зон від дерев, сухостою, тощо, а замовник зобов'язувався сплатити за це встановлену плату.

Згідно з главою 61 Цивільного кодексу України істотними умова договір підряду є погодження сторін щодо виду роботи, її ціни, строків, місця, обставин її виконання, якості, порядку оплати, тощо.

Водночас доказів погодженої волі сторін щодо всіх істотних умов договору позивач не надав, що підтверджує відсутність намірів сторін на юридичні наслідки правочинів.

На виконання цього договору оформлено акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг): від 30.11.2011 №1 на суму 9000,00 грн. (у .ч. ПДВ - 1500,00 грн.); від 30.11.2011 №2 на суму 44900,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 7483,33 грн.); від 30.12.2011 №3 на суму 53100,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 8850,00 грн.); від 30.12.2011 №4 на суму 19500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 3250,00 грн.). Суд звернув увагу, що в них не зазначено прізвище, ім'я та по-батькові осіб, які брали участь у господарській операції, конкретне місце виконання робіт, що є порушенням порядку складання таких документів бухгалтерського обліку, передбаченим вищезазначеними нормами законодавчих актів.

Позивач не підтвердив обсяг виконаних робіт у зв'язку з тим, що не надав доказів щодо обсягу трельованих лісів, документів на вивезення дерев-сухостоїв, вивезення виробничого сміття, залучення трудових ресурсів саме на ці роботи, графіки виконання робіт, тощо.

Факт складання первинно-бухгалтерських документів не є єдиною підставою для встановлення факту реальності правочинів.

Щодо правовідносин позивача з ТОВ «Константа - Інкорпорейтед» суд зазначає наступне.

Відповідно до видаткової накладної (далі - ВН) від 21.12.2011 №115 ТОВ «Константа - Інкорпорейтед» реалізувало, а ТОВ «ФОРЕСТ-СЕРВІС» придбало прес гідравлічний CBJ-500-4 на загальну суму 250000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 41667,67 грн.).

Суд звернув увагу, що ВН складена з порушенням порядку оформлення первинно-бухгалтерського документа, оскільки із-за відсутності розшифрувань підписів (прізвищ, імен та по-батькові) не можливо встановити осіб, які брали безпосередню участь у господарській операції.

На обґрунтування замовлення товару позивач не надав доказів укладення договору купівлі-продажу цього товару (доказів погодженої волі сторін щодо всіх істотних умов договору: щодо виду, номенклатури, марки товару, ціни, строків його отримання покупцем, умов щодо доставки). Враховуючи, що згідно з даними виписки банку перерахування коштів за цей товар здійснено пізнішою датою, ніж у ВН, отже такі відносини базувалися на умовах товарного кредиту згідно зі ст.ст.694-695 ЦК України, письмова форма для яких є обов'язковою. Відсутність договірних зобов'язань ставить під сумнів розмір договірної ціни, яка має враховуватися для формування витрат підприємства та взяття податкового кредиту. Суд зауважує, що ВН не є письмовою формою договору.

Не зважаючи на зобов'язання суду, не надав доказів перевірки якості придбаного товару, його походження (виробник), переміщення, зберігання, використання у господарській діяльності, сертифікатів якості (відповідності). З огляду на вид та зазначену у ВН номенклатуру (марку) товару, місцезнаходженням ТОВ «Константа - Інкорпорейтед» (м.Київ) та позивача (м.Черкаси), суд дійшов висновку, що відсутність доказів переміщення товару є додатковим доказом нереальності господарської операції.

Враховуючи вищевстановлені обставини суд дійшов висновку, що ВН №115 складена без реального вчинення правочину з метою отримання податкової вигоди.

Суд звернув увагу, що позивач не надав до суду будь-яких доказів переміщення товару, продукції від ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Константа - Інкорпорейтед» та ПП «Старк-2». Наявність товарно-транспортної накладної під час перевезень вантажів обумовлена наступними нормами.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 № 363 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. (п.11.1 Правил №363).

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. (пункт 11.5. та 11.7 Правил №363).

Щодо господарських відносин позивача з ПП «Вівант-Інтербуд» суд зазначає наступне.

З матеріалів справи суд встановив, що відповідно до договору поставки від 28.10.2011 №28/10-2011, укладеним між позивачем як покупцем та ПП «Вівант-Інтербуд» (постачальник), останній зобов'язувався передати у власність покупцю продукцію, а останній зобов'язувався прийняти та оплатити її.

Позивач не надав жодних доказів погодження сторін щодо номенклатури, виду, марки товару, термінів та умов транспортування, його кількості та якості, походження. Тому суд дійшов висновку, що вищевказаний договір фактично не був укладений.

На виконання договору позивач надав суду ВН від 30.11.2011 №РН-0000128 на суму 23700,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3950,00 грн.) та від 01.12.2011 №РН-0000145 на суму 19580,00 грн. (у т.ч. ПДВ 3263,33 грн.). Згідно з вказаними накладними та поясненнями представника позивача позивач придбавав бензин А-95 та масло М-10г2К для користування бензопилами та мотокосами під час виконання робіт. Суд звернув увагу, що вказані ВН не містить посилання на виписування саме до договору від 28.10.2011 №28/10-2011, а також розшифрування підпису (прізвище, ініціали) особи, яка брала безпосередньо здійснила правочин, що є порушенням вищевказаних нормативно-правових актів. Крім того позивач, не зважаючи на зобов'язання суду, не надав заявки на придбання вищевказаного товару, що передбачено умовами п.2.1. договору, а також жодних доказів його переміщення та отримання уповноваженими особами, доказів домовленості сторін щодо ціни, якості та обсягів поставки товару.

Суд не взяв до уваги на підтвердження якості придбаного товару копію сертифіката відповідності (а.с.227) на паливо, оскільки він виданий на марку бензину А-95-Євро (виробник - «ОАО Мозырский нефтеперерабатывающий завод»), який не був предметом придбання за вищевказаними ВН.

Суд звернув увагу, що за ВН придбавалося паливо в літрах, тому пояснення представника позивача про придбання в каністрах невеликої ємності не взято до уваги з огляду у т.ч. на відсутність доказів про походження, тару паливно-мастильної продукції та відсутність таких видів діяльності щодо поставки чи розфасування у контрагента, який виробником такої продукції не є.

Бензин А-95 є легкозаймистою речовиною, у зв'язку з чим для його транспортування та зберігання законодавством встановлено особливі технічні вимоги.

Порядок, а також основні вимоги до забезпечення безпеки перевезень небезпечних вантажів автомобільними дорогами на всій території України, що є обов'язковими для виконання всіма українськими перевізниками, встановлені Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року № 822 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004 року № 1040/9639) (далі - Правила). Оскільки товар за своїм фізичко-хімічними властивостями є небезпечним товаром відповідно до п.1.5 Правил, тому суд вважає, що докази перевезення товару є істотними для висновків про те, чи здійснювалися фактично відповідні правочини.

Згідно з п.1.3. Правил небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами ДОПНВ і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.

Рідкі небезпечні речовини можуть перевозитись у вбудованих цистернах (автоцистернах), знімних цистернах, транспортних засобах-батареях, переносних цистернах, контейнерах-цистернах відповідно до п.4.5.1. Правил.

Під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, повинні знаходитись товаротранспортні документи на небезпечні вантажі (п. 9.1. Правил).

Таким чином, законодавством передбачено обов'язкову наявність документів про транспортування товару, який є небезпечним вантажем, підтвердження сертифікатами відповідності тощо, які одночасно з іншими є доказами отримання такого товару. Відсутність у позивача таких документів на товар, який має небезпечні властивості, свідчить про те, що товар не перевозився, не передавався покупцю.

Тому суд не взяв до уваги пояснення представника позивача, що бензин перевозився у каністрах спеціально не обладнаним транспортом. Наявність лише копій видаткових накладних не є достатнім підтвердженням реальності здійснення таких операцій.

Крім того придбання товару не підтверджено товарно-супровідними документами щодо якості та відповідності (сертифікати якості та дані про виробника придбаного бензину та масла відсутні) відповідно до вимог Закону України від 17.05.2001 № 2406-ІІІ «Про підтвердження відповідності».

Суд не взяв до уваги надані позивачем на підтвердження внутрішнього переміщення товару накладні-вимоги, оскільки позивач не підтвердив жодним доказом зберігання паливно-мастильних матеріалів, прибуття-вибуття їх зі складу, доказів наявності спеціального складу для зберігання такої продукції, а із даних накладної на внутрішнє переміщення не вбачається переміщення товару, придбаного саме у конкретного контрагента. Крім того, дані про вартість списання продукції за актами списання до цих накладних не відповідає і є вищою вартості, вказаній у самих накладних. Зокрема, у накладних на внутрішнє переміщення ціна бензину А-95 - 8,50 грн., масла М-10г2К - 11,67 грн. (а.с.263-267), а в акті списання товарів ціна бензину А-95 - 10,20 грн., масла М-10г2К - 14,00 грн. (а.с.268).

Суд звернув увагу, що оплата послуг за вказаними актами та ВН від всіх зазначених контрагентів здійснювалася на умова післяплати (товарний кредит) однією датою - 29.03.2012, а оборотно-сальдові відомості не містять дати складання.

Вищевстановлені обставини справи підтверджують висновки відповідача про те, що господарські операції з вказаними контрагентами зафіксовані лише на папері і реально не відбувалися. ВН від вищевказаних контрагентів складені з порушенням, що не дає змогу встановити осіб, що брали участь у господарській операції, та відповідно до яких договірних умов (реквізити договору) сформовано витрати підприємства. Отже складання первинно-бухгалтерських документів з огляду на відсутність додаткових доказів бухгалтерського обліку товару, доказів зміни майнового стану позивача було пов'язано виключно з метою отримання податкової вигоди. Враховуючи відсутність доказів використання у господарській діяльності товарів (робіт, послуг) суд дійшов висновку, що витрати за рахунок таких правовідносин сформовано безпідставно.

Позивач не підтвердив формування витрат відповідно до договорів від 06.07.2011 №1-07, від 06.07.2011 №2-11, від 28.10.2011 №28/10-2011 за вищевказаними видатковими накладними та актами здачі-прийняття робіт. Тому безпідставним є взяття позивачем за такими правовідносинами і податкового кредиту, що обгрунтовується крім іншого наступним.

Включення до складу витрат вартості товарів за безтоварними операціями з ФОП ОСОБА_3, ПП «Старк-2», ТОВ «Константа - Інкорпорейтед», ПП «Вівант - Інтербуд» вплинуло на визначення податкового кредиту позивача та відповідно розрахунок сум ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету.

Суд зауважує, що право на формування податкового кредиту виникає у разі реального здійснення правочинів відповідно до вимог ст.198 ПК України.

Згідно з підп. «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК України у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 ст.198 ПК України).

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є видана на вимогу покупця платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг податкова накладна (далі - ПН). Вимоги до обов'язкових реквізитів для ПН визначені ст.201 ПК України. Вона є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Надана позивачем на підтвердження права на формування податкового кредиту податкова накладна ПП «Вівант-Інтербуд» від 30.11.2011 №146 не має посилання на договір на виконання якого вона виписана. ПН від 01.12.2011 №169 виписана до іншого договору(від 01.12.2011), ніж сформовані витрати. Таким чином, податкова накладна виписана на інший договір, не дає права формувати податковий кредит за договором поставки від28.10.2011 №28/10-2011.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно збільшив суму грошового зобов'язання з ПДВ на 83409,00 грн.

Щодо нарахування штрафних санкцій згідно з ППР № 0006022301 суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Суд звернув увагу, що відповідач донарахував суму грошових зобов'язань з ПДВ виключно в межах вимог п. 102.1 ст. 102 ПК України та на цю ж суму застосував штраф у розмірі 25 % за порушення податкового законодавства.

Враховуючи, що під час судового розгляду справи висновків акту податкової перевірки не спростовано, не підтверджено віднесення на витрати та формування відповідно сум податкового кредиту позивачем за правовідносинами із вказаними контрагентами у відповідний період, тому суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах, відповідно та у спосіб, визначений діючим законодавством, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, отже позов є необґрунтованим, безпідставним та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 94 - 97, 158 - 165, 254 - 256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ-СЕРВІС» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.12.2012: №0006022301 та №0006032301 - відмовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання повного тексту постанови в порядку, передбаченому статтями 185-187 КАС України.

3. Копію постанови направити сторонам у справі.

Суддя А.М. Бабич

Повний текст постанови виготовлений 25.10.2013